Рішення № 36858437, 29.01.2014, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/3737/13-ц

Справа № 2/226/25/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2014 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Петуніна І.В.,

при секретарі Альберті О.В., Наддал Г.М.

за участю представника позивача Базелюк Т.В.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Димитров Донецької області справу за позовом Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплопостачання, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплопостачання в обґрунтування якого вказав, що відповідач зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та на її ім'я відкрито особовий рахунок НОМЕР_2, що відповідає вищевказаній квартирі та відповідно до якого нараховується плата за послуги з теплопостачання. Опалювальна площа зазначеної квартири складає 54,2 м2. Оскільки квартира боржника знаходиться у багатоквартирному будинку, який приєднано до системи централізованого теплопостачання, тому вона є споживачем позивача. З урахуванням ст.ст.11, 509 ЦК України, між позивачем та відповідачем встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання теплової енергії на підставі відкритого особового рахунку. У період з 01.10.2010р. до 01.03.2013р. відповідач не сплатила за теплову енергію у зв'язку з чим по її особовому рахунку рахується заборгованість перед позивачем у розмірі (з урахуванням уточнених позовних вимог) 2809,64 грн. Тобто грошове зобов'язання відповідача перед позивачем станом на 01.01.2014р. не виконане на порушення ст.ст.506, 525, 526 ЦК України. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Отже, відповідач зобов'язаний сплатити гроші за спожиту теплову енергію, 3% річних та інфляційні збитки. Таким чином, позивач має право вимагати від відповідача (з урахуванням уточнених позовних вимог), оплату вказаної заборгованості у розмірі 3052,49 грн., з яких: сума боргу за опалення за період з 01.10.2010р. по 01.03.2013р. у розмірі 2809,64 грн.; інфляційні збитки за період з 21.11.2010р. по 20.03.2013р. у розмірі 58,28 грн.; 3% річних за період з 21.11.2010р. по 20.11.2012р. у розмірі 184,57 грн. Також зазначає, що в порядку наказного провадження позивач звертався до Димитровського міського суду з вимогами про стягнення боргу з теплопостачання з боржника ОСОБА_2 на користь ОКП "Донецьктеплокомуненерго". Судовим наказом № 2н-226/148/2012 від 12.04.2013р. сума боргу у період з 01.10.2010р. по 01.03.2013р. у розмірі 3184,68 грн., інфляційні збитки у розмірі 156,03 грн.; 3% річних за період з 21.11.2010р. по 20.03.2013р. у розмірі 195,63 грн. та судові витрати були стягнуті. Але не погодившись з цим, ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про скасування зазначеного судового наказу. Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 16.05.2013р. судовий наказ було скасовано. У зв'язку з цим просить стягнути з відповідача на свою користь (з урахуванням уточнених позовних вимог) заборгованість за теплопостачання у розмірі 3052,49 грн., з яких: сума боргу за опалення за період з 01.10.2010р. по 01.03.2013р. у розмірі 2809,64 грн.; інфляційні збитки за період з 21.11.2010р. по 20.03.2013р. у розмірі 58,28 грн.; 3% річних за період з 21.11.2010р. по 20.11.2012р. у розмірі 184,57 грн.

Представник позивача надала суду письмові пояснення, які підтримала судовому засіданні, де вказала що, як зазначено в позовній заяві, Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» є теплопостачальним підприємством. Метою діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії у вигляді пари та гарячої води споживачам у порядку, встановленому законодавством (в редакції змін до статуту від 10.09.2012р.).

На підприємстві позивача на ім'я відповідального власника ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок НОМЕР_2, який відповідає квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Особовий рахунок відкривається на наймача чи власника або уповноваженого власника квартири (за наявності декількох її співвласників) для здійснення платежів за житлово-комунальні послуги та відповідно до якого нараховується плата за опалення. Таким чином, між позивачем та відповідачем існують фактичні договірні відносини на підставі відкритого особового рахунку та ст.11 ЦК України. Згідно зазначеної статті, зобов'язання виникають не лише з підстав, передбачених законодавством (зокрема угод), а також з дій осіб, що передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Деякий час по особовому рахунку НОМЕР_2 не нараховувалось за опалення у зв'язку відключенням радіаторів від системи теплопостачання. Отже, саме на підставі актів обстеження вищевказаної квартири, які складено Комунальним підприємством «Служба єдиного замовника» від 16.12.2008р. та 28.10.2009р. та відповідно до приписів, які видано відповідачу про необхідність відновлення внутрішньо квартирної системи опалення, відповідачу не нараховувалось за послуги теплопостачання в період з 16.12.2008р. до 01.10.2010р.

Приймаючи до уваги, що відповідачу, як власнику квартири, було надано достатньо часу для відновлення приладів опалення в квартирі, які вона самовільно демонтувала, то починаючи з початку опалювального періоду 2010-2011р.р. (з жовтня 2010р.) по особовому рахунку НОМЕР_2 розпочато нарахування за теплову енергію, оскільки відповідач відключилася від мережі централізованого опалення без дотримання встановленого порядку, а самовільне відключення приладів опалення не може бути підставою для не нарахування плати за надану теплову енергію, так як суперечить чинному законодавству України.

Крім того, діючим законодавством не передбачена форма та порядок складання акту про самовільний демонтаж приладів опалення, оскільки самовільне відключення від системи централізованого опалення заборонено. Складені житловими організаціями акти, не являються актами суб'єкта владних повноважень і не зобов'язують позивача до будь-яких дій.

Відповідно до п.п.24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. №630 (далі - Правила), споживач може відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання проводиться у разі: згоди всіх власників житлового будинку; технічної можливості влаштування індивідуального опалення; якщо проект індивідуального (автономного) теплопостачання відповідає вимогам чинних нормативних документів; затвердженою органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту. Такої схеми в м.Димитров не затверджено.

На даний час нормативним документом, що регулює питання відключення мереж централізованого опалення та постачання гарячої води в багатоповерхових житлових будинках є наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 22.11.2005р. №4 «Про затвердження Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005р. за №1478/11758, із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007р. за №169, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28.11.2007р. №1320/14587 (набув чинності з 09.12.2007р).

Дія вказаного Порядку (із змінами та доповненнями) не поширюється на власників, наймачів житлових приміщень, які були відокремлені від мереж централізованого опалення або отримали дозвіл на відключення квартири від системи ц/о для влаштування індивідуального опалення до набрання чинності наказу Мінжитлокомунгоспу від 06.11.2007р.№169, цей наказ набув чинності 09.12.2007р.

При встановленні індивідуального опалення розробляється проект спеціалізованою організацією. Він погоджується всіма зацікавленими організаціями на підставі попередньо виданих технічних умов. У них зазначається варіант індивідуального опалення, враховуючи і особливості мікрорайону, будинку тощо з максимальним унеможливленням впливу шкідливої дії роботи індивідуального опалення для мешканців будинку. Після погодження проекту комісією, утвореною при органі місцевого самоврядування, видається дозвіл на встановлення індивідуального опалення.

Отже, відповідно до положень п.п.24, 25, 26 Правил та пункту 1.44 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, споживачі мають право відмовитися від послуг опалення, але з обов'язковим дотриманням відповідного порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, тому самовільне відключення від мереж централізованого опалення забороняється, бо це погіршує умови експлуатації внутрішньобудинкової системи і мешкання всіх або окремих громадян у житловому будинку. Разом з цим, згідно п.1.4.6 зазначених правил власник (наймач), що припустив самовільне переобладнання, що призводить до порушення конструктивних елементів, зобов'язаний за власний рахунок привести це приміщення до попереднього стану. Тобто, законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що дозволяється відключати вказані мережі теплопостачання лише цілим будинкам, а можливість відключення окремої квартири (приміщення) виключена. Таким чином, Правила не суперечать актам законодавства вищої юридичної сили, зокрема ст.24 Закону України «Про теплопостачання», а деталізують і конкретизують положення даної статті, розкриваючи зміст технічних умов, за яких споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачання. Отже, діюче законодавство не дозволяє відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання будинку, а можливо лише повністю будинком за умови дотримання всіх вимог, визначених Порядком.

Також зазначає, що будинок є єдиною інженерною системою, право власності, а відповідно і відповідальність за його належний технічний стан, несуть солідарно всі мешканці будинку. До інженерного обладнання в будинку належать інженерні комунікації та технічні пристрої, які забезпечують санітарно-гігієнічні умови та безпечну експлуатацію квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, ліфти, центральні розподільчі щити електропостачання, а також елементи благоустрою прибудинкової території).

Переобладнання системи опалення призводить до розбалансування внутрішньобудинкової системи опалення, яка належить до інженерної системи будинку як цілосного майнового комплексу. Згідно вимог відповідних будівельних норм при проектуванні будинку, в якому передбачається централізоване теплопостачання, всі стояки та внутрішні розподільчі мережі опалення гідравлічно ув'язані для забезпечення стабільної роботи внутрішньобудинкової системи загалом. Будь-яке втручання в неї шляхом зміни гідравлічного опору (від'єднання від системи централізованого опалення) погіршує роботу системи в цілому, чим погіршує умови проживання та порушує права інших мешканців житлового будинку, що неприпустимо за ЦК України та суперечить ст.41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Права власника квартири на інженерні системи будівлі визначаються ЦК України. Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України, власники квартир у дво-або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир. Тобто, співвласники зазначеного майна несуть відповідальність за своїми обов'язками щодо ощадливого та сумлінного використання вказаних об'єктів.

Крім того, п.4 ст.319 ЦК України, передбачено, що власність зобов'язує, орієнтуючи власників на те, що кожен з них не лише має суб'єктивні права, але й несе відповідальність перед громадою та суспільством за належне використання цих прав. Відповідно до п.5 зазначеної статті, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян. Статтею 383 ЦК України також зазначено, що власник житла повинен використовувати належне йому майно (квартиру, будинок) за цільовим призначенням, тобто для проживання, забезпечувати його схоронність, утримувати у належному санітарному та технічному стані, утримуватись від руйнування або псування, підвищувати благоустрій житла та ін. Ремонт та інші зміни власник має право проводити, якщо вони не призведуть до порушень або обмежень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог та правил експлуатації будинку.

Разом з цим, згідно ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний: за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини; дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства щодо здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг; своєчасно проводити підготовку житлового будинку, помешкання (в якому він проживає або належить йому на праві власності) та його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період.

Згідно ст.322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відповідач зобов'язаний підтримувати систему централізованого опалення в квартирі у належному стані, проте, вона не виконала цих обов'язків.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право викликати представника виконавця для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Акт-претензія подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає споживачеві письмову відмову в задоволенні його претензії.

Відповідач неодноразово зверталася до позивача щодо припинення нарахувань, однак претензії, з якими відповідач звертався до позивача, залишено без задоволення, оскільки самовільне відключення квартир від мереж централізованого опалення є порушенням вимог п.30 ч.3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та п.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а посилання відповідача на вимоги нормативно-правових актів щодо ненадання послуг з централізованого опалення є некоректним, оскільки позивач зі своєї сторони надав зазначену послугу, а відповідачка своїми противоправними діями, шляхом внесення змін до інженерних мереж будинку, унеможливила надання виконавцем послуг з теплопостачання та їх отримання. Таким чином, самовільне відключення радіаторів в квартирі споживача не є підставою для звільнення або зменшення плати за теплову енергію. Оскільки позивач надає послугу відповідачу з теплопостачання (без укладання письмово договору), а відповідач відключилася від централізованого опалення без дотримання встановленого порядку, то вважає нарахування за опалення правомірним.

Вважаю за необхідне пояснити, що відносини між теплопостачальним підприємством та споживачем, який отримує послуги з централізованого опалення регулюються: ЦК України, Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМУ №1198 від 03.10.2007р. та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. №630 (надалі - Правила №630).

Відповідно до п.2 зазначених Правил №630 опалювальною площею квартири є загальна площа квартири без урахування площі лоджій, балконів, терас.

Згідно п.18 Правил…, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Відповідно до вимог п.20 Правил №630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку теплової енергії або затверджених нормативів (норм споживання) на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Оскільки у житловому будинку АДРЕСА_1 не встановлено прилад обліку теплової енергії, тому по особовому рахунку НОМЕР_2 плата за спожиту теплову енергію нараховується відповідно до затверджених норм споживання та опалювальної площі квартири.

Відповідно до ст.162 ЖК України та п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою КМУ від 24.01.2006р. за №45, власник квартири зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені законом або договором за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відповідно до ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст.20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування. Рішенням виконавчого комітету Димитровської міської ради від 20.08.2008р. №511, затверджено та введено в дію тариф на послуги з теплопостачання для населення в розмірі 8,42 грн. з ПДВ за 1 м2 опалювальної площі та 309,59 грн. з ПДВ за 1 Гкал, затверджений тариф діяв до 15.04.2011р. З метою забезпечення єдиного для всіх регіонів підходу до формування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг, постановою КМУ від 01.06.2011р. затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Цей порядок визначає механізм формування тарифів та застосовується під час установлення Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг та органами місцевого самоврядування (уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку комунальних послуг», Національна комісія забезпечує державне регулювання в сфері комунальних послуг та встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках. Відповідно до ст.1 Закону України «Про природні монополії», суб'єкт природної монополії - це суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії. Згідно ст.5 вищевказаного Закону, транспортування теплової енергії віднесено до сфери діяльності суб'єктів природних монополій. Відтак, ОКП «Донецьктеплокомуненерго» є суб'єктом природної монополії на ринку транспортування теплової енергії в межах Донецької області, де знаходяться належні йому теплові мережі. Так, відповідно до Законів України «Про електроенергетику», «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», Національна комісія регулювання електроенергетики України постановою від 14.12.2010р. за №1838 затвердила Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго» тариф на теплову енергію для населення на рівні 283,79 грн. без ПДВ та 340,55 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал. У зв'язку з тим, що тариф доведено лише для розрахунків за 1 Гкал, то Розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації №185 від 06.04.2011р. встановлено річну норму споживання теплової енергії на послуги з централізованого опалення 1 м2 опалювальної площі на рівні 0,1622Гкал.

Таким чином, керуючись постановою НКРЕ №1838 від 14.12.2010р. «Про затвердження тарифу на теплову енергію Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго», а також розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 06.04.2011р. №185 «Про встановлення річних норм споживання теплової енергії на централізоване опалення та підігрів гарячої води» (із змінами, внесеними розпорядженням голови облдержадміністрації від 15.11.2012р. №833), наказом по підприємству ОКП «Донецьктеплокомуненерго» від 09.08.2011р. за №289 було затверджено норми витрат тепла на обігрів 1м2 опалювальної площі на кожний місяць опалювального сезону, з урахуванням встановленої річної норми споживання теплової енергії на централізоване опалення.

Отже, в опалювальному сезоні 2011-2012рр. в розрахунках зі споживачами по категорії «населення» за послуги з теплопостачання, які мешкають в житлових будинках, що не обладнані приладами обліку теплової енергії, застосовуються розрахункові норми тепла на 1м2 опалювальної площі відповідного опалювального місяця. А саме: у жовтні розрахункова норма витрат тепла на 1 м2 опалювальної площі (Гкал/м2) - 0,0078 та вартість послуг за 1 м2 опалювальної площі - 2,66 грн. Відповідно за листопад: - 0,0234 та 7,97, за грудень - 0,0314 та 10,69, за січень - 0,0348 та 11,85, за лютий - 0,0310 та 10,55, за березень - 0,0269 та 9,16, за квітень 0,0069 та 2,35. За опалювальний сезон норми витрат тепла на обігрів 1 м2 0,1622 Гкал/ м2.

Отже, в опалювальному сезоні 2010-2012р.р. відповідачці по даній справі нараховано до сплати за теплову енергію відповідно до діючих норм і тарифів та у позивача не має підстав для звільнення від оплати зазначеної послуги.

Щодо відсутності письмового договору про надання послуг між позивачем та відповідачем, що виключає її обов'язок сплачувати ці послуги, вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Мешкаючи в багатоповерховому будинку, в який позивач надає теплову енергію, користуючись цими послугами на протязі тривалого часу та частково сплачуючи в спірному періоді, відповідач своїми діями підтвердила наявність між нею та позивачем фактичних договірних відносин, внаслідок яких у відповідача виникли щомісячні обов'язки по сплаті послуг з теплопостачання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» дійсно передбачено укладання між споживачем та відповідачем письмового договору на надання житлово-комунальних послуг на основі типового договору. Постановою КМУ від 12.07.2005р. №630 затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Проте відповідно до ст.215 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не є наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом. Отже, ні ЦК Україні, ні ЖК України, ні Законом України «Про житлово-комунальні послуги» такі випадки не передбачені, а тому відсутність письмового договору між позивачем та відповідачем не позбавляє відповідача обов'язку сплати за опалення її квартири.

За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за оплату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимоги від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням. Виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як окремий вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Комунальні платежі, до яких належить послуга з теплопостачання, є щомісячними нарахуваннями, а тому розрахунок індексу інфляції та 3% річних повинен здійснюватися на суму кожного щомісячного платежу за кількість днів прострочення, починаючи, відповідно до п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21 07.2005р. № 630, а саме з 21 числа, що настає за розрахунковим.

Отже, позивач не може погодитися з доводами відповідача про застосування загального строку позовної давності до заявлених позовних вимог з наступних підстав:

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності. Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду. Відповідно до ст.257 ЦК України, загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки та застосовується до всіх правовідносин за винятком тих, до яких законом встановлені інші, більш короткі, або більш тривалі строки (ст.258 ЦК України). Статтею 264 ЦК України визначено умови за яких перебіг позовної давності переривається. А саме: вчиненням особою дій, що свідчить про визнання свого боргу або іншого обов'язку; у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Разом з цим, за нормами ЦПК України, передбачено спеціальний порядок звернення до суду про стягнення боргу за комунальні послуги. Житлово-комунальне підприємство має право звернутися до суду з позовними заявами про стягнення боргу за житлово-комунальні-послуги лише після відмови, або скасуванні судового наказу до певних боржників.

Так, 03.04.2013р. в порядку наказного провадження позивач звернувся до Димитровського міського суду з вимогами про стягнення боргу за теплову енергію за період з жовтня 2010р. по березень 2013р. з боржника ОСОБА_2 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго». Димитровським міським судом Донецької області видано судовий наказ № 2н-226/148/2013 від 12.04.2013р. про стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості за теплову енергію в сумі 3148,68 грн., 3% річних в сумі 195,63грн., інфляційних в сумі 156,03 грн. та судового збору в сумі 114,70 грн. на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго». Але, не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу від 12.04.2013р. Ухвалою Димитровського міського суду від 16.05.2013р. по справі №2с-226/17/2013 судовий наказ №2н-226/148/2013 від 12.04.2013р. було скасовано.

Отримавши ухвалу суду про скасування судового наказу, позивач у листопаді 2013р. звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу за опалення. Таким чином, строки позовної давності необхідно рахувати з часу звернення позивача до суду з первісною заявою про видачу судового наказу, а саме, за період з жовтня 2010р.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму несплачених платежів, необхідно, зазначити, що відповідно до ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання та пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання). Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Отже, оплата 3% річних та інфляційних є самостійним видом відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання та до цих вимог застосовується загальний строк позовної давності, а не спеціальний (скорочений).

Враховуючи зазначене, розрахунок щодо стягнення боргу з теплопостачання, 3% річних та інфляційних позивачем виконано відповідно до вимог законодавства та вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_2 надала суду письмові заперечення на позовну заяву, які підтримала в судовому засіданні, де вказала, що позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, так як відповідач не є носієм спірного обов'язку, є неналежним відповідачем та позовні вимоги є безпідставними. Відповідач не є користувачем теплової енергії, не має обов'язку сплачувати вартість теплової енергії, вимога позивача щодо стягнення заборгованості за теплову енергію, є протиправною вимогою та заявлено всупереч норм права, що підтверджується наступним. Позивач є юридичною особою, до складу якого входить 17 структурних підрозділів, в тому числі Відокремлений підрозділ «Димитровтепломережа», яка не має статусу юридичної особи. Згідно п.4.2.2 Статуту позивача, основним напрямком діяльності підприємства є виробництво та постачання теплової енергії в гарячій воді та парі споживачам (організаціям та населенню) для забезпечення споживачів послугами з централізованого опалення в порядку, затвердженим діючим законодавством України, зазначені відомості встановлені Димитровським міським судом у рішенні від 22.04.2013 по справі № 226/310/13-ц (№ 2/226/234/2013). Позивач здійснює виробництво теплової енергії на підставі ліцензії серія АВ № 597414 на виробництво теплової енергії (та щорічних ліцензій, які були надані у період 2010-2013р.р.). Позивач забезпечує постачання теплової енергії у житловий фонд балансоутримувача КП «СЄЗ» для забезпечення населення послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання до точки розподілу в межах балансової належності на підставі договору № 85 від 01.07.2006р., що встановлено рішенням Димитровського міського суду № 2-992/11 від 21.10.2011р.

Одночасно позивача визначено виконавцем послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах балансової належності, згідно рішення виконкому Димитровської міської ради № 372 від 17.08.2005р. «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді», що встановлено за рішенням Димитровського міського суду від 25.12.2012р. у справі № 0513/3901/2012 (2/0513/1253/2012), від 01.11.2007р. у справі № 2-344/2007.

01.07.2006р. між позивачем та КП «Служба єдиного замовника» укладено договір № 85, за яким позивач забезпечує постачання теплової енергії у багатоквартирний житловий фонд балансоутримувача КП «СЄЗ» для забезпечення населення послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання до точки розподілу в межах балансової належності, що встановлено за рішенням Димитровського міського суду № 2-992/11 від 21.10.2011р.

Отже, позивач є виробником теплової енергії та одночасно виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за надану теплову енергію, що підтверджується змістом позовної заяви. Відповідно, предметом позову є стягнення заборгованості за надану теплову енергію. Відповідно до ст.174 ЦК України, договірні відносини, що виникають з постачання теплової енергії є договірними відносинами з енергопостачання, згідно висновків, наданих Київським апеляційним господарським судом у постановах від 06.11.2013р. у справі № 42/689, № 48/10, рішенні господарського суду Чернігівської області від 24.12.2013р. у справі № 927/1429/13, де зазначається, що в силу ч.ч.1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Відповідно роз'яснень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, до повноважень якої відноситься ліцензування господарської діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, контроль за дотриманням ліцензійних умов та встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, щодо питання регулювання відносин у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних послуг зазначене наступне:

Теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання людиною, а визначає перелік господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів. Положення Закону України «Про теплопостачання» чітко розмежовують відносини - окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних послуг (комунальних) послуг, а саме:

1)у сфері теплопостачання встановлюються відносини шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальним підприємством і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем (ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням), а не кінцевими споживачами - власниками приміщень таких будинків;

2)у сфері житлово-комунальних/комунальних послуг встановлюються відносини шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу), та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків).

В контексті Закону України «Про теплопостачання», споживачем є власник або балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу), який використовує теплову енергію для господарських і технологічних потреб, таких як для опалення, для підігріву питної води та для інших господарських і технологічних потреб і не є споживачем, власник окремого приміщення (кінцевий споживач), який в результаті господарської і технологічної діяльності балансоутримувача отримує відповідні житлово-комунальні/комунальні послуги.

Кінцевий споживач (власник окремого приміщення) отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу згідно роз'яснення від 28.06.2013р. Вищезазначене роз'яснення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, підтверджується наявною судовою практикою та положеннями Законів України.

Статтею 67 ЖК України, врегульовано платність комунальних послуг та зазначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. У зазначеній статті, до переліку комунальних послуг віднесено теплову енергію. Одночасно ст.ст.1, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальною послугою з опалення, є комунальна послуга з централізованого опалення. Окрім цього, ст.1 Закону України «Про теплопостачання», окремо визначено поняття теплова енергія. Вважає, що переважне застосування у визначенні терміну та предмету надання комунальної послуги з опалення квартири, є положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», так як зазначений закон є спеціальним та прийнятий пізніше, ніж ЖК України.

Встановлення тарифів на комунальні послуги (окрім тарифів на теплову енергію), в тому числі з централізованого теплопостачання належить до повноважень виконавчих органів місцевих рад згідно п.2 ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування». Встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, належить до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, згідно ст.16 Закону України «Про теплопостачання». Постановою КМУ № 869 від 01.06.2011р. затверджений Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, який визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення. За зазначеною постановою визначено, що тариф на теплову енергію та тариф на надання послуг з централізованого опалення є окремими видами тарифів, які встановлено за окремими видами послуг, а саме: тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планових економічно обґрунтованих витрат з урахуванням планового прибутку; тарифи на надання послуг з централізованого опалення - вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планових витрат з урахуванням планового прибутку. Відтак, поняття - заборгованість за надану теплову енергію та поняття - заборгованість за надані послуги централізованого опалення, мають різну правову природу, врегульовані різними правовими актами та застосовуються до правовідношень не пов'язаних між собою, що підтверджується наступним. Предмет позову - стягнення заборгованості за надану теплову енергію не є тотожнім стягненню заборгованості з оплати вартості послуг централізованого опалення. Відповідач не має заборгованості зі сплати за теплову енергію та має неузгодженні питання зі сплати вартості послуг централізованого теплопостачання. У зв'язку з цим просить у позові відмовити.

Також відповідач просить застосувати до вимог позивача щодо стягнення заборгованості за жовтень-листопад 2010р. (в т.ч.3% річних, інфляційних збитків) позовну давність. При цьому відповідач вказує, що 03.04.2013р. позивач звернувся до Димитровського міського суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення спірної суми заборгованості. Враховуючи, що позивачем не укладено письмового договору з надання комунальних послуг, не надано безспірних доказів щодо правильності нарахування суми боргу до заяви про видачу судового наказу, вважає що повинно бути ухвалено рішення про відмову в прийнятті такої заяви. За таких обставин, при поверненні позивачу заяви про видачу судового наказу, яке зумовлено відмовою в прийнятті заяви про видачу судового наказу, яке зумовлено відмовою в прийнятті цієї заяви, строк позовної давності не переривається. Відповідно ухвали Димитровського міського суду від 16.05.2013р. у справі № 2н-226/148/2013, встановивши наявність спору та невідповідність заяви позивача вимогам п.13 Пленуму ВССУ РЦКС від 23.12.2011р. № 14, судовий наказ № 2н-226/148/2013 скасовано. Відтак, звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу, яка не відповідає вимогам п.2 ч.3 ст.100 ЦПК України, п.13 Пленуму ВССУ РЦКС від 23.12.2011р. № 14, роз'ясненню ВСУ не може вважатися належною дією щодо пред'явлення позову до боржника та не є підставою для переривання позовної давності.

Крім цього, відповідач суду пояснила, що позов не визнає, тому що теплова енергія повинна подаватися у квартиру, теплову енергію вона не отримувала, тому що у неї нема приладів опалення. Не має такого закону, щоб з боржників стягували 3% річних. Інфляційні збитки також не визнає, тому що уряд їй не платив ці інфляційні збитки при виплаті пенсії і тому вона також не повинна платити ці збитки. Опалюючи спірний період конвекторами, вона не порушила санітарних норм. У 2011р. у неї є акти на від'єднання приладів опалення. У спірний період їй призначалася субсидія, яку вона сплачувала. Платила за субсидію, тому що сказали, якщо не буде вона платити за тепло, то субсидії не буде. Крім цього, заборгованість не відповідає її особистому рахунку. По судовому наказу сума не відповідає тому, що зараз з нею просять стягнути. До 31.07.2012р. вона згодна з вимогами щодо 3% річних та інфляційних збитків. Актом від 31.07.2012р. підтверджено встановлення їй індивідуального опалення.

Судом встановлено, що відповідач з 18.06.2009р. була зареєстрована та мешкає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1. На ім'я відповідача, позивачем відкрито особовий рахунок НОМЕР_2 на загальну площу 54,2 м2 (а.с.6, 57, 71).

Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 16.05.2013р., скасовано судовий наказ, виданий Димитровським міським судом Донецької області 12.04.2013р. у справі № 2-н/226/148/2013 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" боргу за теплову енергію за період з 01.10.2010р. до 01.03.2013р. у сумі 3184,68 грн., інфляційні збитки у розмірі 156,03 грн.; 3% річних за період з 21.11.2010р. по 20.03.2013р. у розмірі 195,63 грн. та судового збору (а.с.5).

Згідно актів про включення (відключення) житлового будинку АДРЕСА_1, довідок про ремонтні роботи, відповідачу фактично надавалася теплова енергія (а.с.27-31).

Згідно Акту КП «СЄЗ» від 28.10.2009р., відповідач самовільно відключила прилади центрального опалення у квартирі, підвальна проводка трубопроводів центрального опалення знаходиться у технічно справному стані, попереджена про необхідність встановлення приладів опалення (а.с.33-34).

Позивач звернувся до суду з приводу видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 спірної заборгованості 03.04.2013р. (а.с.61-63).

Згідно протоколу мешканців будинку АДРЕСА_1 від 06.07.2011р., мешканці згодні на встановлення індивідуального опалення відповідачу (а.с.83).

Згідно Акту ПП «ПЖФ Гарант-Сервіс» від 31.07.2012р., відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 встановлено альтернативне опалення згідно робочого проекту (а.с.84).

Згідно Акту ПП «ПЖФ Гарант-Сервіс» від 22.09.2011р., у квартирі відповідача за адресою: АДРЕСА_1, прилади опалення відключені від системи центрального опалення, стояки виконані з пластикових труб, проходять транзитом (а.с.85).

Згідно заяви відповідача від 14.06.2010р., вона просить закрити о/р НОМЕР_2, оскільки у неї з позивачем нема ніяких договірних зобов'язань та послугами позивача вона не користується. Вона подала заяву до виконкому щодо встановлення альтернативного опалення і вона його встановить до 01.10.2010р. (а.с.86).

Згідно Акту мешканців квартири №№ 32, 33, 34 АДРЕСА_1 від 25.10.2010р., у квартирі відповідача прилади опалення відсутні у всіх кімнатах з причини їх течії. Послуги з опалення не надаються. На момент складання акту, температура повітря у квартирі +200, квартира опалюється камінами (а.с.87).

Згідно заяви відповідача від 17.05.2010р., вона звернулася до виконкому з приводу надання дозволу на встановлення автономного опалення (а.с.89).

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно за ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживачі теплової енергії повинні щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ст.156 ЖК України, Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених ПКМУ від 08.12.1992р. в редакції ПКМУ від 24.01.2006р. № 45, власник квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до Правил надання населенню послуг по централізованому опаленню, постачанню холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630, якими передбачені розрахунки для встановлення оплати послуг, плата за надання цих послуг повинна надаватися не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно за ст.162 ЖК України, ст.ст.525, 526 ЦК України плата за комунальні послуги у квартирі, яка належить громадянину, стягується по затвердженим в установленому порядку тарифам, тобто споживачі зобов'язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги і нести майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із договору надання послуг, одностороння відмова від їх виконання не допускається.

Між сторонами існують фактичні договірні відносини з надання і отримання послуг у вигляді теплової енергії на підставі відкритого особового рахунку НОМЕР_2.

Згідно ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Відповідачем належних доказів щодо ненадання послуг, не надано.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов згідно зі ст.525 ЦК України не допускається, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання, тому позивач мав право на стягнення заборгованості, яка виникла за надану відповідачу теплову енергію.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач в односторонньому порядку порушив умови договору, який фактично з ним був укладений згідно відкритого особового рахунку відповідно до якого, йому надавалася послуга з надання теплової енергії.

Відповідно до п.25 Правил надання населенню послуг по централізованому опаленню, постачанню холодної і гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач самовільно відключився від мереж централізованого опалення, а тому його доводи щодо відсутності приладів опалення як підставу для не нарахування плати за надану теплову енергію, не ґрунтуються на Законі.

При цьому, як вбачається з наданого уточненого розрахунку (а.с.57), плата за теплопостачання нараховувалася по квітень 2012р. та у подальшому не нараховувалася у зв'язку з встановленням відповідачем, на підставі діючого законодавства, альтернативного опалення згідно Акту від 31.07.2012р.

Щодо відсутності договору між сторонами по справі, то суд зауважує, що згідно ст.11 ЦК України, зобов'язання виникають не лише з підстав, передбачених законодавством (зокрема угод), а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Оскільки позивач (без укладання договору) надає послугу з теплопостачання, а споживач самовільно відключився від центрального опалення у спірний період, то відповідно, позивач нараховує плату за надану теплову енергію, а відповідач повинен сплачувати кошти за її надання на підставі відкритого на її ім'я особового рахунку.

Крім того, закріплена в п.10 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч.2 ст.625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК України. Крім того, застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в п.3 ч.1 ст.96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості (постанова ВСУ від 30.10.2013р. № 6-59цс13).

Згідно ч.2 ст. 214 ЦПК України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу.

У з викладеним, суд вважає правомірним стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків за прострочення сплати грошового зобов'язання.

Крім того, оскільки теплова енергія надається для опалення квартири відповідача, то суд не приймає її доводів як на підставу для відмови у позові, що вона не отримувала теплову енергію, а є спір щодо централізованого опалення її квартири.

Згідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

Позивач 03.04.2013р. звернувся до Димитровського міського суду Донецької області в порядку наказного провадження про стягнення з відповідача спірної суми за період з 01.10.2010р. до 01.03.2013р.

Таким чином суд вважає, що вказана заява про видачу судового наказу подана в межах строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України.

За змістом ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Оскільки позивач первинно міг звернутися з вимогами про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг тільки у порядку наказного провадження, то суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.264 ч.2 ЦК України і тому перебіг строку позовної давності, згідно ч.3 ст.264 ЦК України, почався заново з 03.04.2013р.

Щодо застосування скороченого строку позовної давності до стягнення 3% річних та інфляційних збитків, то суд вважає, що на вказані вимоги не передбачені ч.2 ст.258 ЦК України і тому до них застосовується загальна позовна давність тривалістю 3 роки.

У зв'язку з цим, суд вважає, що позивач звернувся в межах строку позовної давності і тому підстав для відмові у позовних вимогах на цих підставах немає.

На підставі ст.ст.156, 162 ЖК України, ст.ст.11, 256-258, 264, 322, 525, 526, 625 ЦК України, ст.19 Закону України «Про теплопостачання», ст.ст.18, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.18, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 21.07.2005 року № 630, Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою КМУ від 08.12.1992р., Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 22.11.2005р. №4, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплопостачання задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" заборгованість за теплопостачання за період з 01.10.2010 року до 01.03.2013 року в сумі 2809 (дві тисячі вісімсот дев'ять),64 грн., 3% річних у сумі 184 (сто вісімдесят чотири), інфляційних збитків у сумі 57 грн., 58 (п'ятдесят вісім),28 грн., разом 3052 (три тисячі п'ятдесят дві),49 грн., перерахувавши цю суму на розрахунковий рахунок № 260303011523 у філії ДОУ ВАТ «Ощадбанк», МФО 335106, код ЗКПО банку 09334702, ЄДРПОУ отримувача 03337119.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" судовий збір у розмірі 229,40 грн., перерахувавши цю суму на розрахунковий рахунок № 2600736025 у філії ДОД АТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 380805, отримувач - Відокремлений підрозділ Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго", ЄДРПОУ отримувача 38311229, призначення платежу - судовий збір.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі апеляційної скарги, яка може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя