Постанова № 36891761, 05.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р.

справа № 2а-0870/5669/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна промислова компанія” на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року у справі №2а-0870/5669/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна промислова компанія” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Південна промислова компанія” (далі за текстом – ТОВ „Південна промислова компанія”) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі за текстом – ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2011 року №0000512302.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 рок в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ „Південна промислова компанія” з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 29.03.2011 року №53/23-2/31507980, в якому податковим органом зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій між ТОВ „Південна промислова компанія” та ТОВ „Сип Кабель” ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у грудні 2010 року; також позивачем, на думку податкового органу, порушено підпункт 7.2.3 пункту 7.2, підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, частину І статті 203, статті 215, частини І статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ „ППК” у грудні 2010 року з постачальником ТОВ „Сип Кабель”, який знаходиться на обліку в ДПІ у Солом’янскому районі м. Києва. Обсяг по взаємовідносинах на загальну суму без ПДВ - 1 014 000грн., ПДВ - 169 000грн., в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.І2.2010 року у розмірі 169 000,00грн.

Не погодившись з викладеними в акті перевірки висновками, позивачем подано до ДПІ в Шевченківському районі м. Запоріжжя заперечення на акт перевірки від 29.03.2011 року.

Листом від 16.05.2011 року №12931/ ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя повідомлено про правомірність висновків акта перевірки від 29.03.2011 №53/23-2/31507980 та залишення без задоволення заперечення позивача.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми „Р” від 19.05.2011 року №0000512302, яким підприємству визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 211250 грн. в тому числі за основним платежем 169000 грн. та 42 250 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що 17.03.2010 року між ТОВ „Південна промислова компанія” (Покупець) та ТОВ „Сип Кабель” (Продавець) укладено договір купівлі - продажу №56, предметом якого є кабельно-провідникова та електротехнічна продукція.

На виконання вимог зазначеного договору оплату проведено шляхом переказу грошових коштів на п/р ТОВ „Сип Кабель” платіжними дорученнями №7938 від 20.12.10р., №7941 від 20.12.10р, №7956 від 21.12.10р., №8012 від 23.12.10р., №8050 від 27.12.10р., №8051 від 27.12.10р., №8103 від 29.12.10 р., №8156 від 30.12.10р. на загальну суму 1014000грн.

ТОВ „Південна промислова компанія” отримано від підприємства – контрагента відповідні податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, №№ 155 від 20.12.10р., 156 від 21.12.10р., 160 від 23.12.10р., 161 від 27.12.10р., 163 від 29.12.10р., 164 від 30.12.10р. на загальну суму 1014000 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -п.5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом – Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити.

Відмовляючи в задоволення позову суд першої інстанції посилається на те, що позивачем не було надано сертифікатів якості на кабельно-провідникову продукцію, котрі б можна було достеменно ідентифікувати стосовно спірного товару.

Проте відсутність або допущені при складанні таких сертифікатів якості дефекти форми не є суттєвими недоліками з точки зору повноти та достовірності відтворення змісту операції з поставки, а відтак не є підставою для виключення таких документів з кола допустимих доказів.

Також, відмовляючи в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції прийнято до уваги доводи відповідача про те, що в товарно-транспортних накладних, наданих позивачем, від 25.10.10р., 24.01.11р., 19.01.11р., 14.03.11р. в графі 3 назва продукції, товару(вантажу) вказано: „КПП” а в графі 8 відомостей про вантаж серед документів, які слідують з вантажем зазначено лише акт прийому - передачи майна на відповідальне зберігання №8, №9, №1 та №1 та відсутній ряд необхідних реквізитів, встановлених для заповнення товарно-транспортних накладних, тому вказані товарно-транспортні накладні не можуть бути доказами реальності перевезення товару згідно договору.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

У відповідності до п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов’язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортні накладні, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов’язку суб’єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договором товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарської операції, яка підтверджуються не тільки зазначеними ТТН, але й іншою первинною бухгалтерською документацією.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентом вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не визначає за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов’язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов’язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов’язань, у тому числі щодо спірних зобов’язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні”, який не містив норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Досліджені судом первинні документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні документи, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем), встановлено використання у господарській діяльності товариства придбаних товарів, що призвело до змін в активах підприємства та його зобов’язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків, встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у період господарських відносин ТОВ „Південна промислова компанія” та ТОВ „Сип Кабель” були належним чином зареєстровані як юридичні особи, як платники податків, в тому числі ПДВ, що підтвержується відповідними документами, наявними в матеріалах справи, надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов’язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні” та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Вказаний товар ТОВ „Південна промислова компанія” не тільки отримано від продавця, а й реалізувало його далі, своїм господарським контрагентам по договорам купівлі-продажу, отримавши дохід та сплативши відповідні обов’язкові платежі, що підтверджується сукупністю доказів досліджених судом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи є підставою, для скасування оскаржуваної постанови суду з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених підстав.

Керуючись п.3 ч.1 ст198, п. 4 ч. 1 ст.202, 205, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Південна промислова компанія” – задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року у справі №2а-0870/5669/11 – скасувати.

Прийняти нову постанову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 19.05.2011 року №0000512302, яким ТОВ „Південна промислова компанія” визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 211250 грн. в тому числі за основним платежем 169000 грн. та 42250 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров