Ухвала суду № 36869955, 28.01.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/9701/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Бурда Б. В.Номер провадження 22-ц/788/236/14 Суддя-доповідач - Семеній Лідія. Іванівна. Категорія - 42

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого - Семеній Л. І.,

суддів - Бойка В. Б., Кононенко О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2013 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_3

про виселення та передачу предмета іпотеки в управління,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2013 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - Банк) відмовлено.

В апеляційній скарзі Банк, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказує, що за отриманою від позичальника інформацією та документами на момент укладення кредитної угоди та договору іпотеки місцем реєстрації відповідача була адреса АДРЕСА_2, а в іпотечній квартирі був зареєстрований лише майновий поручитель - батько відповідачки. Вважає, що процедура належного повідомлення відповідачки про виселення відповідно до вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку» була дотримана.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку - Дидишка М.О., який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15.04.2008 року між сторонами був укладений кредитний договір №31/7-ф, за умовами якого відповідачка отримала від банку 38 000 дол. США кредитних коштів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5% річних та строком повернення до 14.04.2018 року (а.с.7-9).

В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором 15.04.2008 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір №31/7-ф, за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно - чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Після смерті, 04.06.2011 року, ОСОБА_5 - батька позичальниці, спірна квартира перейшла у власність до ОСОБА_3

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18.06.2013 року, яке набрало законної сили 19.07.2013 року звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ«Брокбізнесбанк» за кредитним договором №31/7-ф від 15.04.2008 року у розмірі 56647,02 доларів США на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 12-14).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 та її малолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані та проживають у спірній квартирі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено передбачений Законом України «Про іпотеку» порядок виселення, а тому законні підстави для задоволення цих вимог відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У ч.2 і ч.3 цієї ж ст.40 законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.3 ст.109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку».

З роз'яснень п.43 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 року вбачається, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх вимог банк надав копії вимог про добровільне виселення від 25.09.2013 року, адресовані ОСОБА_3 за адресами як у м. Суми, так і в смт. Хотінь Сумського району, проте доказів отримання відповідачкою вказаних повідомлень ним суду не надано. Місцевий суд правильно відхилив надану банком копію вимоги про виселення від 25.09.2013 року, адресовану ОСОБА_3 на АДРЕСА_1, з відміткою про її отримання посторонньою особою, ОСОБА_7, яка не підтверджує вручення її відповідачці (15-17).

З цих підстав доводи апеляційної скарги про належне повідомлення відповідачки про її виселення є безпідставними.

Таким чином, Банк вказаної в Законі України «Про іпотеку» процедури не дотримався та передчасно звернувся з вимогами про виселення мешканців спірної квартири, не використавши передбачені законом засоби реалізації своїх прав щодо предмету іпотеки.

За таких обставин, законні підстави для задоволення позову відсутні, а тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

В апеляційній скарзі не наведено обставин та доказів, які б ставили під сумнів законність рішення місцевого суду в оскаржуваній частині.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -