Ухвала суду № 36871253, 22.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2014 р. м. Київ К/9991/7044/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011 у справі №2а-23733/10/0570 за позовом Державного підприємства «Шахтарськантрацит» до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011, позовні вимоги Державного підприємства «Шахтарськантрацит» (далі-ДП «Шахтарськантрацит», позивач) до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції (далі-Шахтарська ОДПІ, відповідач) задоволено. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення №000519153/1/687 від 13.10.2010 на суму 74191,84грн.

Рішення судів мотивовано відсутністю права податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Шахтарська ОДПІ 08.02.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 16.02.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального, зокрема, пп.5.3.1 п.5.3, ст. 5, п.7.7 ст.7, п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі-Закон України №2181-ІІІ).

Перевіривши за матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки №1056/15/32299510 від 16.08.2010, складеного за результатом невиїзної перевірки з питань дотримання граничних термінів сплати збору за користування надрами ДП «Шахтарськантрацит», податковим органом на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст.7 Закону України №2181-ІІІ, було винесено податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 №000519153/1/687, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% в сумі 77491,84грн. за затримку граничного строку сплати узгодженої суми збору за користування надрами в сумі 154983,68грн. При цьому податковий орган виходив з того, що позивачем несвоєчасно сплачено збір за користування надрами за період 1-квартал 2008 року, по строку 20.05.2008.

Спірне податкове повідомлення рішення оскаржується позивачем в частині застосування штрафних санкцій на суму 74191,84грн.

Судом встановлено, що позивач розрахунком №10309 від 06.05.2008 задекларував податкове зобов'язання зі збору за користування надрами на суму 20635,00грн., а відповідач врахував його платіжні документи наступним чином: згідно платіжного доручення №354 від 22.12.2008 взято до уваги суму 25542,96грн. в рахунок погашення боргу; згідно платіжного доручення №645 від 29.01.2009 взято до уваги суму 97450,80грн. в рахунок погашення боргу; згідно платіжного доручення №174 від 17.03.2008 взято до уваги суму 26358,00грн. в рахунок погашення боргу.

Разом з тим, позивачем збір за користування надрами сплачувався наступним чином: платіжним дорученням №354 від 22.12.2008 на суму 46000,00грн. за 4 квартал 2008 року; платіжним дорученням №645 від 29.01.2009 на суму 99000,00грн. за 4 квартал 2008 року; платіжним дорученням №174 від 17.03.2008 на суму 33000,00грн. за 4 квартал 2008 року.

Отже, фактично сплачені позивачем кошти за узгодженими податковими зобов'язаннями по податку на додану вартість зараховані податковим органом на першочергове погашення податкового боргу.

За змістом п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України №2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно п.7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України №2181-ІІІ та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України №2181-ІІІ, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п.п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 222, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв