Рішення № 36869110, 24.01.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2014 р. Справа № 5015/5589/11

За позовом

позивача 1: Об'єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, Клівленд Парк, Вашингтон, округ Колумбія,

позивача 2: Представництва Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, м. Львів,

позивача 3: Єврейської релігійної громади «Турей Загав» («Золота Роза») м.Львів,

до відповідача: Львівської міської ради, м. Львів,

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, м. Київ,

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Міністерство культури України, м. Київ,

третя особа 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Львівська обласна рада, м.Львів,

третя особа 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, м.Львів,

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Інвестиційні Системи», м.Київ,

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, м.Львів,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держземагенства у Львівській області, м. Львів,

за участю Заступника прокурора Львівської області, м. Львів,

про: визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 14.04.2005р. №2241 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах» в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м.Львів, вул.Федорова,28, площею 0,0511га; ухвали Львівської міської ради від 24.05.2007 р. № 885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, що підлягає відчуженню на вул.Федорова,28 до 0,09 га та доповнено перелік, включивши земельну ділянку, що на вул.Федорова,23, площею 0,07 га; ухвали Львівської міської ради від 05.07.2007р. №1003 «Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул.Федорова, 23 та 28 у м. Львові» в частині.

Головуючий суддя Яворський Б.І.

Суддя Король М.Р.

Суддя Синчук М.М.

при секретарі Квик Т.І.

Прокурор: Куцик В.Б.

Представники:

від позивача 1: Шейхет М.Г.,

від позивача 2: Шейхет М.Г., Шумелда Р.Р., Могінська Т.А.,

від позивача 3: Шейхет М.Г.,

від відповідача: Шевченко М.І.,

від третьої особи 1 на стороні позивачів: Березюк С.Г.,

від третьої особи 2 на стороні позивачів: не з'явився,

від третьої особи 3 на стороні позивачів: не з'явився,

від третьої особи 4 на стороні позивачів: не з'явився,

від третьої особи 1 на стороні відповідача: Марушко Н.В.,

від третьої особи 2 на стороні відповідача: не з'явився,

від третьої особи без самостійних вимог: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Об'єднанням Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (далі - ОКЄКРС), Представництвом Американського Об'єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (далі - ПАОКЄБРС) та Єврейською релігійною громадою (далі - ЄРГ) «Турей Загав» («Золота Роза») подано позов до Львівської міської ради, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Львівська обласна рада, Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТзОВ «Українські Інвестиційні Системи» та Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держземагенства у Львівській області, за участю прокурора про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 14.04.2005р. №2241 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах» в частині включення до переліку земельної ділянки та погодження її місця розташування, а також надання дозволу управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на виготовлення проекту відведення земельної ділянки за адресою: м.Львів, вул.Федорова,28, площею 0,0511га; ухвали Львівської міської ради від 24.05.2007р. №885, якою внесено зміни у попередню ухвалу та збільшено площу земельної ділянки, що підлягає відчуженню на вул.Федорова,28 до 0,09 га і доповнено перелік включивши земельну ділянку, що на вул.Федорова,23, площею 0,07 га; ухвали Львівської міської ради від 05.07.2007р. №1003 «Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул.Федорова, 23/28 у м.Львові» в частині.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.07.2012р. у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2012р. рішення місцевого суду залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2012р. судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовано і справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області. Скасовуючи зазначені судові рішення суд касаційної інстанції відзначив, зокрема, наступне. Як вбачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1761 «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток», яка втратила чинність тільки у 2009 році, тобто була чинна на момент прийняття міською радою оскаржуваних ухвал №2241 від 14.04.2005р., № 885 від 24.05.2007р. та №1003 від 05.07.2007р., до Державного реєстру нерухомих пам'яток України Державний історико-архітектурний заповідник у м.Львові занесений як пам'ятка історії, монументального мистецтва та археології національного значення. Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції вказане було помилково не прийнято до уваги та зазначено, що межі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові встановлено лише у 2010р. згідно з розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010р. №228/0/5-10 «Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові», зі змісту якого вбачається саме відновлення діяльності заповідника з метою охорони об'єктів культурної спадщини, які знаходять на території заповідника, а також ефективного використання коштів державного бюджету для реставрації, консервації та використання об'єктів, посилення державного контролю за збереженням історичного середовища м.Львова у зв'язку із занесенням центральної частини міста до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а не створення цього заповідника.

Крім того, судами було відзначено, що в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили, що передача в оренду земельних ділянок та об'єкта нерухомості на вул.Федорова, 23, 28 перешкоджатиме вільному доступу позивачів до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням, та здійснення культових обрядів, при цьому судами не надано оцінки доводам учасників судового процесу, які ними підтверджено наявними у матеріалах справи документами стосовно того, що на земельних ділянках по вул. Федорова, 25, 27, 28 розташований ансамбль синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), що складається із будівель: синагоги (буд 27), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити (будинки 23, 25 по вул. Федорова) та єшиви - вищої юдейської школи (будинок 28), які складають частину історичного єврейського кварталу, не з'ясовано питання про надання вказаним будівлям статусу пам'яток архітектури та наявності можливості використання позивачами вказаних споруд за їх цільовим призначенням. Також судова колегія відзначила, що позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява позивачами подана до господарського суду Львівської області 23.09.2011 року. За приписами пункту 4 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви - 23.09.2011 р.) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачами строку позовної давності, судами вказані приписи законодавства залишені судами поза увагою, як і залишено поза увагою, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Березяк Н.Є., згідно з проведеним 17.12.2013р. автоматичним розподілом справа №5015/5589/11 передана для розгляду головуючому судді Яворському Б.І. У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Станька Л.Л. згідно з проведеним 17.12.2013р. автоматичним розподілом справи №5015/5589/11 до складу колегії включено суддю Король М.Р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах.

У судовому засіданні 24.01.2014р. представники позивачів позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, просили позов задоволити та визнати недійсними оскаржувані ухвали Львівської міської ради. Зокрема, зазначили, що, приймаючи оскаржувані ухвали, Львівська міська рада розпорядилась земельними ділянками які, розташовані в історичному середмісті, в межах ансамблю історичного центру м.Львова, включеного в список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, таким чином розпорядившись землями історико-культурного призначення і вийшла за межі визначених законом повноважень та прийняла рішення з питань віднесених до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України. Крім того, відповідач порушив порядок підготовки земельних ділянок для відчуження на конкурсних засадах та порядок встановлення і зміни цільового призначення земель. Також позивачі зазначають, що спірні ухвали порушують їх права як представників національних меншин в Україні та релігійних організацій на вільний доступ до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням та здійснення культових обрядів, оскільки, на переконання позивачів, на спірних земельних ділянках (м.Львів, вул.Федорова, 25,27,28) розташований ансамбль синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), що складається із будівель: синагоги (буд.27 на вул.І.Федорова), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, «різні» (шхити), микви (буд.23 і 25 на І.Федорова) та єшви - вищої юдейської школи (буд.28 на вул.І.Федорова) і складали частину історичного кварталу. Згідно з ч.6,7 ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель. Тому позивачі вважають, що законодавство передбачає, повернення майна релігійним організаціям на підставі рішення повноважного органу влади.

У судовому засіданні 24.01.2014р. представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях. Зокрема, зазначив, що правовий статус спірних земельних ділянок визначений в даних державного земельного кадастру, у яких міститься інформація, що вони розміщені в межах м.Львова, а тому, на думку відповідача, не перебувають ні в державній, ні в комунальній, ні в приватній власності чи користуванні. І хоча в паспортах земельних ділянок зазначена форма власності державна, проте, рішення про набуття права державної власності на спірні ділянки не приймалося. Також заперечив твердження позивачів, що спірні ділянки належать до земель історико-культурного призначення. У зв'язку з тим, що станом на 2005-2007р.р. не було положення про Державний історико-архітектурний заповідник, якому б надавалися в постійне користування земельні ділянки, то необґрунтованим є посилання позивачів на норми ЗК України, які нібито порушила міська рада. У позивачів відсутні будь-які права на використання будинку №28 на вул.Федорова за його цільовим призначенням, оскільки станом на момент прийняття оскаржуваних ухвал його цільове призначення було житловий будинок. Не мають позивачі жодних прав і на будинки №23 та №25 на вул.Федорова, адже такі відсутні, а ділянка вільна і на час прийняття оскаржуваних ухвал використовувалася як господарське подвір'я. Крім того, наголосив, що на спірних земельних ділянках знаходиться лише одна будівля під №28. Згідно облікової картки об'єкта культурної спадщини та охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини будинок по вул.Федорова, 28 є пам'яткою архітектури місцевого значення, до 1590р. був житловим будинком, до XVIII ст. - талмудична школа, після пожежі в 1837 р. був повністю перебудований і використовувався як житловий будинок. Згідно витягу БТІ та ЕО про реєстрацію права власності на нерухоме майно будинок належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради. У зв'язку з аварійністю будинку його мешканці були відселені. Відтак, у позивачів відсутні будь-які права на використання цього будинку за його цільовим призначенням, так, як станом на момент прийняття оскаржуваних ухвал його цільове призначення було житловий будинок. Згідно з паспортом об'єкта культурної спадщини по вул.Арсенальській, 7 та історико-містобудівним обґрунтуванням кам'яниці по вул.Федорова, 23 та 25 втрачені в часи другої світової війни. Територія ділянки по вул.Федорова, 22,24,26 незагосподарьована, ділянка по вул.Федорова,23,25 використовується як господарське подвір'я.

Представник третьої особи 1 на стороні позивачів у судовому засіданні 24.01.2014р. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у письмових пояснення, зокрема, зазначив, що оскаржувані ухвали Львівською міською радою прийнято з порушенням визначених законом повноважень, вимог земельного законодавства, що в результаті призвело до порушення зобов'язань взятих на себе державою Україна перед світовою спільнотою, закріплених у міжнародних угодах, деклараціях та інших міжнародних документах, ратифікованих Україною у встановленому законом порядку, а тому підлягають визнанню недійсними у судовому порядку. При цьому, земельні ділянки є складовою частиною території ансамблю історичного центру м.Львова, включеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тобто, в силу статті 53 Земельного кодексу України віднесені до земель історико-культурного призначення, повноваження щодо розпорядження якими належить Кабінету Міністрів України, тобто, міська рада, розпорядившись земельними ділянками історико-культурного призначення, вийшла за межі своїх повноважень. Крім того, вихідні дані та документи на будівництво готелю на вул. Федорова у м.Львові були предметом дослідження архітекторів, геологів, гідрогеологів, археологів, тощо, згідно висновків яких подані документи, рішення виконкому міської ради, проектні рішення та передпроектні пропозиції не відповідають вимогам міжнародного пам'ятко-охоронного законодавства, ратифікованого Україною, а проект регенерації кварталів, в тому числі документи, які б засвідчували його розгляд та погодження у порядку, встановленому пам'ятко-охоронним законодавством, взагалі відсутні.

Третя особа 2 на стороні позивачів участь повноважного представника у судове засідання 24.01.2014р. не забезпечила, про причини неявки не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, у письмових поясненнях, що містяться у матеріалах справи, зазначає, зокрема, наступне. Територія ансамблю історичного центру м.Львова складається із 120 га давньоруської та середньовічної частини м.Львова та території собору св.Юра на Святоюрській горі. Питання статусу об'єктів всесвітньої спадщини чинним законодавством про охорону культурної спадщини не врегульовані. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачені тільки дві категорії, за якими пам'ятки культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України - категорії національного та місцевого значення. Таким чином, пам'ятки у центральній частині м.Львова мають статус пам'яток національного та місцевого значення. Крім того, згода Верховної Ради України на продаж права оренди земельних ділянок у даному випадку не є обов'язковою, оскільки не було потреби у вилученні земельних ділянок в інших осіб, а проведення будівельних робіт на території історико-культурних заповідників є можливим за умови дотримання вимог щодо забезпечення збереження об'єктів культурної спадщини, режиму їх охорони та використання.

Третя особа 3 на стороні позивачів участь повноважного представника у судові засідання не забезпечила, про причини неявки не повідомила, вимог ухвал суду не виконала.

Третя особа 4 на стороні позивачів участь повноважного представника у судове засідання 24.01.2014р. не забезпечила, про причини неявки не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, у письмових поясненнях, що містяться у матеріалах справи, зазначає наступне. Земельні ділянки є складовою частиною території ансамблю історичного центру м.Львова, включеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тобто, в силу приписів ст.53 ЗК України віднесені до земель історико-культурного призначення. Земляні та будівельні роботи на спірних ділянках проведені ТзОВ «Українські інвестиційні системи» без погодження проектної документації, без дозволу на проведення робіт центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, без інформування Комітету всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО.

У судовому засіданні 24.01.2014р. представник третьої особи 1 на стороні відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях. Так, на його думку, позивачами не представлено і в матеріалах справи відсутні документи, які б засвідчували право власності на Державний історико-архітектурний заповідник у м.Львові, категорію пам'ятки, дату і номер рішення про її державну реєстрацію. Також позивачами не надано рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які б підтверджували, що земельні ділянки на вул.Федорова, 23/28 у м.Львові є землями історико-культурного призначення; споруда середньовічної забудови єврейського кварталу м.Львова микви та шхити не занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і не має правового статусу пам'ятки культурної спадщини; до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення віднесено кагальний будинок та ритуальна лазня з миквою, що на вул.Арсенальській, 7 охоронний №2938-Лв, а не споруда середньовічної забудови єврейського кварталу м.Львова микви та шхити - такого об'єкта культурної спадщини як «споруда середньовічної забудови єврейського кварталу м.Львова микви та шхити» не існує взагалі. Крім того, на час прийняття спірних ухвал не існувало Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові як об'єкта культурної спадщини національного або місцевого значення і доказів його функціонування не існувало і не існує. Також зазначає, що у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили, що позивачі зверталися до Львівської міської ради чи будь-якого іншого органу із заявою про наміри здійснювати відбудову та реставрацію пам'яток архітектури на вул.Федорова у м.Львові. Згідно Статуту ОКЄКРС об'єднання зареєстроване як корпорація, яка буде діяти тільки як благодійна організація. Цілями утворення об'єднання є, зокрема, сприяння освіті громадськості стосовно стану дискримінації та упередження проти осіб єврейської національності у Радянському Союзі та інших місцях через їх національність віросповідання або бажання емігрувати; для координації діяльності інших благодійних організацій, які мають такі самі або споріднені цілі (п.А ст.2А). Таких цілей як захист та збереження культурної спадщини жоден із пунктів ст.2А Статуту не передбачає. Щодо ЄРГ «Турей Загав» («Золота Роза»), то вона зареєстрована тільки 21.01.2009р., що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію, тому, приймаючи у 2005-2007р.р. оскаржувані ухвали, Львівська міська рада не могла порушити права та інтереси даної юридичної особи, оскільки її ще не існувало.

Третя особа 2 на стороні відповідача участь повноважного представника у судові засідання не забезпечила, про причини неявки не повідомила.

Третя особа участь повноважного представника у судові засідання не забезпечила, про причини неявки не повідомила. У довідці щодо земельних ділянок по вул.Федорова 23/28 у м.Львові зазначено, зокрема, наступне. Згідно з земельно-кадастровими даними, ділянки по вул.Федорова,25 та вул.Федорова,28 у м.Львові станом на 24.05.2007р. відносились до земель м.Львова, що не надані у власність або користування. Інформація щодо визначення цільового призначення зазначених земельних ділянок у період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р., зокрема, станом на 14.04.2005р., 24.05.2007р. та 05.07.2007р. відсутня. Стосовно форми власності на земельні ділянки, які станом на 24.05.2007р. згідно з земельно-кадастровими даними відносилися до земель м.Львова, що не надані у власність або користування, то відповідно до п.1 ст.84 та п.12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради. На підставі вище викладеного, інформація щодо визначення форми власності на земельні ділянки по вул.Федорова, 23 та вул.Федорова,28 у місті Львові станом на 24.05.2007р. відсутня. За період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р. зміни в земельно-кадастрові дані щодо земельної ділянки на вул.Федорова,23 у м.Львові не вносилися. Щодо земельної ділянки на вул.Федорова, 28, то відповідно до ухвали Львівської міської ради від 09.02.2006р. вилучено з користування Львівського міського управління земельних ресурсів земельну ділянку площею 0,0424 га на вул.Федорова,28, про що внесені відповідні зміни в земельно-кадастрові дані. Згідно списку землекористувачів та землевласників Галицького району м.Львова, затвердженого рішенням Виконкому Львівської міської ради від 06.02.1998р. «Про інвентаризацію земель м.Львова», та відповідно до зареєстрованих правовстановлюючих документів на землекористування у м.Львові у період з 01.01.2005р. по 31.12.2007р. інформація про земельну ділянку на вул.Федорова, 25 у м.Львові відсутня.

У судовому засіданні 24.01.2014р. прокурор підтримав позицію, викладену у письмових поясненнях (касаційній скарзі). Так, повідомив, що повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин визначені ст.ст.12,122,149 ЗК України, відповідно до вимог яких органи місцевого самоврядування вправі розпоряджатися виключно землями комунальної власності. Розпорядження ж землями державної власності віднесені до повноважень органів державної влади, а саме, Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій (ст.ст.13,17,149,150 ЗК України); жодною нормою права органам місцевого самоврядування не надано ні повноважень, ні прав на розпорядження землями державної власності, а саме такими є спірні земельні ділянки; Державний історико-культурний заповідник у м.Львові є нерухомою пам'яткою національного значення і жодним чином не ототожнюється із юридичною особою. Вважає, що Львівська міська рада розпорядилася землями історико-культурного призначення, на яких розташований Державний історико-архітектурний заповідник національного значення, віднесеними до особливо цінних земель, які не можуть передаватися у приватну чи комунальну власність, а право розпорядження такими належить Кабінету Міністрів України. Крім того, звертає увагу, що набуття права розпорядження землями державної власності шляхом відчуження права користування такими можливе лише за умови їх вилучення із земель державної власності, однак органи місцевого самоврядування таким правом не наділені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 12.06.1975р. №297 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» створено відповідний заповідник в межах давньоруської та середньовічної частини м.Львова і підпорядковано його Львівському облвиконкому. У п.4 постанови зобов'язано Львівський облвиконком за погодженням з Держбудом УРСР і Міністерством культури УРСР у 3-місячний строк затвердити положення про Державний історико-архітектурний заповідник в м.Львові і перелік споруд, що передаються на баланс заповідника.

Рішенням виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 09.07.1975р. №321 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м.Львові» затверджено межі заповідника. Так, у додатку №1 до даного рішення зазначено, що Державний історико-архітектурний заповідник у в м.Львові створюється на території забудови давньоруської і середньовічної частини м.Львова в межах проспекту Леніна, площ Міцкевича і Возз'єднання, вулиць Радянської, Дарвіна, Лисенка, Кривоноса, Довбуша, Мусоргського, Замкової, площі Підзамче, вулиць Лобачевського, Гайдамацької, Б.Хмельницького, площі 300-річчя Возз'єднання (а.с.132-137 Т.9).

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 02.12.1975р. №552 створено дирекцію Державного історико-архітектурного заповідника в м.Львові та затверджено положення про Державний історико-архітектурний заповідник в м.Львові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. № 1761 «Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток» (чинна на момент прийняття спірних ухвал) Державний історико-архітектурний заповідник у м.Львові включений до Переліку пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4373048 від 06.08.2004р. власником будинку на вул.І.Федорова, 28 є територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради. В обліковій картці даного об'єкту зазначено, що це житловий будинок, пам'ятка архітектури місцевого значення 1980р. Функціональне призначення: первісне - приватна кам'яниця «Рабіновська»; інші - житловий будинок до 1590р., талмудична школа до ХVІІІ ст., після 1837р. житловий будинок; сучасне - мешканці відселені у зв'язку з аварійним станом будинку. В графі «наявність творів мистецтва» зазначено, що їх немає.

У архівних довідках №381 від 09.10.2002р. та №399 від 21.10.2002р. Центрального державного історичного архіву України зазначено, що за документами архіву (фонд 701 Єврейська релігійна громада, м.Львів) встановлено, що Мала міська синагога «Золота Роза» належала віросповідальній громаді м.Львова. Це підтверджують наступні групи документів: статути єврейської релігійної громади м.Львова (1863-1939р.р.); статути синагоги та зміни їх параграфів (1863-1925р.р.); протоколи виборів до Правління синагоги (1824-1937р.р.); списки виборців; списки пожертвувань на утримання синагоги; листування керівництва єврейської релігійної громади м.Львова з Галицьким Намісництвом у Львові, Повітовим судом м.Львова та ін.фінансові звіти. (а.с.105-107 Т.3).

У архівних довідках №М-13/945 від 07.11.2005р. та №403/01-22 від 08.11.2005р. зазначено, що згідно друкованих матеріалів архіву, фабулярного покажчика нерухомості м.Львова станом на 1920 рік зафіксовано право власності на будинок №29 по вул.Бляхарській Ціммермана Гірши та Естери; згідно адресної книги Малопольщі на 1935/1936 рік будинок на вул.Бляхарській,27 належав Львівській ізраелітській лікарні, а будинок по вул.Бляхарській,29 був у приватній власності родини Гірша та Естери Ціммерманн (а.с.108-109 Т.3).

Ухвалою Львівської міської ради №2241 від 14.04.2005р. «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах» (оскаржувана ухвала №1) визначено перелік таких земельних ділянок та погоджено їх місце розташування, а також надано дозвіл управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин на організацію виготовлення проектів відведення земельних ділянок, серед яких і земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 28, площею 0,0511га.

Ухвалою Львівської міської ради №3267 від 09.02.2006р. вилучено за згодою з користування Львівського міського управління земельних ресурсів земельну ділянку площею 0,0424 га на вул.І.Федорова,28 та передано її у комунальну власність (а.с.48 Т.10).

05.04.2007р. надано висновок про наявність містобудівних обмежень щодо користування земельними ділянками площею 0,0909 га по вул.Федорова, 24-28 та площею 0,0661 га по вул.Федорова,23 для продажу на конкурентних засадах (а.с.82 Т.5).

27.04.2007р. Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради погодило місце розташування земельної ділянки по вул.І.Федорова (між буд.№24-28) площею 0,0909 га та земельної ділянки по вул.І.Федорова,23 площею 0,0661 га (а.с.86 Т.5).

Ухвалою Львівської міської ради №885 від 24.05.2007р. (оскаржувана ухвала №2) внесено зміни у попередню ухвалу від 14.04.2005р. - збільшено площу земельної ділянки, що підлягає наданню в користування на вул.Федорова, 28 до 0,0900га та доповнено перелік земельних ділянок, включивши земельну ділянку, що на вул. Федорова, 23, площею 0,0700 га.

Ухвалою Львівської міської ради № 1003 від 05.07.2007р. «Про продаж шляхом аукціону права оренди земельної ділянки та об'єкта комунальної власності на вул. Федорова, 23/28 у м.Львові» (оскаржувана ухвала №3) дозволено продаж шляхом аукціону права оренди для будівництва готелю з об'єктами інфраструктури та затверджено стартову ціну продажу права оренди: земельних ділянок площею 0,0909 га на вул.І.Федорова,28 та площею 0,0661 га на вул.І.Федорова,23; об'єкта нерухомого майна площею 600,3 кв.м. на вул.І.Федорова,28.

06.07.2007р. Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення №445 «Про знесення господарських споруд на вул.І.Федорова,23 та самовільно збудованої прибудови реставраційних майстерень на вул.Федорова,28 (вул. Руська,10)».

23.07.2007р. висновок щодо вибору (відведення) земельних ділянок під забудову надала Львівська міська санепідемстанція (а.с.51-54 Т.6).

03.08.2007р. Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області надало висновки про погодження матеріалів щодо вибору спірних земельних ділянок (а.с.47-50 Т.6).

17.08.2007р. Львівське міське управління земельних ресурсів надало позитивний висновок щодо погодження місця розташування спірних земельних ділянок.

Відповідно до технічного паспорту земельної ділянки по вул.І.Федорова,28 у м.Львові від 03.09.2007р. дана земельна ділянка належить до державної власності, правовий режим земельної ділянки - землі м.Львова, що не надані у власність або користування; Львівська міська рада є уповноваженим органом приймати рішення про відчуження земельної ділянки (а.с.89-93 Т.5).

Відповідно до технічного паспорту земельної ділянки по вул.І.Федорова,23 у м.Львові від 03.09.2007р. дана земельна ділянка належить до державної власності, правовий режим земельної ділянки - землі м.Львова, що не надані у власність або користування; Львівська міська рада є уповноваженим органом приймати рішення про відчуження земельної ділянки (а.с.98-102 Т.5).

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 14.09.2007р. №738 затверджено істотні умови для укладення договору купівлі-продажу права оренди, договорів оренди земельних ділянок та об'єкта комунальної власності на вул.І.Федорова,23,28, призначених для будівництва і обслуговування готелю.

30.12.2009р. Міністерство регіонального розвитку та будівництва України надіслало лист Національній комісії України у справах ЮНЕСКО та ПАОКЄБРС, у якому повідомило, зокрема, що земельна ділянка по вул.І.Федорова, 23-28 розташована в історичному центрі м.Львова, занесеному до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Будинок по вул.І.Федорова, 28 перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури місцевого значення (а.с.143 Т.2).

Єврейська релігійна громада «Турей Загав» («Золота Роза»), яка є позивачем 3 у справі, створена 21.01.2009р., що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А01 №206528, яке міститься у матеріалах справи.

17.03.2010р. прийнято розпорядження голови Львівської облдержадміністрації №228/0/5-10 «Про відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м.Львові» (а.с.113-120 Т.9), яким затверджено Положення про Державний історико-архітектурний заповідник у м.Львові. Так, у п.1 Положення зазначено, що заповідник утворено відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 12.06.1975р. №297 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника в м.Львові». Заповідник розташований на території забудови давньоруської і середньовічної частини міста в межах проспекту Свободи, площі Міцкевича, площі Соборної, площі Митної, вулиць Просвіти, Лисенка, Кривоноса, Довбуша, Кордуби, Замкової, площі Підзамче, вулиць Лобачевського, Гайдамацької, площі Князя Осмомисла; територія і охоронна зона комплексу собору Святого Юра розташована в межах площі Святого Юра, вулиць Шептицьких, Сеченова, Городоцька, Гоголя, Листопадового Чину (додаток №1 до Розпорядження).

Згідно Паспорту та облікової картки об'єкта культурної спадщини (а.с.53-86 Т.2), виданих Управлінням охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, Кагальний будинок (шпиталь, ритуальна лазня, шхита, миква) є пам'яткою архітектури, що був створений у XVII-XIX ст.ст., який знаходиться на вул.Арсенальській,7 у м.Львові. Перелік складових (для комплексу (ансамблю), визначеного місця): Кагальний будинок, лазня з миквою, в'язниця, різня (зруйнована). Функціональне використання даного об'єкту: первісне - ритуальна юдейська лазня з миквою (басейном), в'язниця, юдейський шпиталь; протягом часу існування об'єкту - міська лазня №1; сучасне - мешкання, кафе, салон краси, пустка.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012р. у справі №138068/11/9104 (а.с.71-75 Т.7) зобов'язано Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради встановити охоронні дошки (інформаційні знаки) на споруді №28 по вул.І.Федорова у м.Львові та споруді середньовічної забудови єврейського кварталу м.Львова микви та шхити.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про охорону і збереження культурної спадщини від 04.03.1994р. кожна із Сторін вживатиме належних заходів для охорони і

збереження культурної спадщини всіх національних, релігійних або

етнічних груп, які проживають або проживали на її території і були такими жертвами Другої світової війни. Поняття «культурна спадщина», що стосується цілей цієї Угоди, означає культові заклади, місця історичного значення, пам'ятники, кладовища та меморіали загиблим, а також архівні

матеріали, які мають до цього відношення. Сторони співробітничатимуть у визначенні списків відповідних предметів, які підпадають під дію параграфа 1, особливо тих, що перебувають під загрозою зіпсування або

знищення. Такі списки можуть бути опубліковані спільно або однією із Сторін.

Кожна Сторона гарантуватиме відсутність дискримінації, формальної або фактичної, стосовно культурної спадщини будь-якої групи або громадян іншої Сторони в тому, що стосується обсягу та застосування її законів та інструкцій щодо: а) охорони та збереження їхньої культурної спадщини; б) права сприяти охороні та збеженню їхньої культурної спадщини; в) доступу до неї громадськості (п.3 Угоди). Згідно п.4 Угоди у випадках, коли власті та зацікавлені організації заявляють, що групи не в змозі самі забезпечити належну охорону та збереження їхньої культурної спадщини, кожна із Сторін вживатиме спеціальних заходів з метою забезпечення такої охорони та

збереження її на своїй території, а також запрошуватиме до співробітництва іншу Сторону та її громадян там, де є потреба в допомозі з цією метою.

Законом України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції, чинній на момент прийняття Кабміном України постанови від 27.12.2001 № 1761 про занесення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові як пам'ятки історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру та на момент прийняття міською радою оскаржуваних ухвали) врегульовані правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів. Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (ч.1 ст.34 Закону).

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (ст.2 ЗК України).

Главою 2 ЗК України передбачені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин. Так, ст.12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад, б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст.13 ЗК України).

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі історико-культурного призначення. Згідно ст.53 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень), до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (ст.54 ЗК України).

Відповідно до ст.84 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою оскаржуваних рішень) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі під історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Відповідно до ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст.15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України). Таким чином, позивачем є особа, яка звернулася до суду за захистом прав і інтересів, на які вона вказує як на свої. Як наслідок, для задоволення позову необхідно встановити порушення прав та інтересів позивача, у даному випадку ОКЄКРС, ПАОКЄБРС та ЄРГ «Турей Загав» («Золота Роза»).

Позивачі у справі зазначають, що оскаржувані ухвали прийняті з перевищенням компетенції міської ради, оскільки земельні ділянки належать до державної власності, розпоряджатися якою вправі тільки Кабінет Міністрів України. Аналогічну позицію висловлює також прокурор та Кабінет Міністрів України. Однак, таке твердження може свідчити про порушення прав та законних інтересів Кабінету Міністрів України як суб'єкта, який вправі розпоряджатися землями державної власності і саме останній у такому разі може звернутися з позовом про захист свого права самостійно, або уповноважити для цього іншу особу. Також це може зробити прокурор у порядку, встановленому Законом України «Про прокуратуру» та ГПК України. Поряд з цим, з позовом до суду звернулися ОКЄКРС, ПАОКЄБРС та ЄРГ «Турей Загав» («Золота Роза»), які не подали доказів того, що вони уповноважені Кабінетом Міністрів України представляти його інтереси. Крім того, Кабінет Міністрів України не скористався своїм правом, передбаченим ст.26 ГПК України, та не заявив самостійних вимог на предмет спору, а чинне законодавство не надає суду права приймати рішення в інтересах осіб, які не заявляли позовних вимог.

Також позивачі зазначають, що оскаржувані ухвали порушують їх права як представників національних меншин в Україні та релігійних організацій на вільний доступ до культових місць богослужінь, використання їх за цільовим призначенням та здійснення культових обрядів, оскільки на спірних земельних ділянках розташований ансамбль синагоги «Турей Загав» («Золота Роза»), що складається із будівель: синагоги (буд.27 на вул.І.Федорова), сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, «різні» (шхити), микви (буд.23 і 25 на І.Федорова) та єшви - вищої юдейської школи (буд.28 на вул.І.Федорова) і складали частину історичного кварталу. Однак, такі твердження суперечать матеріалам справи, адже докази як того, що релігійні споруди належать комусь із позивачів на праві власності, так і того, що релігійні споруди знаходилися саме на спірних ділянка, відсутні. Навпаки, у справі містяться документи про те, що синагога належала громаді м.Львова, а кагальний будинок (шпиталь, ритуальна лазня, шхита, миква) знаходиться на вул.Арсенальській,7 у м.Львові. Зокрема, як уже відзначалося вище, відповідно до архівних довідок №381 від 09.10.2002р. та №399 від 21.10.2002р. центрального державного історичного архіву України Мала міська синагога «Золота Роза» належала віросповідальній громаді м.Львова (а.с.105-107 Т.3). У архівних довідках №М-13/945 від 07.11.2005р. та №403/01-22 від 08.11.2005р. зазначено, що згідно друкованих матеріалів архіву, фабулярного покажчика нерухомості м.Львова станом на 1920 рік зафіксовано право власності на будинок №29 по вул.Бляхарській Ціммермана Гірши та Естери; згідно адресної книги Малопольщі на 1935/1936 рік будинок на вул.Бляхарській,27 належав Львівській ізраелітській лікарні, а будинок по вул.Бляхарській,29 був у приватній власності родини Гірша та Естери Ціммерманн (а.с.108-109 Т.3). Згідно Паспорту та облікової картки об'єкта культурної спадщини (а.с.53-86 Т.2), виданих Управлінням охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, Кагальний будинок (шпиталь, ритуальна лазня, шхита, миква) є пам'яткою архітектури, що був створений у XVII-XIX ст.ст., та знаходиться на вул.Арсенальській,7 у м.Львові. Перелік складових (для комплексу (ансамблю), визначеного місця): кагальний будинок, лазня з миквою, в'язниця, різня (зруйнована). Функціональне використання даного об'єкту: первісне - ритуальна юдейська лазня з миквою (басейном), в'язниця, юдейський шпиталь; протягом часу існування об'єкту - міська лазня №1; сучасне - мешкання, кафе, салон краси, пустка.

Таким чином, позивачами не доведено ні належність їм на праві власності нерухомого майна на спірних земельних ділянках, ні знаходження релігійних чи культових споруд на даних земельних ділянках, ні наявність у них повноважень на звернення з позовом в інтересах держави. Кабінет Міністрів України, який стверджував, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень і розпорядився державною власністю, самостійних вимог на предмет спору не заявив та позовну заяву у порядку ст.26 ГПК України не подавав.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачі не довели порушення своїх прав та законних інтересів, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У силу ст.49 ГПК України судові витрати залишаються за позивачами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, ст.ст.1,2,12,13,19,53,54,84 Земельного кодексу України, ст.ст.3,12,21,26, 27,29,33,34,44,49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю

У судовому засіданні 24.01.2014р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 29.01.2014р.

Суддя Яворський Б.І.

Суддя Король М.Р.

Суддя Синчук М.М.