Постанова № 36913091, 21.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2014 року 17 год. 27 хв. № 2а-129/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., при секретарі судового засідання Артеменко Я.С., за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 06.12.2011р. № 790), представника відповідача - Диби Ю.Д. (довіреність від 05.08.2013р. № 1080/9/26-55-10-02-09), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 0000901704 і № 0000911704, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, в подальшому перейменованої на Державну податкову інспекцію у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, (далі - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2011 року № 0000901704 і № 0000911704.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність спірних податкових повідомлень-рішень від 13.12.2011р., оскільки вони були винесені на підставі Акта ДПІ від 06.12.2011р. № 58/1704-НОМЕР_1, складеного за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вимог законодавства з питань оподаткування за період з 01.10.2008р. по 30.12.2010р. На свій захист позивач наводить наступні доводи: 1) факт допущення ФОП ОСОБА_1 перевищення гранично обсягу виручки від реалізації продукції (а саме 500 тис. грн.) протягом 2008 - 2010 років нормативно та документально не підтверджується. Зокрема, протягом вказаного періоду позивач, перебуваючи на спрощеній системі обліку та звітності, здійснював підприємницьку діяльність за таким видом діяльності як «організація перевезень вантажів», шляхом укладення з контрагентами-замовниками договорів комісії транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторгових вантажів, договорів комісії міжнародного перевезення вантажів та агентських договорів про продаж вантажних перевезень. За умовами таких договорів на рахунок позивача у банку в транзитному порядку надходили суми коштів, з яких значна частина адресовувалася безпосереднім перевізникам (тобто підлягали подальшому перерахуванню ОСОБА_1 на рахунки перевізників) з вирахуванням встановлених в договорах розміру комісійної винагороди. Згідно ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому в силу норми п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до операцій з продажу продукції не належать операції за договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, які не передбачають передачу прав власності на товар. Таким чином, в даному випадку об'єктом оподаткування виступали суми комісійної винагороди як виручка ФОП ОСОБА_1, отримана ним на розрахунковий рахунок в банку від здійснення підприємницької діяльності. Всі інші кошти, що надходили на рахунок позивача (як комісіонера) на виконання доручення комітентів (замовників перевезень та перевізників) не були його власністю (тобто, набували статусу транзитних), а тому відповідно не мали включатися до бази оподаткування єдиним податком; 2) в 2009 та 2010 роках ФОП ОСОБА_1 безперешкодно отримував свідоцтва платника єдиного податку, що в черговий раз свідчить правомірність дій позивача при обліку результатів підприємницької діяльності (сум комісійної винагороди).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2012 року у справі № 2а-129/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі (головуючий суддя Патратій О.В.).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2013 року за № К/9991/66827/12 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2012 року по справі № 2а-129/12/2670 скасовано, а вказану справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Зокрема, в своїй ухвалі від 28 жовтня 2013 року суд касаційної інстанції вказав на те, що: «суди попередніх інстанцій помилково вдались до оцінки положень цивільного законодавства, правової природи та змісту укладених позивачем договорів, натомість аналіз вимог вищезазначених положень податкового законодавства здійснений не був. Така позиція судів попередніх інстанцій безпосередньо вплинула на зміст встановлених фактичних обставин справи щодо дійсної бази оподаткування від підприємницької діяльності, що здійснювалась позивачем. Тобто, судами не встановлено обсяг виручки, фактично отриманий позивачем на розрахунковий рахунок або (та) в касу внаслідок укладення саме договорів комісії (при виконанні яких у подальшому позивач діяв від власного імені).

При цьому, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий для платника єдиного податку розмір; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців - платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.».

В силу ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи (ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року справу № 2а-129/12/2670 прийнято до провадження суддею Дегтярьовою О.В. та призначено до судового розгляду на 24 грудня 2013 року.

Відповідач проти позову заперечував, надавши суду письмові заперечення б/н і б/д. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що спірні податкові повідомлення-рішення від 13.12.2011р. винесені на підставі ДПІ від 06.12.2011р. № 58/1704-НОМЕР_1, складеного за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вимог законодавства з питань оподаткування за період з 01.10.2008р. по 30.12.2010р. Документальною перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 13 розд. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92 (із змінами і доповненнями), п. 1 і п. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998р. № 727/98 (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем занижений податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 86 311, 95 грн. (в т.ч. за 2008 рік на суму 5 794, 25 грн., за 2009 рік - 24 468, 36 грн., за 2010 рік - 56 049, 34 грн.), та вимоги пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 418 686, 00 грн. (в т.ч. за 2009 рік - 153 226, 00 грн., за 2010 рік - 265 460, 00 грн.).

В судових засіданнях по справі позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

На момент проведення документальної перевірки та складання Акта від 06.12.2011р. № 58/1704-НОМЕР_1 ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) був зареєстрований як фізична особа - підприємець Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією (номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 2 070 017 0000 000235 від 23 червня 20004 року) та починаючи з 30 червня 2004 року перебував на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Відповідно до даних Акта перевірки від 06.12.2011р. № 58/1704-НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_1 платником податку на додану вартість в податковому органі не реєструвався, що не заперечується позивачем.

Протягом перевіряємого періоду, а саме: з 01.10.2008р. по 31.12.2010р., - позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, сплачував єдиний податок та здійснювала підприємницьку діяльність у сфері організації перевезень вантажів.

Протягом періоду з 16.11.2011р. по 29.11.2011р. працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі наказу від 27.10.2011р. № 409 та направлень від 16.11.2011р. № 368/17-424 була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) вимог законодавства з питань оподаткування за період з 01.10.2008р. по 30.12.2010р., за результатами якої складений Акт від 06.12.2011р. № 58/1704-НОМЕР_1.

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючими встановлено подання ФОП ОСОБА_1 до податкової інспекції звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за IV-ий квартал 2008 року та 2009 - 2010 роки із задекларованими в них показниками господарської діяльності (організація перевезення вантажів) - обсягами виручки від реалізації товарів (робіт, послуг). Протягом цього періоду ФОП ОСОБА_1 надавав експедиційні послуги з перевезення вантажів згідно договорів перевезення вантажів та договорів комісії перевезення вантажів.

Разом з тим за результатами здійсненого аналізу та співставлення даних вказаної податкової звітності перевіряємого платника з даними його книги обліку доходів та витрат (форми № 10) і банківських виписок по розрахунковому рахунку ФОП ОСОБА_1 перевіряючим були виявлені розбіжності у формуванні обсягу виручки підприємця та встановлене перевищення позивачем у ІV-му кварталі 2008 року дозволеного згідно норми ст. 1 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» обсягу виручки 500 тис.

Так, за даними платника обсяг виручки (що наводиться з наростаючим підсумком на кінець року) за ІV-ий квартал 2008 року склав 81 282, 33, 00 грн. (за даними перевірки 353 051, 25 грн., обсяг виручки сформовано по надходженню коштів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок, які надійшли з призначенням платежу «за перевезення вантажу», «за транспортні послуги», «за автотранспортні послуги»), всього за 2008 рік - 383 917, 61 грн. (за даними перевірки - 655 686, 53 грн.). Вказана розбіжність виникла внаслідок невідображення підприємцем у звітах платника єдиного податку та у книзі обліку доходів та витрат сум коштів, які надійшли на його розрахунковий рахунок за надання послуг з організації перевезення вантажів.

Виходячи з наведеного вище працівники відповідача прийшли до висновку про те, що починаючи з І-го кварталу 2009 року підприємець мав перейти на загальну систему оподаткування, задекларувати суму перевищення та відповідно сплатити податок з доходів фізичних осіб з даної суми відповідно до ст. 13 розд. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92, що останній не вчинив.

За підрахунками перевіряючих фактичні обсяг валового доходу ФОП ОСОБА_1 за 2008 року склав 155 686, 53 грн., за 2009 рік - 766 134, 71 грн., за 2010 рік - 1 327 306, 85 грн. (оскільки позивач податкові декларації про отримані доходи за 2009 - 2010 роки до ДПІ не подавав, то суми валових доходів і витрат за перевіряємий період були визначені податківцями на підставі наявних матеріалів перевірки).

З урахуванням цього перевіряючі зробили висновок про заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за 2008 рік на суму 38 628, 31 грн., за 2009 рік на суму 163 122, 43 грн. та за 2010 рік на суму 373 662, 27 грн., що призвело до порушення позивачем ст. 13 розд. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92. За результатами перевірки позивачу донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2008 рік в сумі 5 794, 25 грн., за 2009 року в сумі 24 468, 36 грн., за 2010 рік в сумі 56 049, 34 грн.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення вимог пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР ФОП ОСОБА_1 не зареєструвався платником податку на додану вартість з 01 січня 2009 року.

Згідно наданих на перевірку первинних документів протягом 2009 - 2010 років підприємцем отримано валовий дохід на загальну суму 2 093 441, 56 грн.

За результатами перевірки за порушення вимог пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість» збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за 2009 - 2010 роки на загальну суму 418 686, 00 грн.

13 грудня 2011 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі Акта перевірки від 06.12.2011р. № 58/1704-НОМЕР_1 прийняла наступні спірні податкові повідомлення-рішення (розрахунки основного платежу та штрафних (фінансових) санкцій наявні в матеріалах справи):

- № 0000901704, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889-VI (із змінами та доповненнями), за порушення вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. № 13-92 (із змінами і доповненнями), збільшила ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 86 311, 95 грн., в тому числі 86 311, 95 грн. - основний платіж;

- № 0000911704, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), збільшила ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 523 357, 50 грн., в тому числі 418 686, 00 грн. - основний платіж, 104 671, 50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

При вирішення даного спору суд виходив з наступного.

Згідно приписів п. 22.10 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)(далі по тексту - Закон № 889-IV), до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до підпункту 9.12.1 п. 9.12 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким спеціальним законодавством до 01 січня 2012 року, зокрема, був Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998р. № 727/98 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Указ № 727/98), яким було запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Положеннями ст. 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу № 727/98, зокрема, якщо обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) платника єдиного податку не перевищує 500 000,00 грн. на рік.

Аналізуючи зміст ст. 1 Указу № 727/98 суд вбачає, що наведеним приписом не передбачено можливості кваліфікації фактично отриманих платником коштів від реалізації товарів (послуг) як його виручку в залежності від виду правочину, на підставі якого отримані такі кошти, та від їх подальшого спрямування (до аналогічного висновку прийшов Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 11.12.2013р. № К/9991/51125/11 при розгляді подібної справи).

Також відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.03.2012 р. по справі № 21-34а12, в контексті положень ст. 1 Указу № 727/98 застосовується касовий метод обчислення виручки, при якому враховуються всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта малого підприємництва.

У відповідності до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000р. № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.98 № 727» (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» під словом «рік» розуміється календарний рік.

Водночас порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу № 727/98, у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.

Приписами норм ст. 6 Указу № 727/98 (а також норм ч. 1 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України) визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку, а також податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Згідно з ст. 2 цього ж Указу, фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника, залежно від виду його діяльності. Разом з тим, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Зважаючи на викладене, несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом № 727/98.

В силу вимог ст. 5 Указу № 727/98 в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Також, нормою пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. Закону № 889-IV встановлено, що якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

При вирішенні питання щодо дійсного допущення позивачем перевищення граничного обсягу виручки платника єдиного податку (500 тис. грн.) від здійснення підприємницької діяльності протягом IV-го кварталу 2008 - 2010 років, слід встановити фактичний склад сум доходів, отриманих ФОП ОСОБА_1 від здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за ці періоди, та чи дійсно такі суми доходів відносяться до складу «виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» в розумінні норм Указу № 727/98.

Як було встановлено судом та не заперечується позивачем, обсяги виручки за IV-ий квартал 2008 року та 2009 - 2010 роки були сформовані ФОП ОСОБА_1 за результатами здійснення ним підприємницької діяльності, а саме - організації перевезень вантажів на підставі договорів міжнародного перевезення вантажів, договорів комісії міжнародного перевезення вантажів, агентських договорів та договорів транспортно-експедиційного обслуговування.

До матеріалів справи позивачем були надані копії договорів перевезення вантажів, договорів міжнародного перевезення вантажів, договорів комісії перевезення вантажів/міжнародного перевезення вантажів, договорів про надання консультаційно-інформаційних послуг (з питань організації логістики при здійсненні зовнішньоекономічних операцій), договорів на транспортно-експедиторське обслуговування (транспортне експедирування), агентських договорів, та доданих до первинних документів, виписок банку з розрахункового рахунку позивача.

В своїх письмових поясненнях від 23.12.2013р. б/н, наданих до канцелярії суду 23 грудня 2013 року, позивач вказує на те, що договори комісії були укладені та виконувалися ним із дотриманням вимог чинного на відповідний момент цивільного законодавства України, а сам позивач, як це встановлено в ході судового розгляду, за договорами транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторгових вантажів, укладених із особами, які бажають здійснити перевезення вантажів (замовниками перевезення), здійснював сукупність передбачених у таких договорах дій з метою пошуку для них (замовників) перевізника та організації процесу перевезення, а за договорами комісії міжнародного перевезення вантажів та агентських договорів з продажу вантажних перевезень, укладених із перевізниками, здійснював діяльність, яка полягала у пошуку клієнтів, що мають намір здійснити замовлення перевезення вантажу перевізниками змовників перевезення). Зокрема, за всіма вказаними договорами позивач виконував дії у наступному порядку: 1) отримував відповідну грошову суму від замовника перевезення - винагороду за надані йому послуги на розрахунковий рахунок позивача; 2) перераховував таку суму на розрахунковий рахунок перевізника, з вирахуванням встановленого у договорі розміру комісійної винагороди позивача. Такий порядок дій мав місце в цілому незалежно від того з ким позивачем був укладений договір - перевізником чи замовником перевезення. У будь-якому випадку, позивач отримував кошти на розрахунковий рахунок для здійснення дій з організації перевезення, а потім перераховував такі кошти за вирахуванням своєї винагороди на рахунок відповідного перевізника.

В свою чергу, правове регулювання договору комісії у цивільному законодавстві України здійснюється гл. 69 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У статтях 1011 - 1028 ЦК України визначено взаємні права й обов'язки комітента і комісіонера, зазначено наслідки припинення частково виконаного договору, а також врегульовано інші аспекти роботи підприємств за договорами доручення.

Суть договору комісії полягає у тому, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ч. 1 ст. 1011 ЦК України).

Тобто, даному типу договорів притаманна характерна ознака (принцип наявності права посередника (комісіонера) укладати договір від свого імені), яка відрізняє його від інших посередницьких договорів, зокрема від договору доручення.

Досліджуючи зміст наданих позивачем договорів суд встановив, що за умовами договорів комісії та договорів на перевезення вантажів позивач (як комісіонер, експедитор) зобов'язувався вчиняти від свого імені угоди по внутрішньому та міжнародному перевезенню вантажів для третіх сторін-замовників перевезень), за умовами інших договорів позивач (як виконавець) - також від свого імені надавати послуги щодо консультування замовників.

За даними звітів суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи-платника єдиного податку за І - IV-ий квартали 2008 року, І - IV-ий квартали 2009 року та І - IV-ий квартали 2010 року обсяги виручки від здійснення підприємницької діяльності (організації перевезень вантажів) склали за 2008 рік в сумі 383 917, 61 грн., за 2009 рік в сумі 163 782, 06 грн. і за 2010 рік - 370 731, 83 грн.

Відповідно до наявних матеріалів справи (зокрема, виписок ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (МФО 300335) по рахункам ОСОБА_1) згідно письмових відомостей позивача (у вигляді таблиць обліку доходів за IV-ий квартал 2008 року, 2009 - 2010 роки) на поточні рахунки позивача за переліченими вище договорами надійшли суми коштів як плата за «транспортні послуги перевезення вантажів», транспортно-експедиційні послуги» «плата за автопослуги (транзитні кошти)», «інформаційні послуги» у 2008 році в розмірі 655 868, 53 грн., у 2009 році - 766 134, 71 грн., у 2010 році - 1 327 306, 85 грн.

Виходячи з контексту викладених вище норм Указу № 727/98 суд приходить до висновку, що спірні кошти, отримані позивачем в рамках виконання зобов'язань на користь третіх осіб у рамках надання транспортно-експедиційних послуг, інформаційних послуг є виручкою ФОП ОСОБА_1 у розумінні пункту 1 цього ж Указу.

Крім того, судом враховується, поширення загальної системи оподаткування, зокрема, положень Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон), на платника можливе з моменту перевищення розміру виручки визначеного ст. 1 Указу № 797/98.

Відповідно до п. 2.1 Закону платником податку будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст. 2 Закону. Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

При цьому абз. 2 п. 9.4 ст. 9 Закону передбачено, що якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що до моменту перевищення платником єдиного податку граничного обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу, положення Закону України «Про податок на додану вартість» щодо оподаткування поставок товару (послуг) не можуть поширюватися на такого платника. З моменту перевищення обсягу виручки, визначеного у ст. 1 Указу, починають розповсюджуватись положення Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону щодо підстав для обов'язкової реєстрації платником податку.

Відповідно, у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником та сплатити податок на додану вартість, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

При цьому, слід врахувати, що виходячи із положень абз. 4 п. 9.4 Закону, особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутності документально підтверджених судових витрат відповідача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати присудженню з позивача не підлягають.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова