Рішення № 36865656, 21.01.2014, Зміївський районний суд Харківської області

Справа № 2014/2-706/11

Провадження № 2/621/2/14

РІШЕННЯ

іменем України

21.01.2014 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Бережної Н.М.,

за участю секретаря - Друпової А.О.,

адвокатів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Змієва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на спадщину в порядку спадкування за заповітом, третя особа - ОСОБА_7 та зустрічною позовною заявою ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

встановив:

31 травня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника неповнолітньої ОСОБА_6 про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за заповітом, третя особа - ОСОБА_7, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на 15/16 частин квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його рідний син ОСОБА_9, після його смерті залишилось спадкове майно у виді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. На вказане спадкове майно спадкоємцями є позивач - батько, а також донька спадкодавця - ОСОБА_5 Оскільки, 1/2 частину спірної квартири померлий син заповідав позивачу, тому його неповнолітня дочка ОСОБА_5 має право на обов'язкову частку в спадщині, що складає 1/2 частки спадщини, яка належала б їй у випадку спадкування за законом. Третя особа ОСОБА_7, яка також має право на обов'язкову частку в спадщині як непрацездатна мати, відмовилась від спадщини в передбачений законом строк. Відповідач ОСОБА_6, хоча й прийняла спадщину після померлого ОСОБА_9, однак не має права на спадщину в зв'язку з тим, що між померлим та нею на момент відкриття спадщини шлюб було розірвано. Позивач вказує на те, що відповідач ОСОБА_4 також не має права на спадщину після смерті батька, оскільки на момент відкриття спадщини вона досягла повноліття. За таких обставин ОСОБА_3 вважає, що йому належить 15/16 частин спадщини, а ОСОБА_5 1/16 частина.

19 березня 2012 року неповнолітня ОСОБА_5 в особі матері ОСОБА_6, ОСОБА_4 звернулися із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно, третя особа - ОСОБА_7, в якому просили визнати недійсним заповіт ОСОБА_9, складений на користь ОСОБА_3, який посвідчено 27.05.2010 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі під № 762, визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по 1/6 частині спірної квартири.

29 квітня 2013 року представник ОСОБА_1 від імені ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернувся з уточненою зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно, третя особа - Опікунська рада Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області, в якій просив визнати право спільної сумісної власності за ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 по 1/8 частині спірної квартири за кожною, визнати недійсним заповіт ОСОБА_9, складений на користь ОСОБА_3, який посвідчено 27.05.2010 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі під № 762, визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування по 1/32 ч. квартири.

16.01.2014 року представник ОСОБА_1 від імені ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернувся з уточненою зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно, в якій просив визнати за ОСОБА_6 право спільної сумісної власності на 1/4 частину квартири, визнати право власності на 1/8 частини квартири за ОСОБА_5, визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_9, складений на користь ОСОБА_3, який посвідчено 27.05.2010 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі під № 762, визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_7, складений на користь ОСОБА_8, який посвідчено Зміївською державною нотаріальною конторою, визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування після смерті бабусі ОСОБА_7, посилаючись на те, що ОСОБА_9 (спадкодавець по заповіту) та ОСОБА_6 знаходились в шлюбі з 1987 року, від цього шлюбу мають двох доньок: ОСОБА_5 та ОСОБА_4. 21.11.1997 року сім'я ОСОБА_4 продали квартиру в с. Ковшарівка Куп'янського району Харківської області, яка була власністю усіх членів сім'ї. 23.11.1997 року ОСОБА_9 купив у своїх батьків квартиру АДРЕСА_1, але переоформили вказану квартиру в грудні 2002 року, як передача паю в житловому кооперативі кооперативної квартири ОСОБА_3 своєму сину ОСОБА_9, в зв'язку з чим було видано свідоцтво про право власності на квартиру на його ім'я. 03 вересня 2010 року ОСОБА_9 розірвав шлюб з ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер. Після його смерті відкрилась спадщина. Позивачі прийняли спадщину в передбачений законом строк. Однак, після смерті ОСОБА_9 їм стало відомо, що ОСОБА_7 - мати померлого стала власником 1/2 частини спірної квартири, згідно рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13.08.2010 року. На другу половину вказаної квартири ОСОБА_9 27.05.2010 року склав заповіт на ім'я батька ОСОБА_3 Представник позивачів вказує, що 1/2 ч. спірної квартири, відповідно до вимог ст. 368 ЦК України та ст. 60 Сімейного Кодексу України, до смерті ОСОБА_9 є їх спільною сумісною власністю з ОСОБА_6, а тому вважає, що їй належить 1/4 частина. За таких обставин, ОСОБА_9 27.05.2010 року не мав права складати заповіт на свого батька ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири, так як йому фактично належало 1/4 частина квартири. Крім того, як вказано в позові ОСОБА_9 був тяжко хворою людиною, страждав від онкології печінки, на психічні розлади здоров'я і не зважаючи на те, що судова експертиза не в змозі зробити висновок щодо психічного стану померлого, представник ОСОБА_1 вважає, що на час складання заповіту ОСОБА_9 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, так як був в депресивному стані з психічними розладами та після прийняття ліків. Однак, не зважаючи на це, у позивачів є підстави для визнання заповіту незаконним, так як порушені права дружини на спільне майно і дітей спадкодавця, які мають право на спадкування частини майна за законом. В зв'язку з чим та в порядку ст. 1241 ЦК України неповнолітня на час відкриття спадщини ОСОБА_5 має право на 1/8 частину квартири після смерті свого батька.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла співвласник квартири ОСОБА_7. Після її смерті спадкоємцями її 1/2 частини квартири за законом є: її чоловік ОСОБА_3, син - ОСОБА_8, померлий син - ОСОБА_9 Тому, як вказано в позові, в порядку ст. 1266 ЦК України, спадкоємцями мають бути ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 Померла ОСОБА_7 склала заповіт на 1/2 частину квартири на користь сина ОСОБА_8 Не зважаючи на зміст заповіту та приймаючи до уваги, що на день смерті ОСОБА_7 спадкоємець в порядку статті 1266 ЦК України ОСОБА_5 була неповнолітньою, вона має право не менше, ніж 1/2 частини спадкового майна після смерті своєї бабусі. Як це вказано в позовній заяві, ці вимоги засновані на тому, що її померлий батько ОСОБА_9 був інвалідом 1-ї групи і незалежно від змісту заповіту своєї матері ОСОБА_7, він також мав право на майно в порядку ст. 1241 ЦК України.

Представник позивача ОСОБА_4 за зустрічним позовом - ОСОБА_1 16.01.2014 року надав заяву про залишення її позовних вимог без розгляду.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_3 свої позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини вказані в позовній заяві, позов відповідачів не визнав.

Відповідачі за первісним позовом, вони ж позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися. Їх представник адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні первісний позов ОСОБА_3 визнав частково, наполягав на задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на обставини, вказані в зустрічній позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_8 у судовому засіданні зустрічний позов не визнав.

Представник ОСОБА_3 та ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала доводи свого довірителя ОСОБА_3, просила його позов задовольнити. Зустрічний позов просила задовольнити частково щодо вимог про визнання права власності на обов'язкову частку в спадщині за ОСОБА_5, в іншій частині позову просила відмовити через недоведеність зявлених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позовних вимог та відсутність належних доказів на підтвердження обставин, що викладені в їх зустрічній позовній заяві.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, даючи встановленому правову оцінку суд дійшов наступного:

Як слідує з копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого Комсомольською селищною радою Зміївського району Харківської області 05 листопада 2010 року, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_9, серія НОМЕР_2, виданого Скрипаїіською сільською радою Зміївського району Харківської області 02 червня 1962 року, слідує, що його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с. 8).

Згідно архівних матеріалів КП «Зміївське БТІ» квартира АДРЕСА_1 належить: в 1/2 частині ОСОБА_9 на підставі дублікату свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Комсомольської селищної ради 27.01.2010 року; в 1/2 частині ОСОБА_7 на підставі рішення Зміївського районного суду від 13.08.2010 року по справі № 2-2962/2010 року, що підтверджується довідкою КП «Зміївське БТІ» № 1430 від 18.05.2011 року (а.с. 11).

Свідоцтвом про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_3, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Зміївського районного управління юстиції Харківської області 03.09.2010 року, актовий запис № 183 підтверджується, що шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 розірвано 03.09.2010 року (а.с. 12).

Як слідує із заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області 27 травня 2010 року, реєстр. № 762, ОСОБА_9 все своє майно заповідав ОСОБА_3, станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 цей заповіт не змінено, не скасовано (а.с. 13).

ОСОБА_3 та ОСОБА_7 знаходились в зареєстрованому шлюбі з 18.03.1960 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_4, актовий запис № 44, виданий повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області 16.06.2010 року (а.с. 14).

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_5, серія НОМЕР_5, актовий запис № 125, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Куп'янську Куп'янського міськрайонного управління юстиції Харківської області 14.01.2011 року слідує, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_5, її батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (а.с. 48).

Згідно довідки ЖБК «Енергетик» № 85 від 11.11.2010 року в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_12 (а.с. 49).

ОСОБА_9 та ОСОБА_6 знаходились в зареєстрованому шлюбі з 05 грудня 1987 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого Комсомольською селищною радою Готвальдівського району Харківської області 05 грудня 1987 року, актовий запис 176 (а.с. 113).

Батьками ОСОБА_4, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_9 та ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про її народження, серія НОМЕР_6, виданого Комсомольською селищною радою 22 липня 1988 року, актовий запис № 200 (а.с. 114).

Як слідує із спадкової справи Зміївської державної нотаріальної контори Харківської області № 713/2010 після померлого ОСОБА_9, яку досліджено у судовому засіданні, з заявою про прийняття спадщини після померлого звернулися його батько - ОСОБА_3 спадкоємець за заповітом, його донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, колишня дружина - ОСОБА_6.

Мати померлого ОСОБА_7, як непрацездатна за віком, відмовилася від прийняття обов'язкової частки в спадщині.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, про свідчить актовий запис Виконкому Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області про смерть № 161 від 26.09.2012 року та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть 00011602336 від 10.01.2013 року (а.с. 291-292).

Як слідує із заповіту, посвідченого державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори 20.12.2010 року реєстр. № 1256, ОСОБА_7 все своє майно заповідала сину ОСОБА_8 (а.с. 320-321).

Згідно рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13.09.2010 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27198081 від 02.09.2010 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на 1/2 частину спірної квартири (а.с. 311-315).

Відповідно до листа завідувача Зміївської державної нотаріальної контори № 446/01-66 від 04.04.2013 року після померлої ОСОБА_7 до нотаріальної контори надійшли заяви:

- 19 березня 2013 року про прийняття спадщини згідно заповіту від сина померлої ОСОБА_8 та про відмову від спадщини згідно ст. 1241 ЦК України від чоловіка померлої ОСОБА_3;

- 29 березня 2013 року до нотаріальної контори поштою надійшли заяви про прийняття спадщини від онучки померлої ОСОБА_4, та від ОСОБА_6, діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 (а.с. 189).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Як передбачено вимогами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як встановлено, після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що становить загальну спадкову масу, яка підлягає розподілу між спадкоємцями.

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_9 залишив заповіт, згідно якого все своє майно заповідав батькові ОСОБА_3, тобто спадкування за законом було змінено заповітом.

Як встановлено на час відкриття спадщини коло спадкоємців за законом було наступним: батько - ОСОБА_3, мати - ОСОБА_7, його доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_14, тобто кожний з них отримав би по 1/4 частині з 1/2 частини спірної квартири.

Враховуючи, що спадкодавцем ОСОБА_9 на випадок смерті був визначений спадкоємець за заповітом, право на обов'язкову частку в спадщині набули особи, на яких розповсюджується дія норми ст. 1241 ЦК України, відповідно до якої малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

З огляду на зазначене, право на обов'язкову частку в спадщині виникло у доньки померлого - ОСОБА_5, яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою та у непрацездатної матері ОСОБА_7 Розмір частки кожного з обов'язкових спадкоємців становить половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом, тобто 1/2 ч. з 1/4 ч. від 1/2 частини спірної квартири, тобто по 1/8 ч. від 1/2 частини квартири, але ОСОБА_7 відмовилась від прийняття обов'язкової частки в спадщині.

