Постанова № 36868847, 28.01.2014, Луганський окружний адміністративний суд

10.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/10758/13-а

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в м. Луганську в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 серпня 2013 року листом з рекомендованим повідомленням про вручення позивачем отримано вимогу про сплату недоїмки від 07.08.2013 № Ф/528.2, яка складена громадянкою України - ОСОБА_2 від імені особи з назвою «Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі», та якою вимагає перерахувати грошові кошти у розмірі 2388,06 грн. на небюджетний рахунок № 37199104001233 особи з назвою «Управління ПФУ в м. Старобільськ», яка є приватним суб'єктом господарської діяльності. Ці вимоги заявлені без жодної законної підстави та за відсутності будь-яких договірних чи інших зобов'язань за угодами чи правочинами та без згоди позивача.

06 вересня 2013 року позивач звернувся до особи з назвою «Управління ПФУ в м. Старобільськ» з заявою про узгодження вимоги від 07.08.2013 № Ф/528.2. Рішенням від 13.09.2013 № 11643/03 Управління ПФУ в м. Старобільськ Луганської області відмовило в скасуванні вимоги від 07.08.2013 № Ф/528.2.

27 вересня 2013 року позивач звернувся до головного управління ПФУ в Луганській області зі скаргою на рішення Управління ПФУ в м. Старобільськ від 13.09.2013 № 11643/03. 18 жовтня 2013 року позивач отримав рішення від 17.10.2013 № 6699/0310 про залишення вимоги 07.08.2013 № Ф/528.2 без змін, а скарги - без розгляду.

Після цього позивач звернувся зі скаргою до Пенсійного Фонду України. 28.11.2013 листом з рекомендованим повідомленням про вручення позивач отримав Рішення Пенсійного фонду України від 25.11.2013 № 31580/0910, зі змісту якого стало зрозуміло, що скарга позивача від 01.11.2013 не розглядалась, як і попередня скарга.

Позивач вважає, що особа з назвою «УПФУ в Старобільському районі» не є уповноваженим територіальним органом Пенсійного фонду України, а, отже, не має повноважень для складення вимоги від 07.08.2013 № Ф/528.2 в порядку Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». У зв'язку з цим дії особи з назвою «УПФУ в Старобільському районі» щодо складення вимоги від 07.08.2013 № Ф/528.2 є незаконними.

На підставі викладеного позивач просить визнати незаконними дії особи з назвою «УПФУ в Старобільському районі» щодо складання вимоги від 07.08.2013 № 528.2 та зобов'язати особу з назвою «УПФУ в Старобільському районі» утриматись від складання щодо нього таких вимог.

У судове засідання позивач не прибув, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відстуності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, на адресу суду надіслав заперечення проти позову, згідно з якими вважає, що вимогу про сплату боргу від 07.08.2013 сформовано у відповідності з чинним законодавством, тому просить у задоволенні позову відмовити. Просив також розглядати справу за відсутності представника.

28.01.2014 судом постановлено ухвалу про розгляд справи в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Відповідно до вимог вказаного Положення основними завданнями Пенсійного фонду України є, зокрема, реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; здійснення контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 7 положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З 01.01.2011 набрав чинності Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464), яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У відповідності до частини восьмої статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з пунктом другим розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється (пункт третій розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 від 08.07.2010).

Згідно з положеннями частини 4 статті 25 Закону № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.4 розділу II Положення про управління Пенсійного фонду управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах відповідно до покладених на нього завдань контролює надходження страхових внесків та інших платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності нарахування та сплати страхових внесків, призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, цільового використання коштів Фонду в організаціях що здійснюють виплату і доставку пенсій; та мають право, серед іншого, застосовувати фінансові санкції, адміністративні стягнення, передбачені законом, та стягувати з платників страхових внесків їх несплачені суми.

Тобто, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах у прийнятті рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом № 2464-VI, діють як органи державної влади у здійсненні ними владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкти владних повноважень.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1, зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця Старобільською районною державною адміністрацією Луганської області 24.05.2002, реєстраційний № 2 377 017 0000 001669, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (арк. справи 16). Сторонами не оспорюється та обставина, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та знаходиться на обліку в УПФУ в Старобільському районі Луганської області.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 7 та частиною 11 статті 8 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані сплачувати єдиний внесок у розмірі 34,7% від суми, що визначається такими платниками самостійно, при цьому сума єдиного внсеку не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати у І-ІІ кварталах 2013 року, мінімальний страховий внесок з січня по червень 2013 року становив 398,01 грн.

За відповідачем виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску за період І-ІІ квартали 2013 року в сумі 2388,06 грн., що підтверджується карткою особового рахунку платника та розрахунком суми боргу (арк. справи 47, 48).

УПФУ в Старобільському районі Луганської області було винесено вимогу про сплату боргу від 07.08.2013 № Ф/528.2 на суму 2388,06 грн. (арк. справи 5).

Позивач не погодився з вимогою відповідача та оскаржив її в адміністративному порядку. Рішеннями УПФУ в Старобільському районі Луганської області від 13.09.2013 № 11643/03, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 17.10.2013 № 6699/0310, Пенсійного фонду України від 25.11.2013 № 31580/09-10 скарги позивача залишено без задоволення, а вимогу від 07.08.2013 № Ф-528.2 - без змін (арк. справи 6-10, 13-14).

Ураховуючи наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску за І-ІІ квартали 2013 року в сумі 2388,06 грн., у судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при прийнятті ним оскаржуваної вимоги від 07.08.2013 № Ф/528.2, оскільки на момент прийняття вказаної вимоги позивач перебував на обліку у відповідача в якості платника страхових внесків та не сплатив зазначену суму єдиного внеску.

Посилання позивача щодо відсутності такої юридичної особи як Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області ґрунтуються на хибному тлумаченні норм чинного законодавства. Відповідачем надано суду копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області, та довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на підтвердження правового статусу відповідача як юридичної особи, з організаційно правовою формою - орган державної влади (арк. справи 38, 39).

Під час вирішення даного спору судом застосовані норми Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, які визначають повноваження та напрями діяльності Пенсійного фонду та його територіальних органів. Вказаним Положенням передбачено, що Пенсійний фонд є органом державної влади, входить до системи органів виконавчої влади, та до повноважень якого віднесено застосування фінансових санкцій відповідно до закону. Наведені в позові доводи позивача не спростовують факту порушення обов'язку останнього сплачувати страхові внески до органів Пенсійного фонду України. Тому в суду відсутні підстави для визнання незаконними дій відповідача щодо складання вимоги про сплату боргу від 07.08.2013 № Ф-528.2.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції та процесом реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії - вимога про сплату недоїмки. Саме вона має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача утриматись від складання щодо позивача таких вимог суд зазначає наступне.

Судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для особи прав чи інтересів.

Заборона суб'єкту владних повноважень вчиняти взагалі будь-які дії у конкретних правовідносинах є недопустимою, оскільки фактично унеможливлює законну діяльність відповідного органу, його посадових та службових осіб, що, насамперед, суперечить конституційному принципу розподілу влади.

Оскільки вимоги позивача стосуються зобов'язання відповідача утриматись від складання щодо нього вимог про сплату боргу в майбутньому, то у суду на теперішній час відсутній предмет розгляду по справі (рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень), який би можливо було перевірити на предмет відповідності вимогам частини 3 статті 2 КАС України. Отже, захисту в судовому порядку підлягають порушені права, а не можливість їх порушення у подальшому.

За таких обставин вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність своїх дій, що є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя І.О. Свергун