Рішення № 36912569, 16.12.2013, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Ситнік О.І.

Доповідач - Соловей Р.С.

Справа № 1207/14573/12

Провадження № 22ц/782/3141/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого - судді Соловей Р.С.,

Суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.

при секретарі Арутюнян Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» у особі Луганської філії на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 10 квітня 2013 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» у особі Луганської філії до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року позивач ПАТ АКБ «Індустріалбанк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і, посилаючись на правові підстави своїх вимог, а також на порушення ОСОБА_2, як позичальником, зобов'язань за кредитним договором №KRC/0400/466/07 від 15.06.2007 р. (далі - Кредитний договір), просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 24 619,43 грн., що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 5 283,14 грн. та пені в розмірі 19 336,29 грн.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» у особі Луганської філії загальну суму заборгованості за кредитом 24 619,43 грн. та судовий збір в розмірі 246,19 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитом 5 283,14 грн. та пеню в розмірі 19 336,29 грн., що разом складає 24 619,43 грн., а також судові витрати Банку по сплаті судового збору при подачі позовної заяви у розмірі 246,19 грн. та апеляційної скарги у розмірі 123,10 грн.

Відповідачами рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Відповідачі у судове засідання до апеляційного суду не з'являлись неодноразово, зворотні поштові повідомлення щодо отримання ними судових повідомлень про розгляд справи до суду не повертались; надіслані судом телеграми не були отримані відповідачами; з повідомлення Телекомсервісу-1 вбачається, що ОСОБА_3 за вказаною адресою не мешкає, а ОСОБА_2 на залишене йому повідомлення за телеграмою не з'являється (а. с. 91 - 92). 26.11.1013 р. юрисконсультом ПАТ АКБ «Індустріалбанк» було складено акт про те, що за вказаними адресами відповідачі не мешкають понад два роки (а. с. 106), у зв'язку з чим було дано оголошення в № 181 газети «Наша газета» від 07.12.2013 р. про розгляд справи 16.12.2013 р.; за цим оголошенням відповідачі до суду також не з'явились, та вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у відповідності до ч. 9 ст. 74 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, тобто, суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Судом у справі правильно встановлено наступні фактичні обставини справи, які не заперечуються та не оскаржуються апелянтом. 15.06.2007 р. між Акціонерним комерційним банком «Індустріалбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (а. с. 5 - 6), та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №KRC/0400/466/07, за яким останній отримав у Банку кредитні кошти в розмірі 14 000 грн. на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитними коштами з розрахунку 9% річних з кінцевим терміном повернення 14.06.2010 р. За умовами кредиту позичальник повинен сплачувати комісію за користування кредитом в розмірі 1% від суми наданого кредиту та несе відповідальність за порушення умов договору у виді пені та штрафів (а. с. 18 - 20).

На підставі наданих позивачем письмових доказів, зокрема, вимоги Банку (а. с. 21) та розрахунку заборгованості за кредитним договором (а. с. 22а - 27), встановлено, що у зв'язку з порушенням позичальником умов договору станом на 28.11.2012 р. за ним утворилась заборгованість, яка становить 24 619,43 грн. та складається з нарахованих відсотків за період з 25.08.2008 р. по 25.01.2011 р. в розмірі 1 783,14 грн., нарахованої комісії за період з 25.08.2008 р. по 25.01.2011 р. в розмірі 3 500 грн., а також пені у розмірі 19 336,29 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з приписів ст. ст. 526, 530, 549, 610, 611 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що позичальник ОСОБА_2 порушив умови договору, оскільки своєчасно не повертав Банку кредитні кошти у передбачені договором строки і не сплачував відсотки та комісію за користування наданими йому кредитними коштами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Разом з тим колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови у стягненні заборгованості за спірним кредитним договором з дружини позичальника ОСОБА_3 солідарно з позичальником з підстав недоведеності того, що вона є поручителем за вказаним договором. Суд при цьому не звернув уваги на те, що позивач свої вимоги до відповідачки ОСОБА_3 пред'явив не на підставі поруки, а з інших підстав.

В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на приписи ст. 541 ЦК України, ст. ст. 60, 63, 61 ч. 3, 65 ч. 2, 4 Сімейного кодексу України, вважає, що заборгованість за кредитом має бути стягнута з відповідачів солідарно, оскільки зміст спірного правочину та згода членів сім'ї на його укладення свідчать про те, що кредитний договір укладено в інтересах сім'ї.

Колегія суддів з доводами апелянта погоджується.

Частиною 1 статті 541 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

За загальним правилом, відповідно до ст. 60 та ч. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як передбачено ч. 2 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Як вбачається із заяви-анкети ОСОБА_2 на отримання кредиту та змісту Кредитного договору, кредитні кошти ним отримані на споживчі цілі (а. с. 16, 18). Згода відповідачки ОСОБА_3 як дружини на отримання відповідачем ОСОБА_2 кредиту підтверджена відповідною заявою, вчиненою нею власноруч у присутності уповноваженого працівника банку та засвідчена ним; зі змісту заяви вбачається, що відповідачка дала згоду на отримання чоловіком кредиту у розмірі 14 000 грн. на строк 36 місяців зі сплатою 9% відсотків за користування кредитом (а. с. 17).

Згідно з приписами ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Обґрунтованим є посилання апелянта на п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якими роз'яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути грошові суми та майно, належні подружжю за зобов'язальними правовідносинами. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

З викладеного вище вбачається, що, оскільки спірний договір було укладено на споживчі цілі та зі згоди дружини то, відповідно, стягнення заборгованості повинно здійснюватись солідарно з подружжя, а не лише з того з них, хто уклав кредитний договір. Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, маючи рівні права щодо нажитого у шлюбі майна, також в рівній мірі несуть зобов'язання перед позикодавцем по сплаті заборгованості за Кредитним договором.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача та наданим ним доказам, тому у порушення норм матеріального права дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позову Банку щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором з ОСОБА_3 у солідарному порядку з ОСОБА_2

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 184,65 грн. з кожного, виходячи з суми судового збору у розмірі 369,29 грн., сплаченого позивачем при подачі позовної заяви у розмірі 246,19 грн. та апеляційної скарги у розмірі 123,10 грн.

Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення або змінює рішення, якщо порушено або неправильно застосовано норми матеріального права.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне оскаржуване рішення змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 у солідарному порядку з ОСОБА_2 та задовольнивши позовні вимоги ПАТ АКБ «Індустріалбанк» у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 10 квітня 2013 року змінити, скасувавши його в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо стягнення заборгованості за кредитом з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_2.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

«Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 24 619,43 грн., що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 5 283,14 грн. та пені в розмірі 19 336,29 грн.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» судові витрати з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 184,65 грн. з кожного».

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: