YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди місто Київ

/

Печерський районний суд міста Києва

Рішення № 36860976, 22.01.2014, Печерський районний суд міста Києва

Дата ухвалення

22.01.2014

Номер справи

757/16558/13-ц

Номер документу

36860976

Форма судочинства

Цивільне

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА"

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16558/13-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2014 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Мельник А.В.,

при секретарі - Борисенко А. В.,

ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна » до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна » про визнання кредитного договору недійсним

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просив стягнути з відповідача 2832922 гривні 09 копійок гривень та 2450 гривень 00 копійок у відшкодування судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 лютого 2007 року між ОСОБА_2 (далі - Відповідач/ Позичальник) та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АТ «ОТП Банк» (далі - Банк), правноступником якого в свою чергу є Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - Позивач/Факторингова компанія), був укладений Кредитний договір № МЬ-006/1379/2007 ( далі - Кредитни й договір). Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. частини № 1 Кредитного договору.

За умовами Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99% (тринадцять цілих і 99 сотих відсотків) річних.

Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Позичальника від 16 лютого 2007 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Позичальника відкритий у Банку.

В свою чергу позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором (зокрема, в п. 2 частини № 1 Кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором.

На підставі статті 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених договором.

Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись Позичальником щомісяця.

В строки, передбачені Кредитним договором, Позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки - у валюті, що відповідає валюті кредиту, згідно з п. 1.11.1. частини № 2 Кредитного договору.

За умовами Кредитного договору Позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушує зобов'язання викладені в п.п. 1.1., 1.5.1., 1.5.1.1. частини № 2 Кредитного договору.

За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору.

16 березня 2009 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору № МL-006/1379/2007 від 16 лютого 2007 року (далі - Додатковий договір-1). Згідно з умовами цього договору п. 3.1., Сторони домовились, що на період з моменту підписання цього Додаткового договору до 15 березня 2009 року включно для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись процентна ставка розмір та вид якої визначено умовами Кредитного договору. Відповідно до п. 3.2. Додаткового договору-1 погоджено на період з 16 березня 2009 року до 16 серпня 2009 року включно для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись Фіксована процентна ставка у розмірі 7,00% (сім цілих 00 сотих) відсотків річних.

22 жовтня 2009 року між Банком та ОСОБА_2 будо укладено Додатковий договір №2 до Кредитного договору № МL-006/1379/2007 від 16 лютого 2007 року (далі - Додатковий договір-2). Згідно з умовами Додаткового договору-2 п. 3.2. погоджено на період з 22 жовтня 2009 року до 22 березня 2010 року включно для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись Фіксована процентна ставка у розмірі 10,10% (десять цілих 10 сотих) відсотків річних. Відповідно до п. 3.2. цього договору на період з 22 березня 2010 року до повного виконання Боргових зобов'язань за Кредитним договором для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись Фіксована процентна ставка у розмірі 15,04% (п'ятнадцять цілих 04 сотих) відсотків річних.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Таким чином, станом на 21 липня 2011 року у Позичальника за Кредитним договором № МL -006/1379/2007 від 16 лютого 2007 року існує заборгованість перед Банком в сумі 235 189 (двісті тридцять п'ять тисяч сто вісімдесят дев'ять) доларів США і 54 центів, що еквівалентно 1 874 719 (один мільйон вісімсот сімдесят чотири тисячі сімсот дев'ятнадцять) гривень і 34 копійки за офіційним курсом НБУ на 25.07.2011р., та 958 002 (дев'ятсот п'ятдесят вісім тисяч дві) гривні і 75 копійок, що складається з:

залишку заборгованості за кредитом у сумі 191 094 (сто дев'яносто одна тисяча дев'яносто чотири) доларів США і 31 цент, що еквівалентно 1 523 231 (один мільйон п'ятсот двадцять три тисячі двісті тридцять одна) гривня і 85 копійок за офіційним курсом НБУ на 25.07.2011р.; суми несплачених відсотків за користування кредитом, яка розрахована за період з 17.09.2008 року по 21.07.2011 року - 44 095 (сорок чотири тисячі дев'яносто п'ять) доларів США і 23 цента, що еквівалентно 351 487 (триста п'ятдесят одна тисяча чотириста вісімдесят сім) гривень і 49 копійок за офіційним курсом НБУ на 25.07.2011р.;

пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 05.11.2010 року по 21.07.2011 року в розмірі 958 002 (дев'ятсот п'ятдесят вісім тисяч дві) гривні і 75 копійок.

В зв'язку з тим, що Позичальником не було дотримано зазначених вище умов Кредитного договору, Банком на підставі п. 1.9. частини № 2 Кредитного договору було здійснено вимогу дострокового виконання Позичальником його зобов'язань за Кредитним договором в повному обсязі. А саме, 12.12.2009р. Позичальникові було відправлено поштою вимогу № 22-2/339252 від 11.12.2009 р оку про погашення заборгованості за Кредитним договором (копії вимоги і опису додаються).

Зазначена Вимога підлягала виконанню протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати її одержання Позичальником. Станом на дату подання цієї заяви зазначена вимога Позичальником не виконана та відповідні суми Банку не сплачені, хоча відповідно до п. 1.9. частини № 2 Кредитного договору вимога дострокового виконання Позичальником його зобов'язань була подана належним чином, а саме відправлена рекомендованим листом з описом вкладення за місцезнаходженням Позичальника, зазначеному в Кредитному договорі. Відповідно до п. 8.1. частини № 2 Кредитного договору Позичальник зобов'язується негайно повідомляти Банк про зміну своїх реквізитів, а саме своєї адреси проживання, проте на даний час такого повідомлення від Позичальника не надходило, тому вимогу направлено за належною адресою.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Невиконання Позичальником умов Кредитного договору на підставі п. 1.9.1. Кредитного договору дає право Банку достроково вимагати виконання боргових зобов'язань за кредитом у Позичальника.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Враховуючи ту обставину, що Позичальник порушує вимоги умов Кредитного договору, а саме не виконує належним чином, в обумовлені строки зобов'язання щодо оплати кредиту і відсотків у сумі, передбаченій Кредитним договором, Банк вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Позовна заява подається Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», що є правонаступником за всіма правами та обов'язками Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», що в свою чергу є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк».

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року та у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № МL -006/1379/2007 від 16 лютого 2007 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Відповідачем.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Відповідача за кредитним договором № МL -006/1379/2007 від 16 лютого 2007 року.

Відповідно до ст. 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом в якому просив визнати недійсним кредитного договору, що був укладений сторонами з моменту його укладення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що при підписанні Кредитного договору Відповідачем були порушенні законні права Позивача. Даний договір за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, інтересам та волі Позивача, порушує його права та законні інтереси. Порушення Відповідачем чинного законодавства України в галузі кредитування полягає в наступному.

Відповідно до пункту 1.1 Розділу 1 «Предмет договору» Частини №2 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 200 000, 00 (двісті тисяч, 00) доларів США, а позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені в цьому договорі.

Даний пункт договору суперечить частині 1 статті 524 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Частина 2 зазначеної статті дозволяє визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. В такому випадку, згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. В цьому і полягає одна з головних відмінностей кредитного договору від інших схожих договорів, направлених на передачу майна. Самі по собі грошові знаки також є речами, але не на всі з них закон поширює правовий режим грошей. Так, стаття 192 Цивільного кодексу України поширює правовий режим грошей лише на грошову одиницю України - гривню. Іноземна ж валюта може використовуватися в Україні лише у окремих випадках, встановлених законом. Зокрема, таким випадком є розрахунки суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності з іноземними контрагентами, які здійснюються в іноземній валюті. Тобто, на іноземну валюту закон поширює правовий режим речі. Що стосується валюти договору споживчого кредиту, як зобов'язання яке виникло на території України та регулюється національним цивільним законодавством, то відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Проте, сторони все ж таки можуть визначити грошовий еквівалент в поземній валюті. Але і в цьому разі іноземна валюта не є предметом договору споживчого кредиту.

Отже, під час укладення договору була порушена одна із істотних умов договору, а саме Предмет.

Договори, які передбачають отримання позичальником суми кредиту в іноземній валюті є такими, що суперечать закону навіть в тому разі, якщо в них визначений еквівалент в національній валюті. Справа в тому, що еквівалент предмету договору споживчого кредиту в національній валюті не може сприйматися як предмет цього договору, оскільки ним є іноземна валюта. Таким чином, предметом договору споживчого кредиту в іноземній валюті є речі відповідна сума іноземної валюти), а це суперечить частина перша статті 1054 ЦК України, яка визначає, що предметом кредитного договору можуть бути лише гроші - українська гривня. Договори споживчого кредитування в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є класичним прикладом договорів позики, предметом яких можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками. Отже, невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до статті 215 ЦК України. Більш того, ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлює правило, за яким грошове зобов'язання має бути виконане виключно у гривнях.

Отже, Позичальник який отримав споживчий кредит в іноземній валюті має право звернутися до суду з позовом про визнання договору споживчого кредиту в іноземній валюті недійсним

Кредит був наданий Позичальнику на споживчі цілі, а згідно з абз. 1 частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

З огляду на зазначене вище на момент укладення Кредитного договору між Позичальником та Банком, в ПАТ «ОТП Банк» не було індивідуальної ліцензії, що є також однією із підстав визнання даного договору недійсним.

На момент укладання договору, від 16 лютого 2007 року, курс гривні до долару США (долар) становив 505 гривень за 100 доларів, до цього часу такий курс, з незначними коливаннями, тримався в Україні протягом останніх шести років. Працівники Банку запевняли позивача, що кредит в іноземній валюті - долар, є для нього найбільш вигідним, що економіка України розвивається стабільно, а НБУ пильно слідкує за курсом гривні до долару, що кредит в гривнях обтяжений великими процентами і тому в порівнянні з доларовим є невигідним, про валютні ризики всупереч Закону України «Про захист прав споживачів» Позивача не попереджали. Тим самим, Банк порушив право Позивача, як споживача, на інформацію. Позивач, не є фахівцем з права, тому довіряв працівникам Банку, як професіоналам в таких питаннях. Переконаний працівниками Відповідача, виходячи з того, що гривня по відношенню до долара не подешевшає, при самому поганому розкладу більше ніж на 10, максимум 20 копійок. Менш як за рік курс долара виріс майже вдвічі, що порушило права Позивача та призвело до неможливості виконувати належним чином взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит -це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: Відповідач є банком; Позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом «Про захист прав споживачів», оскільки правовідносини, породження яких є метою Договору, регулюються Законом «Про захист прав споживачів».

Зміст спірного Договору суперечить також і частині 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії, Відповідач не повідомив Позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування як того вимагає Закон:

існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача;

тип процентної ставки;

орієнтовна сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення й т.д.);

строк, на який кредит може бути отриманий;

варіанти повернення кредиту і його умови;

необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона здійснюється;

податковий режим сплати відсотків і державні субсидії, на які споживач має право, або вказівка, від кого споживач може одержати докладну інформацію;

позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування;

Відповідно до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (в супереч ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням Договору про надання споживчого кредиту Банком не було повідомлено Позивача ні у письмовій, ні в усній формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції);

б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу);

в) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; ( банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.)

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених в ньому підстав та просив повністю задовольнити вимоги позовної заяви., в задоволенні зустрічного позову просив відмовити .

Представник відповідача визнав позов частково в розмірі 214 592,15 доларів США, зустрічний позов підтримав з викладених в ньому підстав. Також просив суд про зменшення розміру неустойки, який значно перевищує розмір заборгованості

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази по справі в їх сукупності, приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АТ «ОТП Банк» (далі - Банк), правоноступником якого в свою чергу є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» , був укладений Кредитний договір № МЬ-006/1379/2007 . Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. частини № 1 Кредитного договору.