Ухвала суду № 36875162, 21.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16382/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про визнання незаконним акту перевірки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася у суд із адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, в якому просила визнати незаконним акт перевірки житлового будинку по АДРЕСА_1 від 11.09.2013 року, складений відповідачем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за названим позовом.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірний акт перевірки не є ані нормативно-правовим актом, ані правовим актом індивідуальної дії, виключно які, поряд з діями чи бездіяльністю, можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі. При цьому, місцевим судом не вказано до відання яких саме судів відноситься розгляд даних спорів.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.

Надаючи правову оцінку відмові місцевого суду відкрити провадження в адміністративній справі, колегія суддів зважає на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 названого Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 п. 1 ст. 17 Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму, в тому числі на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Однією з підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, є випадок, коли позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України).

Зважаючи на приведені норми, а також враховуючи те, що позивач оскаржує акт перевірки Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, який, на переконання місцевого суду, є лише результатом суб'єктивної думки особи, що здійснила перевірку, місцевий суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» складання акту, за підсумками перевірки, відноситься до повноважень посадових осіб, які здійснюють державний архітектурно-будівельний контроль. А приписами постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю» №533 від 23.05.2011 року передбачено, що посадові особи інспекції під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю зобов'язані у повному обсязі, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль у межах повноважень, передбачених законодавством (п. 12).

Пунктом 15 вказаного Порядку передбачено, що форма актів та інших документів, які складаються під час або за результатами здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затверджуються Мінрегіоном.

Враховуючи приведені положення Закону та постанови Кабміну Міністрів України, колегія суддів зауважує, що ознаками оспорюваного акту є його складання суб'єктом владних повноважень в межах процедури державного архітектурно-будівельного контролю, єдиний порядок його оформлення, фіксування фактів, в тому числі порушень, виявлених в ході перевірки суб'єкта містобудування (яке повинне здійснюватись з урахуванням вимог щодо повноти, об'єктивності та неупередженості). На підставі викладеної в акті інформації контролюючим суб'єктом можуть складатись та виноситись рішення, які безпосередньо впливають на права та інтереси суб'єкта містобудування.

Таким чином, порядок складання акту державної архітектурно-будівельної інспекції перебуває у сфері публічно-правових відносин. Разом з тим, сам акт перевірки не являється правовим актом індивідуальної дії, а є лише носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Зазначена обставина була правильно встановлено місцевим судом, однак поза увагою суду залишилось наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У контексті наведених юридичних норм, колегія суддів зауважує, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та чи звертатися йому до суду з цього приводу, а суд в свою чергу повинен вирішити правомірність його вимог. Суд апеляційної інстанції наголошує, що особа не може бути позбавлена гарантованого законом права на судовий захист.

За правилами, встановленими частиною 6 статті 109 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав непідсудності справи адміністративному суду, цей суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Указана правова норма покликана забезпечити можливість особи захистити порушені, на її думку, права чи інтереси в суді. Натомість, зі змісту оскаржуваного судового рішення випливає, що місцевим судом не дотримано вимог згаданої норми та не роз'яснено позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд його позовної заяви.

Синтез закріплених у п. 1 ч. 1 та ч. 6 ст. 109 КАС України правових приписів дає підстави для висновків, що суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише у випадку, коли така безпосередньо підсудна судам іншої спеціалізації.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст.ст. 199 ч. 1 п. 3, 204 ч. 1 п. 4 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 199, 204, 205, 206, 211 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М