Ухвала суду № 36918019, 21.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3480/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-розважальний комплекс "Мега-Сіті" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-розважальний комплекс "Мега-Сіті" (далі - ТОВ "Торгівельно-розважальний комплекс "Мега-Сіті") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення відповідача:

- від 05.03.2013 р. № 0001872220, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 1252,00 грн. - за основним платежем та на 626,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 05.03.2013 р. № 0001862220, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 1315,00 грн. - за основним платежем та на 658,00 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті» (далі - ТОВ «Мега-Сіті») зареєстровано в якості юридичної особи Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією (код ЄДР 34290059, адреса: 02160, м. Київ, Харківське шосе, 19). Позивач є платником ПДВ згідно Свідоцтва від 08.04.2011 № 100331507.

15 лютого 2013 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті» з питань достовірності нарахування та слати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Трейдтех» (код ЄДР 38123948) за період з 01.07.2012 по 31.09.2012.

За результатами перевірки складено Акт № 625/22-222-34290059 від 15.02.2013 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 198.6. статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1315,00 грн. (за 3 кв. 2012 р.) та податку на додану вартість у сумі 1252,00 грн. (у серпні 2012).

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 р. № 0001872220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 1252,00 грн. - за основним платежем та на 626,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 05.03.2013 р. № 0001862220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 1315 грн. - за основним платежем та на 658 грн. - за штрафними санкціями.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між ТОВ «Трейдтех» (Постачальник) та ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті» (Покупець) було обумовлено поставку товару.

На умовах договірних зобов'язань ТОВ «Трейдтех» зобов'язувалося поставити позивачу планшет Apple iPad 2 та аксесуари (чохол) згідно рахунку-фактури № СФ-03-2707 від 27.07.2012 на суму 6262,66 грн., у тому числі ПДВ - 1252,54 грн. Сума ПДВ у зазначеному розмірі позивачем була включена до складу податкового кредиту за серпень 2012 р. ТОВ «Трейдтех» було виписано податкову накладну № 162 від 27.07.2012 р.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем було надано копію банківської виписки, яка засвідчує факт проведення ним розрахунків та копію видаткової накладної № 466 від 01.08.2012, виписаної ТОВ «Трейдтех» на адресу ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті». Облік зазначеного товару було відображено в бухгалтерському обліку позивача, в контексті чого під час розгляду справи позивачем надано картку рахунку № 631.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пунктом 1.2 статті 1 та пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Згідно пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні суду першої інстанції, в податковій накладній від 27.07.2012 р. № 162 ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті» було допущено описку у зв'язку з чим помилково зазначено найменування товару Apple iPhone 4s, замість правильного найменування товару - Apple iPad 2.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач посилається на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Трейдтех» по господарських взаємовідносинах з контрагентами, де зазначено про відсутність вказаного підприємства за місцезнаходженням та вказано про відсутність трудових, виробничих і транспортних ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій.

Крім того, відповідач посилається на пояснення директора ТОВ «Трейдтех», в яких останній повідомив про свою непричетність до фінансово-господарської діяльності даного підприємства та зауважив на тому, що всі первинні документи, оформлені від його імені, як засновника ТОВ «Трейдтех» є недійсними.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, наявна в справі копія видаткової накладної та інші первинні документи, що відображають рух грошових коштів по договірних зобов'язаннях, містять всі необхідні реквізити, що свідчить про реальність господарської операцій між ТОВ «Торгівельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті» та ТОВ «Трейдтех».

При цьому, сукупність досліджених судом документів, які супроводжують виконання операцій такого роду та матеріалів на підтвердження руху товару, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій та висновку про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «Трейдтех». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Разом з тим, колегія суддів зважає на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на спростування обставин фактичного оформлення позивачем товару (планшету Apple iPad 2 з аксесуаром), що відповідно свідчить про безпідставність доводів відповідача про порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 198.6. статті 198 Податкового кодексу України.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 27.01.14р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.