Постанова № 36885868, 16.01.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2014 р. Справа № 921/185/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ

на рішення господарського суду Тернопільської області від 21.10.2013 р.

у справі №921/185/13-г

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ

до відповідача публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" м.Тернопіль

про стягнення 278 159, 10 грн. пені

За участю представників сторін від:

позивача: Кость О.Г. - за довіреністю №14-326 від 16.03.2013 р.;

відповідача: Ловчук М.В. - за довіреністю №01/14 від 03.01.2013 р.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.04.2013 р. у даній справі за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до відповідача - ПАТ "Тернопільгаз" про стягнення коштів в сумі 423 707,34 грн., позов задоволено частково і відповідно стягнуто 54 147,47 грн. - 3% річних, 91 400,77 грн. - збитків від інфляції, 22 136,64 грн. - пені за неналежне виконання грошових зобов'язань та 8 474,15 грн. витрат по оплаті судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 р. вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2013 р. рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду скасовані, а справа надіслана до господарського суду Тернопільської області.

Скасовуючи зазначені вище рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної, Вищим господарським судом України зазначено, що суди попередніх інстанцій, зменшуючи заявлену до стягнення пеню, взяли до уваги те, що станом на час розгляду справи по суті відповідач у повній мірі розрахувався за одержаний в період з грудня 2011 року по лютий 2012 року природній газ, що не заперечується сторонами, відтак заборгованість за поставлений газ відсутня. Судом також встановлено, що невчасна оплата за одержаний газ спричинена інфляційними процесами в економіці та невчасними розрахунками за спожитий газ бюджетними установами - кінцевими споживачами. Усі кошти, які надходили на рахунок, невідкладно перераховувалися на погашення заборгованості перед позивачем, відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для своєчасного повернення боргу. На підставі викладених обставин суд прийшов до висновку про можливість на підставі поданого клопотання зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Проте, колегія суддів касаційного суду вважає, що зменшення пені з 278 159,10 грн. до 22 136,44 грн. (тобто на 92%) не відповідає вимогам співрозмірності та не враховує інтереси позивача, що в свою чергу, суперечить принципу рівності сторін в господарському процесі.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Втім, розмір, до якого суд зменшив пеню (на 92%) не є співрозмірним, в контексті інтересів позивача та відповідача.

Під час нового розгляду справи, рішенням господарського суду Тернопільської області у даній справі від 21.10.2013 р. (суддя Стадник М.С.), позовні вимоги в частині стягнення пені задоволено частково та стягнуто відповідача на користь позивача лише 13 908 грн. пені, а у стягненні 264 251,1 грн. пені відмовлено. При цьому, у задоволенні позову в частині стягнення суми 84 358,38 грн. пені відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності, яку застосовано судом на підставі зробленої з цього приводу відповідачем заяви, а на суму 179 892, 72 грн. зменшено заявлену до стягнення пеню на підставі п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Рішення суду мотивовано тим, що хоча п. 7.2 договору № 14/2139/11 на купівлю-продаж природного газу передбачена можливість нарахування пені протягом шести місяців, який передував зверненню з позовом до суду, проте такий порядок та умови нарахування пені суперечать ч.6 ст. 232 ГК України, тому до уваги не взятий і враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, відмовив у стягненні такої у сумі 84358,38 грн., нарахованої на суми простроченої заборгованості по акту передачі - приймання природного газу від 30.11.2011 р. за період з 09.12.2011 р. по 22.12.2011 р., по акту передачі - приймання природного газу від 31.12.2011 р. за період з 10.01.2012 р. по 01.02.2012 р., по акту передачі - приймання природного газу від 31.01.2012 р. за 10.02.2012 р. та по акту від 29.02.2012 р. за 07.03.2012 р. з урахуванням того, що перебіг строку позовної давності починається із 13.02.2012 р., оскільки позовна заява подана до суду 13.02.2013 р.

Беручи до уваги в подальшому задоволене клопотання відповідача про зменшення пені заявленої до стягнення, врахував, що відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тому, прийшов до висновку, що зменшення розміру неустойки - це право суду, і суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача, однак в останньому випадку відповідач, що звертається з клопотанням, повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки.

Також, судом встановлено, що допущені відповідачем строки порушення оплати газу, не могли потягнути за собою спричинення значних збитків для позивача.

Підтвердженням даного є те, що позивач не підтвердив суму збитків понесених несвоєчасним виконанням саме договору №14/2139/11. Надані позивачем фінансові звіти свідчать про результати господарської діяльності товариства за певні періоди та не є доказом спричинення збитків відповідачем у певному розмірі, що не дає можливості встановити суду взагалі спричинення таких.

Крім того, попереднім рішенням суду у даній справі, яке у цій частині залишене без змін апеляційною та касаційною інстанціями, стягнуто на користь позивача 91 400,77 грн. втрат пов'язаних з інфляційними процесами в державі, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а також 54 147,47 грн. три проценти річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, тому позивач даними платежами компенсує свої збитки, якщо такі спричинені даним договором, що останній суду не довів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 21.10.2013 р. в частині відмови у стягненні пені в розмірі 264 251,1 грн. та прийняти нове, яким стягнути з відповідача зазначену суму пені у повному об'ємі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, порушує норми матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

В своїй апеляційній скарзі позивач в цілому зазначає те, що зменшення судом розміру пені із заявлених 278 159,10 грн. до 13 908 грн. спричиняє позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Крім того, апелянт посилається на невиконання судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а саме обов'язку суду дослідити не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, тобто суд зобов'язаний був прийняти до уваги негативні наслідки спричинені позивачу від прострочення виконання зобов'язання відповідачем. Також апелянтом звертається увага на те, що відповідачем в порушення вимог ст. 111-12 ГПК України, не взято до уваги вказівки Вищого господарського суду України, викладені у його постанові від 08.08.2013 р. у даній справі і зменшено пеню на 95%.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги, позивачем зроблено посилання на численну практику Вищого господарського суду у аналогічних справах, в яких касаційним судом зроблено висновки про недоцільність застосування судами права, передбаченого п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України.

Хоча апелянтом рішення господарського суду першої інстанції оскаржується в цілому в частині відмови у задоволенні позовних вимог, проте у своїй апеляційній скарзі ним не зазначається правових підстав та обставин неправомірності відмови у позові в частині стягнення суми 84 358,38 грн. пені у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу в цілому послався на ті ж обставини та підстави, що покладені в основу оспорюваного рішення, а також зазначив і послався на значну кількість процесуальних документів Вищого господарського суду України, у яких в аналогічних спірних правовідносинах підтримано і визнано правомірними застосування судами першої інстанції п.3 ч.1 ст.83 ГПК України щодо зменшення розміру нарахованої до стягнення пені.

Представники сторін в засіданнях апеляційного суду підтримали викладені у апеляційній скарзі та відзиві на таку свої доводи та заперечення.

Колегія суддів розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, надавши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, прийшла до висновку, що оскаржуване рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, попереднім рішенням

Попереднім рішенням суду у даній справі господарського суду Тернопільської області від 16.04.2013 р., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 08.08.2013 р. в частині стягнення 54 147,47 грн. - 3% річних, 91 400,77 грн. - збитків від інфляції встановлено, що 30.09.2011 р. між позивачем та відповідачем укладений договір № 14/2139/11 про купівлю-продаж природного газу, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача у 4 кварталі 2011 р. та у 2012 р. природний газ. Пунктом 7.2. договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем п.п.6.1.- 6.2. договору він зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення платежу.

На виконання умов договору позивачем протягом жовтня-грудня 2011 року та січня-лютого 2012 року здійснено поставку природного газу в обсязі обсягом 18 995,849 тис.м3 на загальну суму 78 666 300,97 грн. В той час як покупцем здійснено невчасне проведення розрахунків за поставлений природній газ, через що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 423 707,34 грн., з яких: 278 159,10 грн. - пеня, 54 147,47 грн. - 3% річних та 91 400,77 грн. - інфляційних втрат. На цій підставі зазначені суми стягнуто з відповідача, за винятком пені, яку судом зменшено на 92 %.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов договору щодо своєчасної оплати вартості поставленого газу, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, при цьому, неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

У відповідності до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що вказаний вище п. 7.2 договору суперечить названій вище нормі закону, оскільки у ній йдеться мова про можливість сторін передбачити умовами договору зменшення чи збільшення строку протягом якого нараховуватиметься пеня, проте, імперативність такої норми не передбачає домовленості сторін щодо іншого періоду початку строку нарахування такої, тобто лише з дати порушення зобов'язання.

У відповідності до ст. 256, п.1) ч. ч.2 ст. 258, ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність у один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Тому, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності (Т.1 ст. 51), суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні пені у сумі 84358,38 грн., нарахованої на суми простроченої заборгованості по акту передачі - приймання природного газу від 30.11.2011 р. за період з 09.12.2011 р. по 22.12.2011 р., по акту передачі - приймання природного газу від 31.12.2011 р. за період з 10.01.2012 р. по 01.02.2012 р., по акту передачі - приймання природного газу від 31.01.2012 р. за 10.02.2012 р. та по акту від 29.02.2012 р. за 07.03.2012 р. з урахуванням того, що перебіг строку позовної давності починається із 13.02.2012 р., оскільки позовна заява подана до суду саме 13.02.2013 р.

Також, суд першої інстанції, встановивши правомірність нарахування пені на суми простроченої заборгованості, з чим погоджується судова колегія апеляційного суду, по акту передачі - приймання природного газу від 31.01.2012 р. за період з 13.02.2012 р. по 01.03.2012 р. в розмірі 66981,67 грн. та по акту від 29.02.2012 р. за період з 12.03.2012 р. по 03.04.2012 р. в сумі 126819,05 грн., а всього -193800,72 грн., розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені заявленої до стягнення прийшов до правомірного висновку про можливість застосування п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та відповідно стягнув 13 908,00 грн. пені, при цьому врахував наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тому, зменшення розміру неустойки - це право суду, і суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача, однак в останньому випадку відповідач, що звертається з клопотанням, повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки.

Дана процесуальна норма може застосовуватись судом виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч.3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Так, за приписами п.1 ст.233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. В даному випадку береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма Господарського кодексу України кореспондується з ч.3 ст.551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Правовідносини, що виникли між учасниками господарської діяльності в частині виконання грошового зобов'язання, регулюються постановою Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ" від 26.03.2008 р. №247, згідно якої, з метою забезпечення прозорості розподілу коштів між учасниками платіжно-розрахункових відносин на ринку природного газу, останні відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ виключно від бюджетних установ. Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", забороняється зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів на інші рахунки ніж поточні рахунки із спеціальним режимом використання.

Згідно договору №14/2139/11 споживачами газу є виключно установи і організації, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, що встановлено матеріалами справи і не заперечується позивачем.

Тобто, в даному випадку сторони не можуть впливати на порядок розрахунків, оскільки такий встановлений нормативними актами, та здійснюється шляхом руху коштів від споживачів на поточний рахунок із спеціальним режимом відповідача, та в подальшому з даного рахунку на спеціальний рахунок позивача. Отже, навіть якби відповідач мав можливість перерахувати кошти за отриманий газ з іншого свого рахунку, то такий порядок не передбачений нормами вищезазначеного Закону та Постанови.

Також, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач допустив незначні порушення строків оплати газу, які не могли потягнути за собою спричинення значних збитків для позивача. Підтвердженням даного є те, що позивач не підтвердив суму збитків понесених несвоєчасним виконанням саме договору №14/2139/11. Надані позивачем фінансові звіти свідчать про результати господарської діяльності товариства за певні періоди та не є доказом спричинення збитків відповідачем у певному розмірі, що не дає можливості встановити суду взагалі спричинення таких.

Крім того, як зазначалося вище, рішенням суду у даній справі уже стягнуто на користь позивача 91 400,77 грн. втрат пов'язаних з інфляційними процесами в державі, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а також 54 147,47 грн. - три проценти річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, тому позивач даними платежами компенсує свої збитки, якщо такі спричинені даним договором, що останній суду не довів.

Належить зазначити, що позивач на свій ризик відпускав газ при наявності заборгованості, тоді як згідно п.6.3 умов договору мав право обмежити передачу газу або припинити його передачу до повного погашення заборгованості. Така поведінка позивача також свідчить про те, що наслідки порушення є незначними.

Що стосується відповідача, то такий здійснював достатньо заходів щодо погашення заборгованості шляхом звернення з претензіями та позовними заявами до споживачів Тернопільської області, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів, які в свою чергу затримували оплату спожитого газу через несвоєчасне фінансування даних витрат у необхідних розмірах.

Відповідач належними та допустимими доказами довів, що підприємство працює із збитками, значних коштів потребує технічне обслуговування газових мереж, в тому числі виконання робіт по ремонту об'єктів системи газопостачання та газифікації на території Тернопільської області, яку здійснює ПАТ "Тернопільгаз", а тому стягнення надмірних сум санкцій приведе до погіршення фінансового становища товариства та неможливості виконувати покладені на нього функції згідно законодавства, які контролюються державою, що не узгоджується з нормами Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23.06.2005 р., метою якого є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищення рівня інвестиційної привабливості.

Що стосується доводів апелянта про те, що суд першої інстанції всупереч вимог ст. 111-12 ГПК України не взяв до уваги вказівок Вищого господарського суду України, викладених у його постанові від 08.08.2013 р. у даній справі і неправомірно зменшив пеню на 95% від обґрунтовано заявленої до стягнення, апеляційною інстанцією звертається увага на таке.

Виходячи із змісту названих вище вказівок на підставі наявних у ній доказів, Вищий господарський суд України прийшов до висновку про неспіврозмірність застосованих судами попередніх судових інстанцій.

Виконуючи такі вказівки, судом першої інстанції враховано нові, подані відповідачем докази, зокрема: звіт про фінансові результати за 2011 рік; алгоритм за грудень 2012 року по формі 7-НКРЕ-газ; щомісячні довідки про поступлення оплати від споживачів за використаний природний газ за жовтень-грудень 2011 р., січень-квітень 2012 р., прийшов до висновку про можливість застосування права суду на зменшення пені саме у такій пропорції, що є безумовним, суб'єктивним та оціночним правом саме суду першої інстанції.

Натомість, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що позивачем всупереч вимог ст. 33 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами понесення збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань саме по договору №14/2139/11, невиконання умов якого, стало підставою подання даного позову.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, названі вище обґрунтування відповідача та подані ним докази у своїй сукупності, правомірно оцінено судом першої інстанції як винятковий випадок, наслідком якого є застосування п.3 ст. 83 ГПК України та зменшення заявленої до стягнення пені.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 21.10.2013 р. у справі

№ 921/185/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Матеріали справи повернути до господарського суду Тернопільської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.01.2014 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.