Ухвала суду № 36864159, 29.01.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Шальєва В. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року справа №805/1054/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Шальєвої В.А.

суддів Компанієць І.Д., Бишова М.В.

секретар Абушек А.С.

за участі представника позивача Хан В.М.

представників відповідача Стасенка О.В., Платохіної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Донецького апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 р. в справі № 805/1054/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вінцере» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вінцере» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - ДПІ у Ленінському районі м. Донецька) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, в обґрунтування якого зазначило про неправильність висновків акту перевірку № 1240/22-1/34990470 від 07.09.2012 р., що обумовлює протиправність податкових повідомлень-рішень № 000011542 від 15.01.2013 р. та № 000832341 від 11.10.2012 р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 р. позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що висновок суду про те, що витрати позивача з придбання спеціальних санкцій (разових (індивідуальних) ліцензій для зовнішньоекономічних операцій) відносяться до складу валових витрат не відповідає пп. 5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», адже відповідно до ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» застосування до суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування є різновидом спеціальних санкцій.

Також апелянт вказує, що попереднім актом планової виїзної перевірки позивача від 13.05.2010 р. № 2043/23-2/34990470 встановлено завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування у декларації з податку на прибуток за 2009 р. на 2325680 грн., встановлено заниження задекларованих показників приросту балансової вартості запасів в сумі 1123200 грн., тобто, позивачем завищено кількість реалізованого товару (коксового горіху) на 821,316 т., відповідно, його собівартість - на 1123200 грн., а тому від'ємне значення об'єкту оподаткування у декларації з податку на прибуток на 1 півріччя 2010 р. та за 9 місяців 2010 р. завищено на 1123200 грн.

Крім того, попереднім актом перевірки встановлено, що станом на 31.12.2009 р. заборгованість позивача за договором позики № ДП 005/2007 від 12.05.2007 р. з компанією «RDHK Limited» складає 1338150 доларів США, відсотки за договором на користь нерезидента не нараховувались та не сплачувались. Відтак, в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем у вересні 2010 р. включено до складу валових витрат суму 3554616 грн., отриману внаслідок перерахування балансової вартості заборгованості по валютному кредиту, отриманому за договором від 12.05.2007 р., оскільки непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним курсом НБУ. Тобто позивач з дати отримання валютного кредиту не перераховував суму отриманого валютного кредиту та на власний розсуд здійснив таке перерахування саме 30.09.2010 р. за курсом долара, значно більшим на дату отримання.

Щодо порушення норм процесуального права, апелянт зазначив про неврахування в порушення ч. 1 ст. 72 КАС України постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 22.10.2012 р. в справі № 3/0532/1741/2012, яким директора позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

В судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Ленінському районі м. Донецька проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Компаіня «Вінцере» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р., висновки якої викладені в акті № 1240/22-1/34990470 від 07.09.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, п. 5.2, пп. 5.3.5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, ст. 6, п. 11.13 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 829138,00 грн., завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р. на 2475072,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 11.10.2012 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000832341, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 2475072,00 грн., в тому числі за деклараціями: № 9007092952 від 21.05.2012 р. за 4 квартали 2010 р. на суму 402330 грн.; № 9004396962 від 24.06.2011 р. за 1 квартал 2011 р. на суму 1672938 грн.; № 9015818942 від 09.02.2012 р. за 4 квартали 2011 р. на суму 399804 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 000822341, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1207861 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення № 000832341 від 11.10.2012 р. залишено без змін, податкове повідомлення-рішення № 000822341 від 11.10.2012 р. скасовано в сумі 259052 грн., в іншій частині залишено без змін.

На підставі рішення ДПС в Донецькій області та акту перевірки 15.01.2013 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000011542, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 948809 грн., у тому числі за основним платежем - 829138 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 119671 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з документальної необґрунтованості висновків акту перевірки, які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.

Щодо висновків акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.3.5 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині віднесення до складу валових витрат вартості спеціальних санкцій - разових (індивідуальних) ліцензій на зовнішньоекономічні операції, що видані Головним управлінням економіки Донецької облдержадміністрації, що призвело до завищення валових витрат на суму 170408 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Міністерства економіки України № 959 від 02.08.2010 р. до ТОВ «Компанія «Вінцере» застосовано спеціальну санкцію - режим індивідуального ліцензування за неперерахування за період з жовтня по грудень 2009 р. до держаного бюджету позитивної курсової різниці в сумі 104514,18 грн. У період дії спеціальної санкції позивачем отримано разові ліцензії для зовнішньоекономічних операцій, за отримання яких позивачем сплачено до місцевого бюджету суму 170408 грн., яка включена позивачем до складу валових витрат.

Згідно з пп. 5.3.5. п. 5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Зазначена норма містить вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат (штрафи та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду), та не встановлює інших умов щодо розповсюдження дії цієї норми на інші види санкцій.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Відповідно до ст. 1 цього Закону ліцензія разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Згідно з п. 1.1 Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 р. N 52, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 травня 2000 р. за N 260/4481, спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Пунктом 1.3 Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 р. N 47, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 травня 2000 р. за N 259/4480, разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення окремої зовнішньоекономічної операції суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування.

Відтак, режим індивідуального ліцензування відноситься до спеціальних санкцій, що застосовуються до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у зв'язку із порушенням ними норм Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Вищенаведені норми не містять умов, за яких можливо віднести витрати з придбання разових (індивідуальних) ліцензій до штрафів, пені або неустойки.

Висновком судово-економічної експертизи підтверджено, що надані ліцензії, платіжні документи, регістри бухгалтерського обліку позивача мають реквізити, що передбачені формою документу ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та не містять відомостей, що дозволяють віднести витрати, пов'язані з придбанням індивідуальних ліцензій, до штрафів, пені, неустойки.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість висновків акту перевірки в частині того, що витрати, здійснені позивачем у зв'язку з придбанням індивідуальних ліцензій, не є валовими витратами в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується висновків акту перевірки в частині завищення валових витрат на суму 1123200 грн. внаслідок невірного визначення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду, колегія суддів зазначає наступне.

В акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, стосовно вказаного порушення зазначено, що попереднім актом планової виїзної перевірки від 13.05.2010 р. № 2043/23-2/34990470 встановлено порушення п. 1.31 ст.1, п. 4.1.1. пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 , п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у 2009 році на 83343 грн.; завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування у декларації на прибуток за 9 місяців 2009 р. на 124741 грн. та за 2009 р. - на 2325680 грн. Таким чином, попередньою перевіркою встановлено завищення валових витрат і від'ємного значення об'єкта оподаткування на 112320 грн.

З наявної в матеріалах справи копії акту від 13.05.2010 р. № 2043/23-2/34990470 планової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Вінцере» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2009 р., за висновками якого встановлено заниження скоригованого валового доходу за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2009 р. за 3 квартали 2009 р. в сумі 52704 грн., за 2009 рік у сумі 1483940 грн. Структура порушень в частині заниження валових доходів згідно з вказаним актом перевірки: за 3 квартал 2009 р. на суму 52704 грн. у зв'язку з порушенням пп. 4.1.1 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині невключення до складу валових доходів вартості безоплатно наданих послуг за перевалку та експедирування коксового горіха на адресу ТОВ «Русметали»; за 4 квартал 2009 р. на суму 203522 грн. в порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині невключення до складу валових доходів вартості безоплатно наданих послуг за перевалку та експедирування коксового горіха на адресу ТОВ «Русметали»; в порушення п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством занижено показники по рядку 01.2 Декларації «Приріст балансової вартості запасів» у декларації з податку на прибуток за 2009 р. внаслідок завищення собівартості реалізованого коксового горіху на 1123200 грн. і, відповідно, його кількість на 821,316 тон.; в порушення п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством не відображено по рядку 01.6 Декларації позитивну курсову різницю, яка виникла при поверненні передплати за імпортним контрактом № 20/01ДКП.

Виявлене порушення відкориговане позивачем шляхом збільшення в бухгалтерському обліку балансової вартості залишків коксового горіха станом на 01.01.2012 р. у кількості 821,316 т в сумі 1123200 грн.

В податковому обліку зазначена помилка відкоригована шляхом сторнування загальної суми витрат на 1123200 грн., всього витрат 123355732 грн. Згідно з копією уточнюючого розрахунку до декларації з податку на прибуток за 2010 р. по рядку «04» «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» значиться сума 123355732 грн. (дата подання до податковог органу - 10.05.2012 р).

Висновком судової економічної експертизи встановлено документальну обґрунтованість сум витрат, які задекларовані позивачем за 2010 р.

Таким чином, валові витрати за 2010 р. на суму 123355732 грн., відображені в уточнюючому розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток за 2010 р., сформовані позивачем з урахуванням порушення встановленого актом перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Донецька від 13.05.2010 р. № 2043/23-2/34990470 шляхом сторнування витрат на суму порушення в розмірі 1123200 грн.

Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції щодо неправомірності не прийняття відповідачем самостійного виправлення позивачем допущеного порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановленого попереднім актом перевірки, відповідно, про необґрунтованість висновків акту перевірки в частині завищення валових витрат на суму 1123200 грн. внаслідок невірного визначення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду.

Крім того, в акті перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валових витрат у 3-му кварталі 2010 р. на суму 3554616 грн. При цьому податковим органом зазначено, що попереднім актом перевірки встановлено, що станом на 31.12.2009 р. заборгованість позивача за договором позики № ДП 005/2007 від 12.05.2007 р. з компанією «RDHK Limited» складає 1338150 доларів США, відсотки за договором на користь нерезидента не нараховувались та не сплачувались.

З листа ПАТ «Український Бізнес Банк» № 13006/1714 від 04.03.2013 р., наявного в матеріалах справи, вбачається, що станом на 30.09.2010 р. сума заборгованості позивача перед компанією «RDHK Limited» за договором позивача від 12.05.2007 р. складала 1206420 доларів США, в тому числі, отримана сума кредиту - 2040000 доларів США, погашена сума кредиту - 833580 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Серед іншого, до складу валових витрат включаються суми витрат по операціях, передбачених ст. 7 цього Закону (пп. 5.29 п. 5.2 ст. 5).

Згідно з пп. 7.3.3 р. 7.3 ст. 7 цього Закону балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення). У такому ж порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

Для цілей цього підпункту під терміном "заборгованість" розуміються:

основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу);

сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу;

платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

Підпунктом 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону визначено, що суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Право платника податків на коригування показників, відображених у раніш поданих податкових деклараціях, встановлено п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якої якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Відтак, відобразивши суму курсової різниці у складі валових витрат як виправлення помилки минулих періодів у податкових деклараціях наступних податкових періодів, позивач діяв у відповідності до вимог законодавства.

При цьому колегія суддів зазначає, що зазначення відповідачем в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині документального підтвердження суми валових витрат є безпідставним, оскільки вказана норма не регулює порядок розрахунку та відображення у складі валових витрат сум курсових різниць від операцій в іноземній валюті. Крім того, такий висновок спростовуються наявними в матеріалах первинними документами: договором позики № ДП005/2007, наявними відмітками ПАТ «Родовід Банк» про часткове погашення кредиту, а також, як зазначено вище, листом ПАТ «Український Бізнес Банк» № 13006/1714 від 04.03.2013 р.

Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість висновків акту перевірки в цій частині.

Доводи апеляційної скарги спростовуються приведеними вище висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи апелянта про порушення норм процесуального права в частині неврахування в порушення ч. 1 ст. 72 КАС України постанови Ленінського районного суду м. Донецька від 22.10.2012 р. в справі № 3/0532/1741/2012, яким директора позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП є некоректними.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, преюдиціальне значення мають судові рішення саме в адміністративній, цивільній або господарській справах, а не у справі про адміністративне правопорушення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 р. в справі № 805/1054/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.12.2013 р. в справі № 805/1054/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вінцере» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 30.01.2014 р.

Головуючий суддя: Шальєва В.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Бишов М.В.