Постанова № 36869958, 23.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2014 року 810/7119/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Оіл Трейд"доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Оіл Трейд" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013 №0002362300.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Статус Сім" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів позивач не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник відповідача позову не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, що правочин, укладений між позивачем та його контрагентом є нікчемним, оскільки договір укладений без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, дії податкового органу щодо визнання правочину нікчемним між позивачем та його контрагентом повністю відповідають чинному законодавству, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте у відповідності до вимог податкового законодавства.

До початку розгляду справи по суті представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Оіл Трейд" є юридичною особою, що зареєстрована 11.03.2013 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області з 12.03.2013. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

З матеріалів справи вбачається, що в листопаді 2013 року посадовою особою ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області на підставі направлення на перевірку від 21.11.2013 №451, згідно п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.78.1.11 п.78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та у зв'язку з надходженням постанови про призначення документальної перевірки від 07.11.2013 слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Вітер В.О., винесеної у зв'язку з проведенням досудового слідства у рамках кримінального провадження №32012110000000074 віл 28.11.2012, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Оіл Трейд" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Статус Сім" за період з 12.03.2013 по 21.11.2013, за результатами якої складено Акт від 04.12.2013 №323/1013/22-01/38560018 (надалі - Акт перевірки).

За результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено показники р. 24 податкової декларації з податку на додану вартість "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" за липень 2013 року в сумі 331620 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2013 №0002362300, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 331620 грн.

Проте, не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемним правочин між ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд" та ТОВ "Статус Сім", а також з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Контролюючі органи відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з абз. 3 п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України визначає отримання постанови слідчого, винесеної ним відповідно до закону.

З Акта перевірки від 04.12.2013 №323/1013/22-01/38560018 судом встановлено проведення відповідачем позапланової перевірки позивача з підстав, передбачених п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, та відповідно до постанови слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Вітер В.О. від 07.11.2013 про призначення документальної перевірки ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд".

Оскільки в акті перевірки відповідачем зроблено посилання на п.п.78.1.11 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України та постанову слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Вітер В.О. від 07.11.2013 про призначення документальної перевірки ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд", суд приходить до висновку, що саме ця постанова слідчого від 07.11.2013 зумовила проведення позапланової перевірки позивача.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Податкове повідомлення-рішення відповідно до п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Водночас п. 86.9 цієї ж статті Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Матеріали такої перевірки разом з висновками контролюючого органу передаються органу, що призначив перевірку.

Із зазначеною нормою кореспондується норма закріплена у п. 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України відповідно до якої, у разі коли судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, забороняється до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні або винесення ухвали про закриття такого кримінального провадження за нереабілітуючими підставами.

Так як перевірка позивача проведена на підставі постанови слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Вітер В.О. від 07.11.2013 про призначення документальної перевірки ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд" у відповідності з п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, тобто призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, відповідач відповідно до п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України не мав права приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як зазначалось вище, спірне податкове повідомлення-рішення у даній справі було прийняте ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області 20.12.2013.

В матеріалах справи відсутні докази набрання законної сили відповідним рішенням суду в кримінальному провадженні №32012110000000074 станом на вказану дату, та з боку відповідача таких доказів надано не було.

При цьому, суд зазначає, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п.п.4.1.4, п. 56.21 Податкового кодексу України).

В даному випадку, як встановлено судом, перевірка проводилась на підставі рішення слідчого про проведення перевірки конкретного платника податків - позивача.

Відтак, враховуючи, що обставини призначення та проведення перевірки відповідають умовам застосування п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України та ДПІ не надано доказів ухвалення постанови суду та набрання нею законної сили на час ухвалення оскаржуваного рішення, або ж проведення податкової перевірки з інших підстав, ДПІ не мала правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Зазначена правова позиція щодо застосування приписів пункту 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України у взаємозв'язку з положеннями п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, зокрема щодо відсутності права органів ДПС приймати податкове повідомлення-рішення за результатами проведених перевірок, призначених відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі, визначена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.10.2012 по справі К/9991/42373/12 (номер рішення в ЄДРСР 26353557), від 23.01.2013 по справі К/9991/52366/12 (номер рішення в ЄДРСР 28835528) та у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.12.2012 по справі К/9991/64526/12 (номер рішення в ЄДРСР 28102570).

Таким чином, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 04.12.2013 №323/1013/22-01/38560018, що призначена на виконання постанови слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві Вітер В.О. від 07.11.2013 відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

При цьому, слід зазначити, що податковий орган загалом не позбавлений права приймати податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого органу, проте таке право виникає при дотриманні вищевказаних норм Податкового кодексу України, зокрема, після набрання законної сили вироком суду по кримінальній справі.

Таким чином, аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, оскільки відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення не враховано вимоги п. 86.9 ст. 89 Податкового кодексу України, суд вважає, що ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області передчасно прийняла податкове повідомлення-рішення №0002362300 від 20.12.2013, а тому його слід визнати протиправним та скасувати з вищенаведених підстав.

Разом з цим, перевіряючи викладені у вказаному акті обставини, судом встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "Статус Сім" лігроіно-газойлевої фракції.

Так, на думку посадової особи відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області використала Постанову про призначення документальної перевірки від 07.11.2013.

Вищевказаною постановою встановлено, що в провадженні СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві знаходиться матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32012110000000074 від 28.11.2012 за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими слідством особами низки підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненими повторно за ч. 2 ст. 205 КК України.

Так, в ході допиту директора та засновника ТОВ "Статус Сім" ОСОБА_1, останній повідомив, що непричетний до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності на підприємстві ТОВ "Статус Сім".

Проведеним аналізом податкової звітності підприємства ТОВ "Статус Сім" встановлено, що протягом 2013 року ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд" мало фінансово-господарські взаємовідносини із ТОВ "Статус Сім".

Відтак, невстановлені слідством особи, використовуючи реквізити, банківські рахунки, іншу документацію ТОВ "Статус Сім", діючи умисно, виготовили документи про нібито здійснення поставок на адресу ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд".

У зв'язку з зазначеним, податковий орган вважає, що взаємовідносини ТОВ "Статус Сім" з ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд" здійснені без мети реального настання правових наслідків, лише з метою заниження об'єкту оподаткування та сприяння в ухиленні від сплати податків службовими особами ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд". Наслідком діяльності ТОВ "Статус Сім" є виключно формування податкового кредиту на адресу ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд".

Враховуючи викладене, ТОВ "Статус Сім" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ТОВ "Торговий дім Оіл Трейд".

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, на підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

В липні 2013 року між позивачем (Покупець) і ТОВ "Статус Сім" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №5072013 від 05.07.2013, згідно з яким Продавець зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти товар - Лігроїно-газойлеву фракцію у власність та сплатити його вартість.

Постачання товару здійснювалось на умовах СРТ станція Оленівка Донецької залізниці відповідно до Додатку №1 від 05.07.2013 до договору купівлі-продажу №5072013 від 05.07.2013.

Так, транспортування товару - Лігроїно-газойлевої фракції підтверджується видатковими накладними від 08.07.2013 №РН-0000001, від 09.07.2013 №0000002, від 17.07.2013 №000005 та залізничними накладними з відомостями вагонів №38436689, №38443446, №38546354, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін.

В оплату за поставлений товар позивач на підставі рахунків-фактур від 08.07.2013 №СФ-0000002, №СФ-0000003, від 16.07.2013 №СФ-0000006 перерахував на рахунок ТОВ "Статус Сім" кошти в сумі 1989718,61 грн., у т.ч. ПДВ - 331619,77 грн. Факт перерахування коштів підтверджується дослідженими судом банківськими виписками по рахунку позивача від 08.07.2013, від 11.07.2013, від 17.07.2013.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ "Статус Сім" податкові накладні від 08.07.2013 №1 на суму 645079,50 грн., у т.ч. ПДВ - 107513,25 грн., від 11.07.2013 №2 на суму 642628,36 грн., у т.ч. ПДВ - 107104,73 грн., від 17.07.2013 №5 на суму 702010,75 грн., у т.ч. ПДВ - 117001,79 грн.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту в липні 2013 року, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Статус Сім" Лігроїно-газойлевої фракції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Статус Сім" Лігроїно-газойлевої фракції.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ "Статус Сім" було зареєстровано як юридичну особу та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Статус Сім" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Статус Сім" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, та копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Статус Сім" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Так, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість прийняте податковим органом у зв'язку включенням до складу податкового кредиту суми податку, сплачені контрагенту - ТОВ "Статус Сім" у складі ціни за придбаний товар, за нікчемними господарськими операціями (на думку податкового органу, ніякі товари контрагентом фактично не поставлялись).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факти поставки позивачу товару - Лігроїно-газойлевої фракції та оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено позивачем у податковому обліку та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Статус Сім", недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судового рішення, яке б набрало законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Статус Сім", а також судового рішення щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством, недійсним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Статус Сім" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - договором, видатковими накладними, податковими накладними, залізничними накладними з відомостями вагонів, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що придбаний у ТОВ "Статус Сім" товар - Лігроїно-газойлева фракція був використаний в господарській діяльності Позивача, а саме був переданий на переробку згідно укладеного Договору на надання послуг з переробки вуглеводневої сировини №40/А від 17.06.2013 з ТОВ "Нафтопереробка-2013", що підтверджується відповідними Актами прийому нафтової сировини №14 від 24.07.2013, №9 від 15.07.2013, №8 від 14.07.2013, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагент позивача - ТОВ "Статус Сім" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 04.12.2013 №323/1013/22-01/38560018 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченим вище правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Статус Сім", про відсутність використання позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Щодо завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ "Статус Сім" позивачем сформовано податковий кредит.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи договір, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, залізничні накладні з відомостями вагонів, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товару за спірним правочином документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Оіл Трейд" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 20.12.2013 №0002362300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Оіл Трейд" (код за ЄДРПОУ 38560018) сплачений судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.