Таким чином, за ОСОБА_5 необхідно визнати право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину з 1/2 частини спірної квартири, а за ОСОБА_3 - на 7/8 ч. з 1/2 частини спірної квартири в порядку спадкування за заповітом.

За таких обставин, первісний позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 в частині позовних вимог про визнання права власності на спадщину після смерті ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності на 1/4 частину квартири та визнання частково недійсним заповіту ОСОБА_9, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Однак, представник позивача ОСОБА_6 за зустрічним позовом не надав доказів про те, що 1/2 частина спірної квартири є спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Так, твердження представника ОСОБА_1 про те, що оскільки ОСОБА_9 набув право власності на спірну квартиру у період шлюбу з ОСОБА_6 шляхом передачі паю в житловому кооперативі, то дане майно є їх спільною сумісною власністю, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Сімейним законодавством визначено, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте ним в період шлюбу.

Відповідно до п. 31 Постанови Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 року № 186 «Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу» член житлово-будівельного кооперативу має право за згодою загальних зборів членів кооперативу передати свій пай будь-кому з постійно проживаючих з ним членів сім'ї, які досягли вісімнадцятирічного віку або одружилися чи влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку. Пай, який є спільною власністю подружжя, може бути переданий тільки при наявності згоди іншого з подружжя.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз»яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону "Про власність", п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю, враховуючи таке, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Як встановлено та слідує із матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_9, виконкому Комсомольської селищної ради Зміївського району, ЖБК «Енергетик» про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності на 1/2 ч. квартири, яку досліджено в судовому засіданні, ОСОБА_3 був членом ЖБК «Енергетик» з 1972 року. Ним було сплачено перший внесок в сумі 617 руб. 21.04.1972 року, а останній - 10.01.1987 року в сумі 1483 руб. 30.01.1974 року ОСОБА_3 та членам його сім'ї: ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_16 було видано ордер № 24981 на квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Комсомольської селищної ради від 09.10.1996 року № 456 було оформлено право власності на власників кооперативних квартир в будинку АДРЕСА_1. В списку пайщиків ЖБК «Енергетик» власником квартири № 31 значиться ОСОБА_3 Рішенням загальних зборів ЖБК «Енергоетик» - протокол № 44 від 23.11.1997 року, затверджений рішенням виконкому Комсомольське селищної ради від 24.12.2002 року № 429 було передано пай на квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_3 до ОСОБА_9, ОСОБА_9 виконкомом Комсомольської селищної ради 29.01.2003 року було видано свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру.

З огляду на викладене вбачається, що пай в ЖБК на спірну квартиру було внесено батьками ОСОБА_9, а не ним та його дружиною ОСОБА_6 Також в ході розгляду справи не підтверджений доказами той факт, що при передачі спірної квартири ОСОБА_7 його батьком, останньому були сплачені будь-які грошові кошти подружжям ОСОБА_9 та ОСОБА_6 За таких обставин, дане майно є особистою власністю ОСОБА_9, а не їх з ОСОБА_6 спільною сумісною власністю.

Крім того, твердження ОСОБА_17, що на момент складання заповіту ОСОБА_9 був тяжко хворою людиною, страждав від онкології печінки та психічними розладами здоров'я, тому не міг в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними, так як був у депресивному стані с психічними розладами та після прийняття ліків, також не доведені.

Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», викладених у п. 18 за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Однак, як слідує з висновку Акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 04.11.2013 року № 859 встановити психічний стан померлого ОСОБА_9 не виявилося можливим за відсутністю в досліджуваний період часу відомостей про характер та вираження порушень розумової та емоціально-вольової сфер, збереженості критики і прогностичних здібностей ОСОБА_9

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання за нею права власності на 1/4 ч. квартири після смерті бабусі ОСОБА_7 та визнання частково недійсним заповіт ОСОБА_7 також не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до вимог ст. 1241 ЦК України ОСОБА_5 не відноситься до осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. А перелік осіб, визначених вказаною статтею, згідно роз'яснень, викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

Керуючись ст. ст. 1216, 1217, 1218, 1241 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 31, 60, 123, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на спадщину в порядку спадкування за заповітом, третя особа - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на 7/8 частин з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1

В іншій частині позову - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на 1/8 частину з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: