Постанова № 36877003, 21.01.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2014 р.Справа № 815/3151/13-а

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Градовського Ю.М.,

Федусика А.Г.,

при секретарі судового засідання Худик С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Суворовського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання незаконними дій та скасування реєстрації місця проживання,

В С Т А Н О В И Л А :

18.04.2013р. ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати незаконними дії Суворовського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реєстрація ОСОБА_2 проведена без згоди позивача, як співвласника АДРЕСА_1. Позивач також просила зобов'язати відповідача скасувати реєстрацію місця проживання третьої особи в АДРЕСА_1.

Відповідачі заперечували проти позову, посилаючись на те, що реєстрація ОСОБА_2 проведена у відповідності до діючого законодавства, зі згоди власника квартири ОСОБА_4, який є сином ОСОБА_2 Право власності за позивачем на ? частину зазначеної квартири визнано судом вже після проведеної реєстрації місця проживання, в зв'язку з чим були відсутні підстави для отримання згоди ОСОБА_3 для реєстрації місця проживання ОСОБА_2

Справу розглянуто за відсутності третьої особи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013р. позовні вимоги задоволено. Визнані протиправними дії відповідачів щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, відповідно про відмову у позові та закритті провадження по справі в зв'язку із непідсудністю спору судам адміністративної юрисдикції.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

19.10.2012р. Суворовським РВ ГУ ДМС зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Підставою для проведення реєстрації стала відповідна заява ОСОБА_2 про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою - за місцем проживання сина ОСОБА_4, договір купівлі-продажу від 31.08.2007р., відповідно до якого власником АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, згода ОСОБА_4 на реєстрацію його матері - ОСОБА_2

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зазначена квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які перебували у шлюбі з 16.11.2002р. по 29.05.2012р., що встановлено рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 08.05.2013р. Враховуючи, що реєстрація місця проживання ОСОБА_2 проведена без отримання на це згоди співвласника ОСОБА_3, її неможливо вважати законною.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст. 33 Конституції України та Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382- IV), відповідно до яких кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Стаття 6 Закону № 1382- IV визначає перелік документів, на підставі яких проводиться реєстрація місця проживання, серед яких є відповідна письмова заява та документ, що підтверджує право на проживання у житлі.

Відповідно до постанови Кабміну України від 28.07.2004р. № 986 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації проживання в Україні», яка діяла на час проведення реєстрації, у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації, потрібна згода власника (співвласника) житла на реєстрацію місця проживання заявника.

Згідно договору купівлі-продажу від 31.08.2007р. власником АДРЕСА_1 від 31.08.2007р. вказаний ОСОБА_4

Дійсно, рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 08.05.2013р., яке набрало законної сили 03.10.2013р., встановлено, що АДРЕСА_1 є об'єктом спільної власності подружжя ОСОБА_4, та кожен з них має право на ? ідеальну частку цієї квартири.

Разом з тим, будь-яким нормативним документом, що регулює правовідносини з реєстрації місця проживання на час виникнення спірних правовідносин, не зобов'язано орган, що здійснює реєстрацію, з'ясовувати власників (співвласників) житла, які не визначені договором.

Статтею 3 Закону № 1382- IV визначено, що реєстрація місця проживання це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Частина 2 ст.2 цього ж Закону передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналіз наведеного дає підстав для висновку, що здійснення реєстрації місця проживання є адміністративним актом повідомлення особою відповідний державний орган про зміну свого місця проживання, що в свою чергу не впливає на виникнення, зміну або припинення її прав.

Тому, реєстрація ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не тягне за собою набуття нею права користування житловою площею у зазначеній квартирі.

Відтак, доводи позивача про те, що реєстрація ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 порушує її права співвласника цієї квартири, не грунтуються на законі.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що при реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 відповідач не здійснив порушення вимог Закону № 1382- IV, діяв в межах наданих йому повноважень, а тому відсутні підстави для визнання його дій незаконними та скасування реєстрації.

Доводи позивача про непроживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації є підставою для розгляду цього питання в іншому судовому провадженні про визнання її такою, що не набула або втратила право користування, що має наслідком зняття ОСОБА_2 з реєстрації відповідно до ст.7 Закону № 1382- IV.

Доводи апелянта ОСОБА_2 про непідсудність даного спору судам адміністративної юрисдикції спростовується наступним.

Відповідно до ст.14 Закону № 1382- IV рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини першої статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оскільки предметом оскарження є дії державного органу, який здійснював владні управлінські функції по реєстрації місця проживання особи, такий спор правомірно розглядається в рамках адміністративного судочинства.

Невірна правова оцінка судом першої інстанції обставин по справі та неврахування судом першої інстанції наведених норм права призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Відповідно до ст.202 КАС України через порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, яким у позові відмовляє.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,202,205,207,254 КАС України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити повністю, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: Ю.М.Градовський

Суддя: А.Г.Федусик