Рішення № 36870563, 25.01.2014, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/23139/2012

Провадження 2/521/496/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л. при секретарі Шкребтієнко Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку спільної сумісної власності подружжя, зміна черговості одержання права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача та просить встановити факт її постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 з травня 1991 року по 15 травня 2012 року та визнати право спільно сумісної власності на 37/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2, на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2, площею 405 кв.м., автомобіль ВАЗ 21074, державний номер НОМЕР_1, на металевий гараж АДРЕСА_3, на грошові вклади у відділеннях №2 ПАТ «Банк Кіпру», «Ощадбанк №5374» м. Одеса, рахунок НОМЕР_2, «Ощадбанк №7860/0120» м. Одеса, рахунок НОМЕР_3, «Ощадбанк №5374/0208» м. Одеса, рахунок НОМЕР_4, філії №7860/0330 Одеського міського відділення «Ощадбанку», м. Одеса, рахунок НОМЕР_5 за нею та відповідачем. Також просить змінити її чергу на спадкування, визнавши її спадкоємцем першої черги і визнати свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, виданого на ім'я ОСОБА_2, не дійсним.

У підтвердження свої вимог позивачка посилається на те, що вона проживала з ОСОБА_3 з травня 1991 року до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1. Вели спільне господарство, проживали як жінка і чоловік повноцінною родиною, які пов'язані спільним побутом, які мають спільні права та обов'язки. Указала, що померлий знаходився у безпорадному стані, у зв'язку з чим просила змінити її чергу на спадкування, визнавши її спадкоємцем першої черги і таким чином просила визнати за нею право власності на 34 всього майна, з якого 12 її частка в спільній сумісній власності ї 12 в спадковому майні.

ОСОБА_2 позов не визнав і указав що він є єдиним спадкоємцем першої черги, а також те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі та не проживали однією сім'єю. 29 січня 2013 року подав до суду зустрічний позов, в якому він просив усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні 37/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_2, а саме: виселити ОСОБА_1 з 37/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_2.

У підтвердження своїх вимог відповідач посилається на те, що після смерті його батька, він є єдиним спадкоємцем першої черги, у зв'язку з чим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на його ім'я було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на зазначене майно.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивачки ОСОБА_1, а також відповідача ОСОБА_2 та його представника, дослідивши надані письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, вислухавши свідків, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

В судовому засіданні встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 17.05.2012 року серія НОМЕР_6 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з свідоцтвом про право на спадщину від 02.03.1994 року ОСОБА_3 був власником 37/100 частини домоволодіння розташованого по АДРЕСА_2.

Після смерті ОСОБА_3, 23.05.2012 року була заведена спадкова справа №52846729 приватним нотаріусом ОСОБА_4 З заявою про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Згідно листа приватного нотаріуса ОСОБА_4 від 26.10.2012 року №66/02-14 ОСОБА_1 відмовлено в вступі у спадщину у зв'язку з тим, що вже відкрита інша спадкова справа за заявою ОСОБА_2 на підставі наданих ним документів, а саме свідоцтва про народження, з якого вбачається, що ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_3 Нотаріус ОСОБА_4 указала, що відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу права на спадкування за законом мають діти спадкодавця та той з подружжя, який його пережив та батьки. Право на спадщину кожною наступною чергою спадкоємців за законом настає при відсутності спадкоємців попередньої черги або при неприйнятті ними спадщини або відмови від її прийняття, тощо. Однак ОСОБА_1 не було надано жодних доказів у підтвердження родинних чи інших відносин із спадкодавцем.

На підставі цього ОСОБА_2 було видано приватним нотаріусом ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину №960 від 17.12.2012 року на майно, а саме 37/100 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 мав у власності земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2, площею 405 кв.м., згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, металевий гараж АДРЕСА_3, згідно довідки - посвідчення, автомобіль ВАЗ 21074, державний номер НОМЕР_1, згідно технічного паспорту на цей автомобіль, а також грошові вклади. Згідно відповіді, яка надійшла з банківської установи, рахунки на ім'я ОСОБА_3 закриті. Будь яких доказів того, що ОСОБА_3 мав у власності інше майно сторонами не надано та у суду немає.

Сторони не залишені можливості в майбутньому ставити питання про розподіл іншого спадкового майна, якщо ними будуть надані дані про наявність такого майна.

З позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 просить встановити факт постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 Згідно п. 5 ч.1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 періодично проживала з ОСОБА_3 у належній йому на праві власності частині будинку за адресою: АДРЕСА_2. Однак цей факт не можна вважати підставою для встановлення юридичного факту постійного проживання однією сім'єю з наступних підстав.

Суд враховує те, що ОСОБА_1 було надано посвідку на постійне місце проживання на території України за адресою АДРЕСА_1 лише 05.04.2012 року, так як вона не є громадянкою України, а має громадянство Росії. В судовому засіданні вона підтвердила той факт, що не бажала реєструватися в спірній будівлі, так як фактична бажала залишити за собою право на житло в Росії. Крім того, згідно довідки форми-1 від 13.01.2014 року значиться зареєстрованою у АДРЕСА_1, ще з 11.05.1991 року.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» вказано, що місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Також в цьому листі указано, що заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи. А у ОСОБА_1 є місце реєстрації навіть за двома адресами: згідно довідки форми-1 від 13.01.2014 року значиться зареєстрованою у АДРЕСА_1, ще з 11.05.1991 року та у Росії в місті Москва.

Також, зі слів свідків з сторони відповідача, а саме ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не постійно проживали разом, та ОСОБА_1 періодично виїжджала до Москви, де перебувала разом із своєю донькою. ОСОБА_1 підтвердила, що вона декілька раз виїжджала до Росії в м. Москву.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не зареєстрували шлюб між собою та навіть не пройшли обряд вінчання, про що йдеться у листі Свято - Іверського Одеського чоловічого монастиря від 22.02.2013 року.

Та обставина, що ОСОБА_1 деякі свідки вважали та називали дружиною ОСОБА_3 свідчить лише про суб'єктивне сприйняття іншими особами взаємовідносин її з померлим.

Суд не може прийняти показання свідків з сторони позивачки, а саме ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про те, що вона та померлий проживали однією сім'єю, так як дані свідки достовірно не підтвердили того, що позивачка постійно проживала з ОСОБА_3 у спірному будинку, а особливо те, що вона придбала майно за рахунок своєї праці, унаслідок якої були отримані особисті доходи.

Тому суд вважає, що ОСОБА_1 не стала членом сім'ї ОСОБА_3 в сенсі ст.65 ЖК України, при цьому суд враховує і те що вона не вселилася до нього в житло у встановленому законом порядку, а саме з дотриманням правил реєстрації (раніше прописки).

Суд вважає, що ОСОБА_1 не представила об'єктивних та достовірних доказів в підтвердження свої вимог у частині постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3, але повинна була надати їх на підставі ст. 60 ЦПК України.

Також суд враховує той факт, що ОСОБА_3 зареєстрував розірвання шлюбу з ОСОБА_13 лише 01.11.1994 року, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_7. Згідно ст. 74 СК України, який діє з 2004 року (хоча ця норма на той час не діяла), вказано, що майно, набуте чоловіком та жінкою за час спільного проживання, належить їм на праві спільно сумісної власності, якщо вони не перебували в будь - якому іншому шлюбі.

До прийняття СК України у 2004 році, навіть було відсутня така норма про можливість встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки.

Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України №7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини або чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільно сумісною власності подружжя. Також у цій статті йде мова про те, що особи повинні знаходитись саме у шлюбі, а шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований не був.

Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі №6-135цс13, предметом якої був спір про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна і зробив правовий висновок про те, що майно набуте до 01.01.2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їх спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету) або, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Однак ОСОБА_1 суду не було надано доказів того, що спірне майно придбано спільною працею цих осіб або індивідуальними трудовими зусиллями, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи. Також ОСОБА_1 не надано жодних даних, що вона працювала та отримувала заробітну плату та більш того, вона навіть не має трудової книжки, а ОСОБА_3, навпаки, згідно наданої трудової книжки, періодично працював, згідно довідки з останнього місця роботи. Звільнився лише за день до смерті, отримував заробітну плату, а також отримував допомогу з непрацездатності.

Судом встановлено, що під час реконструкції будинку були прибудовані лише підсобні приміщення, а жила площа будинку не змінилася. Однак після добудови до будинку приміщень, які не є жилими, немає підстав вважати, що жилий будинок за рахунок праці та коштів сторін, як подружжя, збільшився в ціні.

Також, на підставі роз'яснень Пленуму Верховного суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» (яка діяла на той час) така участь дає право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування витрат на будинок. Отже, представлені ОСОБА_1 квитанції на придбання будівельних матеріалів, побутової техніки та меблів можуть бути підставою для її вимог про відшкодування понесених нею витрат, а не визнання права власності за нею, як на спільно сумісну власність, так і у порядку наслідування.

Ухвалою суду від 15.03.2013 року судом призначена будівельно - технічна експертиза 37/100 частини будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

24.10.2013 року висновки експертизи надійшли до суду, з яких вбачається, що ринкова вартість 37/100 частини будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 збільшилася за період з 1991 року по 16.05.2012 року на 76 000 гривень, що складає 18,14 % від загальної ринкової вартості цього будинку. Однак ОСОБА_1 не доведено того факту, що нею було внесено грошові або трудові затрати у реконструкцію будинку, що вплинули на істотне збільшення вартості будинку, а також взагалі не доведено факт істотного збільшення вартості будинку внаслідок здійснення реконструкції, оскільки висновками експертизи встановлено, що вартість будинку збільшилася за момент реконструкції на 18,14 %, що не можна вважати істотним збільшенням.

Отже суд приходить до висновків, що не має достатніх підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання спільно сумісною власністю спадкового майна померлого ОСОБА_3

Відносно до позовних вимог ОСОБА_1 про усунення від права спадкування і зміни черговості у спадкуванні судом встановлено наступне.

У підтвердження свої вимог ОСОБА_1 посилається на те, що останні роки життя ОСОБА_3 був у безпорадному стані, постійно потребував догляду за ним, а також той факт, що ніхто крім неї не доглядав за ОСОБА_3

Однак ці факти спростовуються показами свідків, як зі сторони позивачки, так і з сторони відповідача, які заявили, що ОСОБА_3 міг самостійно пересуватися, їздив на велосипеді, працював та вів звичайний образ життя.

Також те, що ОСОБА_3 був звільнений з роботи лише за день до смерті, а також мав дозвіл на носіння вогнепальної зброї, лише спростовує той факт, що він був у безпорадному стані.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

ОСОБА_1 не надано жодного належного та допустимого доказу вищевказаних обставин, що вона повинна зробити згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК, відповідно до яких кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суду не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_3 останній час перебував у безпорадному стані та потребував постійного догляду за ним, а тому у суду немає жодних підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 у частині зміни черговості одержання права на спадкування.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування, немає підстав для визнання недійсним свідоцтво про право власності, виданого на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом ОСОБА_4 №960 від 17.12.2012 року на 37/100 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення підлягаю задоволенню, тому як він є власник будинку, а саме 37/100 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право на власність є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном, а ОСОБА_1 навіть немає права користування цим будинком, так як не була членом сім'ї власника будинку і не є такою зараз, згідно ст.64 ЖК України. ОСОБА_1 не стала членом сім'ї ОСОБА_3 в сенсі ст.65 ЖК України, при цьому суд враховує і те що вона не вселилася до нього в житло у встановленому законом порядку, а саме з дотриманням правил реєстрації (раніше прописки). Крім того у неї є інше житло право на яке не втрачено.

На підставі ст. 154 і ст. 214 ЦПК України суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, які були застосовані судом під час розгляду справи.

На підставі ст. 88 ЦПК України суд проводить розподіл судових витрат, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 317, 321, 391, 1224, 1258, 1259, 1261, 1264, 1268, 1270, 1272, 1299 ЦК України, ст.ст. 64, 65 ЖК України, ст.ст. 3, 57, 60, 62 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 154,169, 213, 214, 215, 256 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 з 37/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2012 року, згідно якої накладено арешт на майно, а саме: 37/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2, а також на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2, державний акт серії ЯД №453856.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 114 грн.70 коп. - сплачений ним судовий збір.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десяти денний строк з дня проголошення рішення.

Головуючий