Постанова № 36873360, 23.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2014 р. Справа№ 910/9554/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Іоннікової І.А.

за участю представників:

від позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В. - дов. б/н від 02.12.2013

від відповідача: Ніколаєв О.С. - дов. б/н від 25.04.2013

розглядаючи

апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М." - Товариства з обмеженою

відповідальністю

на рішення господарського суду м. Києва

від 12.07.2013 (суддя Підченко Ю.О.)

у справі №910/9554/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг"

до Фірми „Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 199 605, 85 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг" про стягнення з Фірми „Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю 187314,04 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу, 9771,88 грн. - неустойки, 204,89 грн. - інфляційних втрат та 2315,04 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №910/9554/13 позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №910/9554/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт вважає, що умови договору фінансового лізингу щодо грошового зобов'язання по виплаті лізингових платежів в частинах прив'язки до курсу іноземної валюти (п.п. 6.1.2., 6.2.) суперечать вимогам чинного законодавства. Скаржник зазначає, що нарахування та відшкодування вартості майна по „Графі4" повинно відбуватися за чітко фіксованим в договорі курсом, а саме 6,85891 гривень за 1 євро (курс 1). В іншому випадку на думку скаржника внаслідок нарахування частина лізингового платежу щодо відшкодування вартості предмету лізингу за Курсом2 (з урахуванням курсових коливань) безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предмета лізингу.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг", як лізингодавецем та Фірмою „ТММ" - Товариством з обмеженою відповідальністю, лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу №807/04/2007, відповідно до умов пункту 1.1 якого лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність техніку (далі - майно) відповідно до встановленої лізингоодержувачем специфікації (тип: спецтехніка; марка, модель: екскаватор-погрузчик 4 СХ SM (1 одиниця); № шасі: згідно акту передачі-прийому майна; рік випуску: 2007; специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 25.04.2007) і передати його без надання послуг по управлінню і технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння і користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 2.3. договору вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквіваленту 88118,00 у.о., у тому числі ПДВ в розмірі 20% - 14686,33 у.о., виражена у гривнях України. Вартість майна (з урахуванням ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності до п. 6.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану у „Графі4" графіку внесення платежів (далі - додаток № 1 до договору) за „Курсом1" і викупну вартість, вказану у додатку №1 до договору за „Курсом1".

Валютою договору є умовна одиниця (надалі - у.о.). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України і дорівнює одному Євро за курсом згідно пункту 6.1.1. договору, відповідно до якого Курс1 - курс, установлений НБУ для одного Євро на дату 21.05.2007; Курс2 - курс, установлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток №1) до цього договору (п. 6.1. договору).

Згідно положень пункту 6.1.2. договору поточний лізинговий платіж, що підлягає виплаті в гривнях, розраховується як оплата суми лізингового платежу, вираженого в у.о. згідно „Графи 3" Додатку №1 на відповідну дату проведення платежу і Курсу2. При цьому до погашення вартості майна відноситься сума, виражена у гривнях і розрахована як сплата відповідної суми в у.о., вказаної в „Графі 4" Додатку №1 і Курсу1. Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого в гривнях і суми платежу, який відноситься до погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією Лізингодавця.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що при проведенні платежів відповідно до умов договору, лізингоодержувач зобов'язується застосовувати порядок розрахунку платежів, вказаний у пункті 6.1. (підпунктах 6.1.1. - 6.1.4.) цього договору.

Відповідно до пункту 6.3. договору загальна сума лізингових платежів, які підлягають сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю складає: 112373, 56 у.о., з урахуванням ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься до погашення вартості майна 14436, 33 у.о.

Пунктом 6.6. договору передбачено, що порядок внесення грошових сум щодо оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів, що є невід'ємною частиною даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2009 сторонами було укладено додаткову угоду №807/04/2007/R до договору, відповідно до пункту 1 якої, при розрахунках сторін застосовується графік внесення платежів в новій редакції, який є додатком №1 до цієї додаткової угоди. Також сторони в додатковій угоді узгодили, що заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем по лізинговим платежам на дату підписання додаткової угоди підлягає сплаті згідно графіку внесення платежів (Додаток №1 до договору). Платіж на погашення суми заборгованості вноситься одночасно з поточним лізинговим платежем (додатково). Платіж на погашення суми заборгованості, що підлягає виплаті в гривнях, розраховується як здійснення платежу на погашення суми заборгованості, вираженої в у.о. згідно „Графи7" Додатку №1 до договору на відповідну дату проведення лізингового платежу і „Курсу2"

Місцевим господарським судом встановлено, що лізингодавцем належним чином були виконані умови договору, а саме: майно, що є предметом договору фінансового лізингу №807/04/2007 від 25.04.2007, за умови попередньої оплати було передано лізингоодержувачу, про що свідчить видаткова накладна №РН-0000295 від 31.07.2007 та довіреність серії НБВ №689204 від 31.07.2007. Факт отримання предмету лізингу засвідчено підписом представника відповідача на вказаній накладній, довіреності, та самим відповідачем не заперечується.

Разом з цим, за твердженням позивача лізингоодержувач свої зобов'язання щодо внесення лізингових платежів на підставі договору за 60 - 69 періоди (згідно Додатку №1 до договору) не виконав, у зв'язку з чим станом на момент звернення із позовом утворилася заборгованість по сплаті чергових лізингових платежів в сумі 187314,04 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення сплати лізингових платежів за спірні періоди у розмірі 187314,04 грн. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу по сплаті чергових лізингових платежів в сумі 187314, 04 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 9771,88 грн. неустойки, 204,89 грн. інфляційних втрат, 2315,04 грн. 3 % річних.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.5. договору сторонами узгоджено, що у випадку якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочення і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоодержувач зобов'язується її сплатити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 9771,88 грн. неустойки, 204,89 грн. інфляційних втрат, 2315,04 грн. 3 % річних, згідно розрахунку позивача, який колегія суддів вважає обґрунтованим.

Посилання відповідача на те, що умови договору в частині прив'язки лізингових платежів до курсу іноземної валюти не відповідають нормам чинного законодавства обґрунтовано спростовані місцевим господарським з огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, а згідно із ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, разом з цим, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення прив'язки у грошовому зобов'язанні до змін курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що визначення лізингових платежів у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 26.12.2011 зі справи №16/23пд/2011; постанові від 04.07.2011 зі справи №12/149; постанові від 16.05.2011 зі справи №32/242-32/243-32/244-32/245, які відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є обов'язковими для всіх судів України.

Відтак, оскільки положення договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать йому, а при укладенні даного договору заперечень щодо його умов з боку лізингоодержувача не було, наданий позивачем розрахунок суми заборгованості по сплаті чергових лізингових платежів проведено на підставі вказаного вище договору, додатку до нього та додаткової угоди, яка також підписана відповідачем без заперечень, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що доводи відповідача про безпідставність позовних вимог є необґрунтованим.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги у повному обсязі та при цьому вичерпно спростовано доводи відповідача, які знайшли своє відображення у апеляційній скарзі.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Фірми „Т.М.М." - Товариства з обмеженою з обмеженою відповідальністю задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №910/9554/13 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми „Т.М.М." - Товариства з обмеженою з обмеженою залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №910/9554/13 залишити без змін.

Матеріали справи №910/9554/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

І.А. Іоннікова