Рішення № 36865331, 27.01.2014, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий в 1 інстанції Потапенко А.В.

Справа №374/428/13-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2014 Ржищівський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді - Потапенка А.В.,

за участі: секретаря - Проценко Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - Страхова компанія) про захист прав споживачів та визнання недійсним п. 6.2 договору страхування від 12 березня 2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року позивач звернувся до Ржищівського міського суду Київської області із зазначеним вище позовом, в якому просив визнати недійсним п. 6.2 договору страхування від нещасних випадків №DOK2NS-122С5ГУ від 12 березня 2012 року (далі - Договір страхування), укладеного між Страховою компанією та ОСОБА_3

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що між ОСОБА_3 та Страховою компанією 12 березня 2012 року було укладено Договір страхування. ОСОБА_3 раптово помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1. Він (позивач) є сином померлого ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження. Позивачем 6 грудня 2012 року подано заяву про прийняття спадщини відповідно до ст. 1269 ЦК України та відповідно до ст. 1268 ЦК України він вступив у спадщину. Третьою донецькою державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу та зареєстровано у спадковому реєстрі за №53871460, що підтверджується відповідним витягом, тому в силу ст. ст. 994, 1229, 1258, 1268 ЦК України позивач є спадкоємцем ОСОБА_3

Вказував на те, що відповідно до п. 6.2 Договору страхування нещасним випадком за цим договором слід вважати раптову, випадкову, короткочасну, незалежну від волі Застрахованої особи (Страхувальника, Вигодонабувача, спадкоємця) подію, що фактично відбулась і внаслідок якої настав розлад здоров'я (травматичне пошкодження, опіки, відмороження, випадкове гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними речовинами (промисловими або побутовими), недоброякісними харчовими продуктами (за винятком сальмонельозу, дизентерії), ліками; ботулізм; захворювання кліщовим енцефалітом (енцифаломієлітом), полімієлітом, сказ внаслідок укусу тварини, правець) Застрахованої особи або її смерть. Нещасними випадками також є наступні події, які призвели до розладу здоров'я або смерті застрахованої особи: утоплення, поразка блискавкою або електричним струмом, укус тварин або отруйних комах, змій, проникнення стороннього тіла, протиправні дії третіх осіб. Захворювання, у тому числі раптові та професійні, не відносяться до нещасних випадків.

Позивач вважав, що даний п. 6.2 договору страхування суперечить іншим умовам договору та Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки встановлена заборона нечесної підприємницької практики. Відповідно до п. 3.4.1 Умов страхування до Договору страхування у разі смерті застрахованої особи виплачується 100% страхової суми. Відповідно до п. 4.1 Договору страхування предметом договору є майнові інтереси Страхувальника, що суперечать законодавству України, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи. Таким чином п. 6.2 обмежує право спадкоємця на отримання страхового відшкодування всупереч пп 4.1, 6.1.1 Договору страхування та п. 3.4.1 Умов страхування до Договору страхування, тобто за умовами указаного п. 6.2 Договору страхування позивач не може отримати страхове відшкодування в разі смерті застрахованої особи від хвороби, хоча прямо в договорі про це не вказано, але на думку відповідача випливає зі змісту спірного пункту Договору страхування.

Посилаючись на положення п. 14 ст. 1, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживача», ст. ст. 203, 215 ЦК України, позивач просив задовольнити позовні вимоги, оскільки п. 6.2 Договору страхування вводить в оману стосовно прав споживача.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та пояснив, що йому відмовлено у виплаті страхування на підставі п. 6.2 Договору страхування через відсутність хвороби як страхового випадку. Вважав, що оспорений п. 6.2 не відповідає пп 4.1, 6.1 Договору страхування, п. 3.4.1 Умов страхування до договору, ст. ст. 4, 6, 8, 9 Закону України «Про страхування», ст. ст. 9, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки п. 6.2 значно звужує права позивача, договір не передбачає жодного обов'язку виплати страхового відшкодування, договір містить нерівні умови, двозначні, що є несправедливими, тому підлягає визнанню його судом недійсним. Ст. 6 Закону України «Про страхування» передбачає обов'язкову виплату у разі смерті застрахованої особи, не уточнюючи від якої хвороби і т.д. У договорі є термінологічна плутанина, він не різнить такі поняття як смерть, страховий випадок, та містить двозначні умови, у зв'язку з чим порушено принцип рівності сторін за договором. Оспорений пункт Договору страхування вводить в оману позивача щодо права та є умовою договору, що обмежує права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, має бути визнаний недійсним згідно роз'яснень наданих у п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1996 року №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів».

Представник відповідача у судове засідання не з'явився з невідомих причин, хоча про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, а тому суд прийняв рішення про заочний розгляд відповідно до ст. ст. 169, 224, 225 ЦПК України, оскільки позивач проти такого порядку не заперечував.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 12 березня 2012 року між ОСОБА_3 та Страховою компанією було укладено Договір страхування (а.с. 3, 4).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 33).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 липня 2013 року, яким позивачу відмовлено в задоволенні позову до відповідача про захист прав споживачів та сплату страхового відшкодування, встановлено, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 та є вигодонабувачем за Договором страхування (а.с. 40-42), тобто ці обставини не підлягають доказуванню в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Листом Страхової компанії від 27 липня 2010 р. №27-07/02-08 ОСОБА_1 як спадкоємцю померлого ОСОБА_3 було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з підстав, що смерть ОСОБА_3, яка настала внаслідок захворювання застрахованої особи відповідно до п. 6.2 Договору страхування визнана такою, що не нещасним випадком та не входить в перелік страхових випадків, указаних у п. 6.1 Договору страхування (а.с. 32).

Відповідно до п. 6.2 Договору страхування нещасним випадком за цим договором слід вважати раптову, випадкову, короткочасну, незалежну від волі Застрахованої особи (Страхувальника, Вигодонабувача, спадкоємця) подію, що фактично відбулась і внаслідок якої настав розлад здоров'я (травматичне пошкодження, опіки, відмороження, випадкове гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними речовинами (промисловими або побутовими), недоброякісними харчовими продуктами (за винятком сальмонельозу, дизентерії), ліками; ботулізм; захворювання кліщовим енцефалітом (енцифаломієлітом), полімієлітом, сказ внаслідок укусу тварини, правець) Застрахованої особи або її смерть. Нещасними випадками також є наступні події, які призвели до розладу здоров'я або смерті застрахованої особи: утоплення, поразка блискавкою або електричним струмом, укус тварин або отруйних комах, змій, проникнення стороннього тіла, протиправні дії третіх осіб. Захворювання, у тому числі раптові та професійні, не відносяться до нещасних випадків (а.с. 3).

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Частиною 3 ст. 18 вказаного Закону закріплено, які умови можуть бути визнані несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (ч. 5 ст.18 Закону). Договір може бути визнано недійсним у цілому, якщо зміна якогось з положень зумовлює зміну інших положень договору.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За змістом преамбули цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним (наприклад, страхування життя, страхування майна) або обов'язковим.

За ст. 6 зазначеного Закону страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

З урахуванням того, що діяльність страховика підпадає під визначення послуги і виконавця, що містяться в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», то у разі, якщо договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої фізичної особи, такі правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Отже, аналізуючи зазначені положення закону, суд дійшов висновку, що Законом України «Про страхування» як спеціальним законом врегульовано правовідносини особистого страхування - страхування життя та визначено, що умови договору страхування життя можуть передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи (ст. 6 Закону). У зв'язку з цим, оспорений п. 6.2 Договору страхування відповідає наведеним положенням спеціального закону, тому не може бути визнаний недійсним з підстав, визначених у позові згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів». Інші доводи позивача також не спростовують наведених обставин.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що зі змістом спірного Договору страхування та додатків до нього померлий ОСОБА_3 був ознайомлений, про що свідчать його підписи, погодився з ним та виконував умови вказаного договору. Під час дії Договору страхування жодна із сторін не зверталася одна до одної щодо включення або виключення окремих частин правочину.

Ураховуючи наведе, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати не стягуються, оскільки позивача звільнено від їх сплати за даним позовом згідно із законом.

Керуючись ст. ст. 1, 5, 6, 8 Закону України «Про страхування», ст. ст. 1, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 215, 638 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 27-30, 57-59, 60, 84, 88, 143, 169, 213-215, 218, 223-227 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» про захист прав споживачів та визнання недійсним п. 6.2 договору страхування від 12 березня 2012 року, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Апеляційного суду Київської області в загальному порядку.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Ржищівський міський суд Київської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України.

Повне заочне рішення виготовлено 28 січня 2014 року.

Суддя: