Ухвала суду № 36871311, 13.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2014 р. м. Київ К/9991/1423/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Облкомунторг Сервіс»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2010

у справі № 2-а-11555/09/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Облкомунторг Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси

про визнання дій неправомірними, визнання нечинними податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2009 позов задоволено. Визнано протиправними дії ДПІ у Київському районі м.Одеси щодо визначення ТОВ «Облкомунторг Сервіс» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 57262,50 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28631,25 грн. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Одеси від 28.07.2009 № 0002142301/0 та першу податкову вимогу від 10.08.2009 № 1/483.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Облкомунторг Сервіс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції ч. 5 ст. 71, ч. 2 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаючи, що суд апеляційної інстанції без дослідження реального вчинення господарських операцій та їх використання в господарській діяльності дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на податковий кредит. Наголошує на тому, що податковим органом не заперечувалася реальність здійснення господарських операцій, а суд апеляційної інстанції не витребовував жодного додаткового доказу від сторін у підтвердження здійснення господарських операцій, тому висновок суду про ненадання позивачем на вимогу суду доказів є безпідставним і зроблений без врахування сутності заперечень податкового органу проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для визначення відповідачем позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 28.07.2009 № 0002142301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 57262,50 грн. основного платежу та 28631,25 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 15.07.2009 № 2108/122/23-02/34672765, про порушення позивачем вимог п. 1.3, п. 1.8, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 41100,00 грн. на підставі податкових накладних від 21.11.2007 № 21/11, від 24.11.2007 № 24/11, від 28.01.2008 № 28.01/1, виписаних ПП «Зувіт-О» за операціями з поставки товару за договором від 15.11.2007 (сума ПДВ 41100 грн.) та послуг з поставки клінінгових послуг за договором від 16.11.2007 (сума ПДВ 5833,33 грн.).

За висновками перевірки порушення полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість, оскільки сплата податку до бюджету постачальником товару не підтверджена через неможливість проведення зустрічної перевірки у зв'язку з тим, що підприємство припинено, податкових декларації за листопад та грудень 2007 року не надало. При цьому факт надання послуг відповідачем не оспорюється.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього і не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо його формування та має документальне підтвердження. При цьому суд встановив факт виконання операцій з придбання товару і послуг та їх оплати на підставі накладних, актів прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач на вимогу апеляційного адміністративного суду не надав доказів в підтвердження реального характеру операцій.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною оцінку суду першої інстанції позиції податкового органу, викладеній в акті перевірки, оскільки п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якою на час виникнення спірних відносин передбачався порядок формування податкового кредиту, не ставить право на його формування залежно від факту підтвердження зустрічною перевіркою сплати податку на додану вартість постачальником товару. Допущені постачальником товару порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки для нього і не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

З акту перевірки, письмових заперечень на позов, апеляційної скарги податкового органу вбачається, що останній заперечував право позивача на податковий кредит з підстав відсутності висновків зустрічної перевірки про підтвердження сплати постачальником товару до держбюджету. При цьому реальність придбання позивачем товару у вказаного постачальника податковим органом не заперечувалась.

Судом першої інстанції, з огляду на вказані податковим органом мотиви для позбавлення позивача права на податковий кредит за спірні періоди, встановлено факт наявності податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги встановлені, з огляду на мотиви податкового органу, обставини.

З огляду на те, що податковий орган ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції реальність вчинення позивачем господарських операцій з придбання товару і послуг не заперечував та не оспорював, а позивач обґрунтовував власну позицію виходячи з тих обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення рішення та які наводилися податковим органом в обґрунтування заперечень на позов та апеляційної скарги, посилання суду апеляційної інстанції на недоведеність позивачем товарності господарських операцій, поклавши при цьому обов'язок доведення такого виключно на позивача у справі, який не є суб'єктом владних повноважень, є безпідставним.

В силу вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Облкомунторг Сервіс» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2010 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2009.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун