Ухвала суду № 36870161, 23.01.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"23" січня 2014 р.справа № 808/7195/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Нагорної Л.М.

суддів: Мельника В.В. Юхименка О.В.

за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Кувшинової О.В., третьої особи - Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі

про визнання дій державного службовця неправомірними, -

в с т а н о в и в:

03 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Кувшинової О.В., в якому просила визнати неправомірними дії відповідача, якими він зробив позивача боржником та позбавив майна, ухваливши постанову від 21.02.2013 р. про звернення на заробітну плату, пенсію, стипендію, інші доходи боржника; зобов'язати відповідача виконати процесуальні дії щодо повернення безпідставно стягнутих сум.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року було відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Кувшинової О.В., третьої особи - Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі про визнання дій державного службовця неправомірними, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення питання з порушенням матеріального та процесуального права. Зазначає, що нею оскаржуються дії відповідача як посадової особи, вказані дії не пов'язані з проведенням виконавчих дій, а тому висновок суду щодо того, що дана адміністративна справа не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства є протиправним. Просила розглядати справу за її відсутності. (а.с.10-11)

Відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив розглянути справу без його участі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, тому, у відповідності до положень ст.41 КАС України, фіксування судового процесу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем оспорюються дії державного виконавця щодо виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду про стягнення з позивача заборгованості, внаслідок чого справу належить розглядати в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є дії державного виконавця, вчинені ним під час виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду по справі № 2-245/09 від 09.06.2010 р., яка була розглянута у порядку цивільного судочинства. При цьому ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження - відповідач, та, відповідно, боржником згідно вищевказаного виконавчого листа.

Частиною 2 статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України визначено предметну підсудність адміністративних справ, яка визначає компетентний суд в структурі адміністративних судів, якому належить розглянути адміністративну справу. Тобто, вказана норма встановлює розподіл адміністративних справ між адміністративними судами, що діють як суди першої інстанції залежно від категорії справ.

Відповідно до ст. 18 ч. 1 п. 5 КАС України місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті.

Також Кодекс адміністративного судочинства України містить і спеціальні норми, які визначають підсудність щодо розгляду певної категорії справ. Такою спеціальною нормою є ст. 181 КАС України, яка визначає, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Разом з тим, відповідно до ч.4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Статтею 383 Цивільного процесуального кодексу України передбачено право сторін виконавчого провадження на звернення до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Таким чином, виходячи із аналізу вищевказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки постанова державного виконавця від 21.02.2013 р. про стягнення заборгованості прийнята на виконання рішення суду, ухваленого в порядку цивільного судочинства, то відповідно до вимог чинного законодавства оскарження такої постанови в судовому порядку має відбуватися також відповідно до норм Цивільно-процесуального Кодексу України.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і повинен вирішуватись місцевим судом загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують зроблений судом першої інстанції висновок, тому у межах доводів апеляційної скарги підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні..

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 199, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М. Нагорна

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко