Ухвала суду № 36857831, 23.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 року м. Львів Справа № 9104/26219/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Клюби В.В., Яворського І.О.,

з участю секретаря - Саламахи О.І.,

представника позивача - Куксова В.Г.,

представника відповідача - Шевчука І.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року по справі № 2а-669/09/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елпіс» (далі - ТзОВ «Елпіс») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова), в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача від 21 лютого 2005 року № 0000712320/0/4378.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Каско» (далі - ТзОВ «Каско»), фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кретон» (далі - ТзОВ «Кретон») були реально проведені та підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме платіжними дорученнями та актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до укладених договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в обґрунтування вимог якої покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою задовольнити його позов повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на обставини, викладені в позовній заяві, а також на те, що інформаційно-маркетингові дослідження, проведені його контрагентами, були використані ним у господарській діяльності, економічна доцільність яких підтверджується збільшенням його товарообігу, зростанням заробітної плати працівників.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній доводи, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 17 лютого 2005 року № 1136/23-2/23882505, складеного за результатами документальної перевірки правильності дотримання податкового та валютного законодавства України ТзОВ «Елпіс» за період з 01 січня 2003 року по 30 вересня 2004 року, ДПІ в Шевченківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2005 року № 0000712320/0/4378, яким позивачу збільшено розмір податкового зобов'язання за податком на прибуток на суму 15154.80 грн., з яких на 11479.00 грн. за основним платежем та на 3675.80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 11479.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безпідставне включення позивачем до податкової декларації з податку на прибуток витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у ТзОВ «Каско», фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та ТзОВ «Кретон» в розмірі 45916.00 грн., так як вони не підтверджені відповідними документами, які б містили інформацію за результатами проведених вказаними вище контрагентами інформаційно-консультаційних досліджень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних доказів в підтвердження надання йому ТзОВ «Каско», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ «Кретон» інформаційно-консультаційних та маркетингових послуг, зокрема, їх виду та обсягу, що могли бути використані в процесі підготовки, організації, ведення ним виробництва, продажу продукції (робіт, послуг), що виключає право на включення понесених ним витрат, у зв'язку з оплатою за надані послуги, до валових, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ в Шевченківському районі м. Львова на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та скасуванню не підлягає.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, право платника на зменшення отриманих доходів на суму понесених витрат з метою обкладення податком на прибуток безпосередньо залежить від надання платником відповідних документів, що підтверджують витрати, а також за умови понесення таких витрат у процесі провадження господарської діяльності. При цьому, як випливає зі змісту пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Крім цього, господарський характер витрат, що враховуються при обчисленні податкової бази, має оцінюватися з урахуванням обставин, які свідчать про намір платника одержати економічний ефект в результаті реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Каско», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ «Кретон» було укладено договори про надання інформаційно-консультаційних послуг від 02 січня 2004 року № 5/014, від 02 лютого 2004 року № 01/04 М та від 02 серпня 2004 року № 84/15 відповідно.

Згідно з вказаними договорами останні зобов'язувались виконати роботи по інформаційному, консультативно-довідковому, маркетологічному обслуговуванні для оптимізації господарсько-виробничої діяльності позивача та передавати результати досліджень та іншу інформацію позивачу в електронній формі, а позивач в свою чергу зобов'язувався оплачувати надані послуги.

В підтвердження виконання зазначених вище договорів позивачем надано копії актів прийому-передачі наданих інформаційно-маркетингових послуг, протоколів погодження договірної вартості робіт (послуг), платіжних доручень, а також в підтвердження економічної доцільності проведення відповідних досліджень ним надано копії штатних розкладів, фінансових звітів.

Вказані копії актів прийому-передачі не містять інформації про надані позивачу послуги, а відповідно не зрозуміло, які саме послуги йому були надані.

Під час проведення перевірки та розгляду справи судом першої інстанції позивач не надав жодних документів в підтвердження факту надання йому послуг згаданими вище контрагентами.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач надав копії додатків до актів прийому-передачі виконаних ТзОВ «Каско», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 робіт (наданих послуг), однак, вказані додатки містять виклад певних теоретичних відомостей щодо управління дебюторською та кредиторською заборгованістю, правил роботи аптек, в торговому залі, прийому товарів в торговій точці, порядку роботи з платіжним POS-терміналом у торгових точках ТзОВ «Елпіс», а відповідно не містять жодної інформації, необхідність передання якої обумовлено предметом укладених договорів.

Відтак, подані позивачем до суду докази жодним чином не відображають зміст та суть господарських операцій з ТзОВ «Каско», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ «Кретон» та безпосередній зв'язок таких операцій із господарською діяльністю позивача.

Посилання позивача на висновок судово-економічної експертизи, в якому зазначено про непідтвердження заниження позивачем податку на прибуток та економічну доцільність проведення інформаційно-маркетингових досліджень та витрат на їх оплату, правомірно не було взято до уваги судом першої інстанції, оскільки такий висновок суперечить дослідженим по справі доказам, та з врахуванням вимог частини 5 статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України не є обов'язковим для суду.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що господарські операції із ТзОВ «Каско», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ТзОВ «Кретон» не пов'язані з господарською діяльністю ТзОВ «Елпіс», а відтак, останній безпідставно відніс суми понесених витрат у зв'язку з придбанням інформаційно-консультаційних послуг у даних контрагентів до валових витрат спірного періоду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елпіс» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року по справі № 2а-669/09/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.В. Клюба

І.О. Яворський

Повний текст ухвали виготовлено 28 січня 2014 року.