Рішення № 36867496, 27.12.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

27.12.2013 Єдиний унікальний номер 205/9374/13-ц

Справа 2/205/4213/2013

205/9374/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2013 року м.Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі :

головуючого судді Шавули В.С.

при секретарі Давиденко Я.Є.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод у реалізації права власності шляхом зняття із реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2013 року позивачка звернулася до Ленінського районного суду м.Дніпропретровська із позовом до ОСОБА_2 третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод у реалізації права власності шляхом зняття із реєстрації (а.с.2-3).

В обґрунтування підстав зазначила, що на підставі належно посвідченого договору купівлі-продажу від 29.09.1995 року вона є власницею будинку АДРЕСА_1. 27.11.1995 року за згодою позивачки у вищевказаному домоволодінні була зареєстрована її дочка - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 1999 року відповідачка проживає за іншою адресою, але продовжує бути зареєстрованою в АДРЕСА_1, відмовляючись добровільно зняти себе з реєстрації.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстрації в будинку АДРЕСА_1

У судовому засіданні позивачка в особі свого представника за довіреністю - ОСОБА_1, позовні вимоги підтримала. Просила позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідачка - ОСОБА_2 обставини позову та позовні вимоги не визнала. У своїх поясненнях проти задоволення позовних вимог посилалась на те, що у спірному будинку не проживає у зв'язку із неприязними стосунками, які склалися між нею та молодшим братом, який проживає у спірному будинку.

Третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі свого представника у судове засідання не з`явилась. Про причини неявки свого представника не повідомила. Письмових заяв про розгляд справи за відсутністю представника до суду не надсилала.

За згодою сторін у справі, представників суд вважав можливим розглянути справу без участі осіб, що не з'явилися у судове засідання.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні, повний текст рішення складений 30 грудня 2013 року.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підставою звернення позивача із позовом до суду є захист інтересів власника, пов'язаних із реалізацією складової частини змісту права власності - права користування житловим будинком, розташованим по АДРЕСА_1

При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, інших законів України, практику Верховного Суду України.

Суд, вислухавши пояснення відповідачки, представника позивачки, з'ясувавши обставини по справі та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка по справі є власницею будинку АДРЕСА_1 (а.с.4-5).

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За змістом права власності, визначеного ст.317 ЦК України, право власності - це право володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб, розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За даними домової книги, відповідачка є зареєстрованою у будинку із 27 листопада 1995 року (а.с.8-11).

Згідно акту та довідки квартального комітету №35, ОСОБА_2 не проживає у АДРЕСА_1 із 1999 року (а.с.6,7).

Аналізуючи доводи позивачки з приводу того, що реєстрація відповідачки створює їй незручності та додаткові витрати зі сплати комунальних платежів, які нараховуються відповідно до кількості зареєстрованих осіб у будинку, суд зауважує, що за змістом ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» № 1382-IV від 11 грудня 2003 року, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно пояснень сторін, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, вселилася у належний позивачці будинок та проживала у ньому до 1999 року, на правах членів сім'ї, але добровільно змінила місце свого проживання, у зв'язку із неприязними відносинами, які склалися у неї із молодшим братом - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, такою, що втратила право користування житловим приміщенням не визнавалася.

Також, суд наголошує, що правові підстави на які посилається позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог, невірно нею застосовані, так як позивачка являється на праві приватної власності власником будинку, а не його наймачем.

Отже, в даному випадку позивачка не позбавлена права на пред'явлення позову до відповідачки відповідно до вимог норми матеріального права, а саме: ст.405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази що їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку, що факт реєстрації ОСОБА_2 у належному позивачці будинку жодним чином не впливає на обсяг прав та інтересів позивачки щодо користування об'єктом права власності, у зв'язку із чим, вимоги ОСОБА_3 щодо зняття її з реєстрації з підстав наведених у позові, є такими, що ґрунтуються на припущеннях, тому задоволенню не підлягають.

Вирішуючи, у відповідності до ст.88 ЦПК України, питання щодо судових витрат, суд враховує, що позивачка від сплати судових витрат не звільнена, її вимоги задоволенню не підлягають, тому відшкодуванню за рахунок відповідачки також не підлягають.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст.41, ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, ст.317 , ч.1 ст. 383 ЦК України в редакції 2003 року, ст. 150 ЖК УРСР, постановою Пленуму Верховного Суду № 20 від 22.12.95 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ч.2 ст.2, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, ст.ст.10,11, 15, 59, 209,212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод у реалізації права власності шляхом зняття із реєстрації, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів із дня його проголошення. Особи, які приймали участь у справі, але не були присутні під час проголошення рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня одержання копії рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого для подання апеляційної скарги строку, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. С. Шавула