Рішення № 36856749, 21.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17197/13 21.01.14

За позовом Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова

компанія "Оранта"

до Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Вакуленко Дмитро Володимирович

про стягнення 10 188,12 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Босий В.П.

Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю "Гарантія" (далі - відповідач) про стягнення 10 188,18 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 07.06.2012 р. між позивачем та Іваненко Ольгою Вікторівною було укладено договір № УБ744575 щодо автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ. В місті Харкові 13.12.2012 р. по вулиці Червоноармійській відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ, під керуванням водія Іваненко О.В., та транспортного засобу «LDV Convoy», реєстраційний номер АХ7930АН, під керуванням Вакуленка Д.В.

Водій застрахованого автомобіля «LDV Convoy» Вакуленко Д.В. постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 21.12.2012 р. у справі № 2024/9844/2012 (3/2024/3193/2012) був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач виплатив 11 188,12 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 21002 від 18.04.2013 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «LDV Convoy», реєстраційний номер АХ7930АН, була застрахована відповідачем за полісом АЕ/0023816, позивач звертався до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/17197/13, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі № 910/17197/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вакуленка Дмитра Володимировича, розгляд справи призначено на 09.10.2013 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії № АЕ/0023816.

17.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АЕ/0023816 страховою компанією є СТзДВ "Гарантія", ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 1 000,00 грн., строк дії поліса з 05.10.2012 р. по 04.10.2013 р., тип договору - 1.

09.10.2013 р. представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить суд відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що єдиним та належним доказом матеріального збитку з урахуванням зносу в розумінні ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику ТЗ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 05.11.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2013 р., задоволено заяву позивача про виправлення технічної помилки, допущеної при складанні позовної заяви, а саме, в сумі заявленій до стягнення, також, задоволено клопотання представника позивача та продовжено строк вирішення спору у справі № 910/17197/13 на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 18.11.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р., в зв'язку з обмеженістю строків вирішення спору визначених приписами ст. 69 ГПК України, призначено колегіальний розгляд справи № 910/17197/13.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р., за зазначеною ухвалою та заявою судді Ломаки В.С., призначено колегіальний розгляд справи № 910/17197/13 у наступному складі суду: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: Т.В. Васильченко, М.Є. Літвінова.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2013 р. зазначеною колегією суддів прийнято справу № 910/17197/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 10.12.2013 р.

Разом з тим, розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.12.2013 р., в зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Васильченко Т.В., за заявою судді Ломаки В.С., справу № 910/17197/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: В.П. Босий, М.Є. Літвінова.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2013 р. зазначеною колегією суддів прийнято справу № 910/17197/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 10.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 21.01.2014 р.

В судове засідання призначене на 21.01.2014 р. учасники судового процесу не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 21.01.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.06.2012 р. між позивачем та Іваненко Ольгою Вікторівною було укладено договір № УБ744575 щодо автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ.

Згідно із п. 1.2. Договору, до страхових ризиків віднесено, зокрема пошкодження ТЗ в результаті ДТП.

Страхова сума за вказаним Договором визначена у розмірі 240 000,00 грн. (п. 1.7. Договору).

Безумовна франшиза у розмірі 0 % у випадку пошкодження (п. 1.3.1. Договору).

Згідно з п. 1.6. Договору, територія його дії Україна, країни СНД та Європи.

Відповідно до п. 1.11. Договору, строк його дії з 09.06.12 по 08.08.13.

З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2012 р. о 10:05 год. в місті Харкові по вулиці Червоноармійській відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «LDV Convoy», реєстраційний номер АХ7930АН, під керуванням Вакуленка Д.В., внаслідок недотримання безпечної дистанції останнім та застрахованого автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ, під керуванням Іваненко О.В.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 21.12.2012 р. у справі № 2024/9844/2012 (3/2024/3193/2012) Вакуленко Дмитро Володимирович визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

При цьому, суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до Полісу № АЕ/0023816 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність Вакуленка Дмитра Володимировича (автомобіль «LDV Convoy», реєстраційний номер АХ7930АН) була застрахована у СТзДВ «Гарантія», на строк з 05.10.2012 р. по 04.10.2013 р. з встановленим розміром франшизи - 1 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до Довідки відділу Державтоінспекції ХМУ ГУМВС України в Харківській області внаслідок зазначеної ДТП автомобіль «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ, отримав пошкодження кришки багажного відділення.

Розмір завданих власнику автомобіля «Volkswagen Tiguan» матеріальних збитків в результаті пошкодження автомобіля в ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових визначений на підставі Дослідження № АХ8403СЕ-23.01/2 від 23.01.2013 р. та становить 9 421,34 грн.

Відповідно до рахунку-фактури № АД-1723 від 19.12.2012 р., складеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дом «СОЛЛІ-ПЛЮС» відновлювальний ремонт автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ складатиме 11 974,12 грн.

20.12.2012 р. п. Іваненко О.В. звернулась до позивача з заявою на виплату страхового відшкодування у розмірі 11 974,12 грн., шляхом перерахування останнього на рахунок ТОВ «Автомобільний дом «СОЛЛІ-ПЛЮС».

01.02.2013 р. позивач затвердив Страховий акт № СТО-12-20600/1, відповідно до якого зазначається, що розмір страхового відшкодування складає 11 188,12 грн.

Платіжним дорученням № 21002 від 18.04.2013 р. позивач перерахував «призначення платежу: вип. Іваненко О.В. дог. ст. 07.06.2012 ав. Volkswagen Tiguan д.н. АХ 8403 СЕ. Без ПДВ. &20&» 11 188,12 грн.

Листом вих. № 09-06-06/14923 позивач звернувся до відповідача з вимогою на суму 11 188,12 грн., яка отримана відповідачем 17.07.2013 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак, оскільки вона не була задоволена, вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 11 188,12 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України, шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Вакуленка Д.В. встановлена у судовому порядку, а його відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 р., відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Матеріалами справи, а саме: Дослідженням № АХ8403СЕ-23.01/2 від 23.01.2013 р. встановлено, що розмір завданих збитків власнику автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ в результаті його пошкодження в ДТП становить 9 421,34 грн.

Дані, зазначені у Звіті, відповідають вимогам, встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року.

Так, згідно з п. 8.5.9. Методики кількість та вартість необхідних для ремонту матеріалів визначаються за інформацією довідкової літератури та комп'ютерних програм, розроблених за даними виробника КТЗ або за даними виробника лакофарбових (основних) і допоміжних матеріалів (додаток 8).

При цьому, відповідно до Платіжного доручення № 21002 від 18.04.2013 р. позивач сплатив страхувальнику страхове відшкодування у сумі 11 188,12 грн.

Доводи відповідача, що саме Дослідження № АХ8403СЕ-23.01/2 від 23.01.2013 р. є належним доказом розміру завданого збитку власнику автомобіля «Volkswagen Tiguan», реєстраційний номер АХ8403СЕ, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Як зазначив Вищий господарський суд України в постанові від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 15.012013 р. у справі № 5011-72/9778-2012, від 30.01.2013 р. у справі № 5011-35/11156-2012, від 13.05.2013 р. у справі № 5011-50/17051-2012, від 14.05.2013 р. у справі № 5011-50/17049-2012 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, Вищим господарським судом України в постанові від 24.09.2013 р. у справі № 925/112/13-г зазначено, що виходячи з вимог ч. ч. 2, 3 ст. 22, ст. 1166 та ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у розмірі 11 188,12 грн.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № АЕ/0023816, розмір франшизи становить 1 000,00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 10 188,12 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (04070, м. Київ, Подільський район, вулиця Костянтинівська, будинок 56, офіс 13, код ЄДРПОУ 21130899) на користь Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, м. Київ, Дарницький район, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) суму страхового відшкодування у розмірі 10 188 (десять тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 12 коп., 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.01.2014 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді В.П. Босий

М.Є. Літвінова