Постанова № 36881540, 30.01.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.01.2014 справа №913/2124/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.суддівБойченка К.І., Стойки О.В. при секретарі Романовій А.О. від позивача:Загнітко Я.А. - за дов. №24-12/118-О від 24.12.2013р.від відповідача:Рибалкіна О.О. - за дов. №15 від 02.01.2014р. Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області на рішення господарського суду Луганської областівід03.12.2013 р.у справі№ 913/2124/13 (головуючий суддя Седляр О.О., судді Москаленко М.О., Яресько Б.В.)за позовомДержавного підприємства "Вугілля України", м. Київдо відповідача Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської областіпростягнення 24 868 грн. 54 коп.ВСТАНОВИВ:

У 2013 році позивач, Державне підприємство «Вугілля України», м. Київ, звернувся з позовною заявою до господарського суду Луганської області до відповідача - Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області про стягнення 24 868 грн. 54 коп.

До прийняття рішення по справі позивач надав до господарського суду Луганської області заяву про зменшення розміру позовних вимог і остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь збитки у розмірі 24 542 грн. 81 коп. з ПДВ, яка прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Луганської області від 03.12.2013 р. позовні вимоги Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ до Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області було задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області на користь Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ збитки в сумі 22 933 грн. 31 коп.

Відповідач, Державне підприємство «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Луганської області від 03.12.2013 р. скасувати в частині стягнення з Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області збитків у розмірі 22 933 грн. 31 коп.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 913/2124/13 та наданих представниками сторін пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства України і підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2010 року між Державним підприємством «Вугілля України» (покупець) та Державним підприємством «АНТРАЦИТ» (постачальник) було укладено договір поставки вугілля №21-10/1-ЕН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками, приведеними у цьому договорі, а покупець зобов'язався прийняти вугілля, оплатити його вартість на умовах, встановлених договором.

Згідно п. 1.4. договору, постачальник гарантує, що вугілля, яке постачається за договором, знаходиться у його власності та щодо нього відсутні майнові права третіх осіб.

Відповідно до умов пункту 2.1 договору, вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2000р. з урахуванням особливостей, передбачених цим договором, та за реквізитами покупця, вказаних в додатках до договору.

Якість вугілля, що поставляється за цим договором, повинна відповідати умовам договору (п.4.1 договору)

Відповідно до п.п. 4.2, 4.3 договору, вантажовідправники, ТЕС - вантажоотримувачі, залізничні станції відвантаження та призначення, кількість, марки, базова якість, терміни поставки, максимальний добовий обсяг відвантаження вугілля на кожну ТЕС, ціна та вартість вугілля визначаються в додатках до договору. Кількість вугілля по поставках в додатках до договору зазначається на підставі обсягів закупівлі, погоджених покупцеві енергогенеруючими компаніями/кінцевими споживачами у відповідних періодах поставки.

За умовами 5.1 договору, приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7 з подальшими змінами та доповненнями, положеннями про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, ДСТУ 4096-2002 "Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань"; ДСТУ 3472-96 "Вугілля буре, кам'яне та антрацит"; Статуту залізниць України, та нормативно-правових актів, виданих відповідно до Статуту.

Відповідно до п.п. 5.5, 5.6 договору, якість вугілля в партії для розрахунків по поставках визначається на підставі даних, зазначених у посвідченні якості, складеному на партію та результатів приймання у вантажоотримувача. Покупець перевіряє якість вугілля у партіях та приймає вугілля за якістю таким чином:

- якщо різниця між показниками Ad, Wr t посвідчення якості та результатами хімлабораторії вантажоотримувача менша або дорівнює встановленій допустимій похибці випробування згідно з ДСТУ 4096-2002 - за показниками посвідчення про якість;

- якщо різниця між показниками Ad, Wr t посвідчення якості та результатами хімлабораторії вантажоотримувача більша за встановлену допустиму похибку випробування згідно з ДСТУ 4096-2002 вантажоотримувач, протягом 24 годин з моменту отримання результатів, направляє Вантажовідправнику вугілля телеграму про виклик його представників для проведення спільного опробування такого вугілля, результати якого сторонами приймаються беззаперечно (без врахування похибки випробування).

Згідно п. 8.3 договору, у випадку прийняття вугілля якісні показники якого не відповідають умовам договору, а також п.3.1.2 та 3.1.3 договору, постачальник відшкодовує затрати покупця та вантажоотримувача по оплаті за користування вагонами, витрат на подачу-прибирання вагонів, маневрових робіт та ін.

Відповідно п. 10.1 договору, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до повного його виконання сторонами.

На виконання умов укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки вугілля №21-10/1-ЕН від 01.02.2010 року у січні 2011 року на адресу Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» було відвантажене вугілля згідно з залізничними накладними №№ 52970460, 52970450, 52970451, 52970452, 52970449, 52970458, 52970453, 52970462, 52970459, 52970461, 52970475, 52970476, 52970473, 52970474, 52970481, 52800248, 52970483, 52970482, 52970479, 52970484, 52970478, 52970480, 48003149, 48002703, 48005575, 48005492, 48006060, 48005509, 48028402, 48028296, 48028121, 48028486.

При прийнятті вугілля було виявлено, що вугілля за своїми якісними характеристиками нібито не відповідало умовам договору, про що були складені акти відбору проби, акти спільного опробовування вугілля №24,25,35 від 04.01.2011 р.

У зв'язку з чим, з рахунку ПАТ «Центренерго» були стягнуті наступні платежі: плата за користування 123 вагонами у сумі 19878 грн. 51 коп.; плата за направлення телеграм у сумі 592 грн. 87 коп.; плата за відбір проб вугілля у сумі 1935 грн. 97 коп.; вартість хімічного аналізу у сумі 525 грн. 96 коп., що загалом становить суму у розмірі 23 259 грн. 04 коп.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.07.2012 р. по справі № 5011-35/4218-2012 з Державного підприємства "Вугілля України" на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» було стягнуто збитки у розмірі 23 259 грн. 04 коп., судовий збір у розмірі 1 609 грн. 50 коп.

Виконання Державним підприємством "Вугілля України" рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2012 р. у справі №5011-35/4218-2012 нібито підтверджується заявою від 31.08.2012р. про припинення зобов»язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму у розмірі 82 099 грн. 11 коп.

Як стверджує позивач, у зв»язку з поставкою саме неякісного вугілля нібито з вини саме відповідача, ДП «Вугілля України» зазнало збитків у розмірі 24 542 грн. 81 коп.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду Луганської області із позовом про стягнення з відповідача збитків у сумі 24 542 грн. 81 коп. з ПДВ ( з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду)

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Спірні відносини, що склалися між сторонами, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювача збитків;

- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Позивач при зверненні до суду із позовом зазначав, що нібито поніс збитки через невиконання саме відповідачем умов договору в частині здійснення поставки неякісного вугілля відповідно до умов договору поставки вугілля №21-10/1-ЕН від 01.02.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не довів належними та допустимими засобами доказування факт того, що вантажовідправником за спірним договором поставки був саме відповідач, оскільки в матеріалах справи взагалі відсутні додатки до договору, в яких повинні були бути узгоджені перелік вантажовідправників, станцій відвантаження, кількість, сорт, базова якість, терміни поставки та інш. саме за договором, що визначений позивачем в якості підстави позову. Посилання суду першої інстанції на рішення господарського суду м. Києва від 11.07.2012 р. у справі № 5011-35/4218-2012 судова колегія не приймає до уваги, оскільки вказаним рішенням не встановлено, що вантажовідправником по спірній партії вугілля є саме відповідач по справі. Крім того, при розгляді справи №5011-35/4218-2012 Державне підприємство «АНТРАЦИТ» не було залучено до участі у справі в якості третьої особи та вказаним рішенням не було встановлено будь-яких фактів неналежного виконання саме цим підприємством договірних зобов»язань, у зв»язку з чим у судової колегії відсутні підстави для стягнення з відповідача по даній справі збитків в порядку регресу.

Крім того, неналежна якість спірного вугілля не підтверджена позивачем належними та допустимими доказами по справі, передбаченими сторонами в договорі, зокрема, відсутній акт прийняття продукції відповідно до вимог Інструкції П-7. Так, позивачем не доведено виконання ним належним чином умов договору про прийняття продукції за якістю у відповідності з вимогами Інструкції П-7 та розділу 5 Договору, що укладений сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень.

Статтями 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідач, Державне підприємство «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області, у даній справі, не є, ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем за спірними відправками, станція Карахаш Донецької залізниці (станція відправлення) прийняла вагони з вантажем до перевезення без зауважень про його якість та враховуючи, що в матеріалах справи відсутній акт прийняття продукції за якістю за нормами Інструкції П-7, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про доведення позивачем складової збитків та неправомірно стягнув з відповідача суму збитків у розмірі 22 933 грн. 31 коп., які нібито спричинені позивачу саме з вини відповідача саме в означеній сумі. Стягнення з позивача збитків за іншим рішенням суду не може вважатися тим фактом, що не потребує доказуванню за загальними правилами цивільного та господарського законодавства, оскільки господарським судом м. Києва розглядався спір за умовами іншого договору поставки між іншими сторонами без залучення відповідача по даній справі до участі в іншій справі.

Судова колегія встановила, що судом першої інстанції прийнято рішення без перевірки такого факту, як наявність між сторонами підписаного та належним чином оформленого акту прийняття-передачі вугілля, складання якого передбачено умовами укладеного сторонами договору (п.3.1.6 договору). До того ж, пунктом 5.13 договору сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень, зазначили, що у разі порушення вимог п.п.5.4, 5.5, 5.6, 5.7 договору постачальник не приймає претензії покупця стосовно кількості та якості вугілля.

Таким чином, позивачем не доведено судовій колегії всі складові факту понесення ним збитків, тоді як відповідач довів суду відсутність своєї вини у спричиненні збитків позивачу, і підстави для задоволення регресних вимог позивача і застосування норм ст. 228 Цивільного кодексу України відсутні. Судом першої інстанції помилково зазначено в рішенні про нібито доведеність позивачем його вимог, оскільки в даному випадку рішення суду дійсно ніхто не може поставити під сумнів, але відсутні в цьому рішенні факти, що мають преюдиціальний характер за нормами ст.35 Господарського процесуального кодексу України відносно саме відповідача. Крім того, не доведено саме позивачем по даній справі ті доводи, на які він посилається в позові, оскільки належними засобами доказування не доведено, що саме відповідач є вантажовідправником за залізничними накладними, в матеріалах справи взагалі відсутні додатки, ні які посилається як позивач, так і суд першої інстанції, і відсутні певні засоби доказування, обумовлені сторонами в договорі щодо порядку приймання продукції у випадку поставки неякісного вугілля. Також, вартість наданих залізницею транспортних послуг не узгоджена сторонами в договорі поставки, а є доведеною саме за договором перевезення, в якому сторонами є залізниця, вантажовідправник і вантажоотримувач.

Крім того, щодо самостійного перерахунку судом першої інстанції суми збитків, заявлених позивачем до стягнення, судова колегія зазначає, що в даному випадку предметом позову не є стягнення штрафних санкцій, які можуть бути самостійно перераховані судом, а розмір нібито завданих позивачу збитків, який взагалі входить до складу предмету позову, і повинен бути доведений позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України в повному обсязі, та розрахований самостійно позивачем, а не судом першої інстанції, який вирішує правові питання щодо доведеності чи недоведеності розміру заявлених позовних вимог. Будь яких змін предмету позову відповідно до норм ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивачем суду до початку розгляду справи по суті не надавалося.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, тому судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 03.12.2013 року у справі № 913/2124/13 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв»язку з недоведеністю.

Оскільки позивачем не доведені позовні вимоги, тому судова колегія не розглядає питання щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин (п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р.)

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 03.12.2013 року у справі № 913/2124/13 - задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області від 03.12.2013 року у справі № 913/2124/13 - скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ до Державного підприємства «АНТРАЦИТ», м. Антрацит Луганської області про стягнення збитків у розмірі 24 542 грн. 81 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Вугілля України», 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, ЗКПО 32709929 на користь Державного підприємства «АНТРАЦИТ», 94613, Луганська область, м. Антрацит, вул. Ростовська, 38, ЗКПО 32226065, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 860 грн. 25 коп.

Доручити господарському суду Луганської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, надсилається сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І.Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 - у справу;

2 - позивачу;

3 - відповідачу;

4 - ДАГС;

5 - ГС Луг. обл.;

Довгалюк К.Г.