Постанова № 36853249, 22.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2014 р. Справа№ 910/11702/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Буравльова С.І.

Зеленіна В.О.

за участю представників:

від позивача (за первісним позовом) - Маріна О.Ю. (представник за довіреністю від 22.04.2013)

від відповідача (за первісним позовом) - не з'явився

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ"

на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 (суддя Нечай О.В.)

у справі № 910/11702/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ",

про стягнення заборгованості та задоволення вимог кредитора,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" ,

про визнання договору іпотеки припиненим,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.10.2013 (повний текст якого підписано 11.10.2013) первісний позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 491 372 (один мільйон чотириста дев'яносто одна тисяча триста сімдесят дві) грн. 72 коп., пеню в розмірі 124 577 (сто двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн. 54 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 32 319 (тридцять дві тисячі триста дев'ятнадцять) грн. 01 коп. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом непогашеної заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 491 372,72 грн. та 124 577,54 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-07 від 30.03.2007 (з відповідними додатковими угодами). Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову мотивовано тим, що оскільки судом при розгляді первісного позову встановлено, що у відповідача за первісним позовом існує заборгованість перед позивачем за первісним позовом по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та пені, то, відповідно, основне зобов'язання не є припиненим, а тому і обумовлені Законом України «Про іпотеку» підстави для визнання припиненим іпотечного договору № 5151/0307 від 30.03.2007 (в редакції договору № 1 від 27.03.2008) - відсутні.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГНІ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Центральне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" - відмовити, а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" - задовольнити.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" в частиін скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову мотивована тим, що дійсно, у наведеного товариства існувала непогашена заборгованість за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-07 від 30.03.2007 (з відповідними додатковими угодами) загалом в сумі 1 523 640,97 грн., з яких 1 342 415,21 грн. - заборгованість за тілом кредиту станом на 18.11.2009, 144 025,51 грн. - заборгованість за процентами станом на 18.11.2009 та 37 200,25 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.06.2009 по 17.11.2009, які були присуджені до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2010 по справі № 25/88, яке набрало законної сили. В подальшому, 07.12.2010 між сторонами було підписано протокол про наміри погашення заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-07 від 30.03.2007 (з відповідними додатковими угодами), яким між сторонами було узгоджено новий графік погашення заборгованості за наведеним кредитним договором, а тому апелянт вважає, що між сторонами було здійснено реструктуризацію боргу, оскільки протокол за своєю правовою природою є договором про внесення змін до кредитного договору, зокрема щодо строків погашення кредиту і відповідно його сум, і відповідну сплату заборгованості апелянт здійснював з урахуванням строків, наведених у протоколі, а тому, на його думку, ним було здійснено погашення заборгованості за кредитом в узгоджені сторонами строки, а тому підстави для нарахування і стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 491 372,72 грн. та 124 577,54 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-07 від 30.03.2007 (з відповідними додатковими угодами) - відсутні.

Також, в обгрунтування доводів апеляційної скарги в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання припиненим іпотечного договору № 5151/0307 від 30.03.2007 (в редакції договору № 1 від 27.03.2008), апелянт посилався на те, що оскільки заборгованість за кредитним договором була погашена своєчасно, підстави для стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 491 372,72 грн. та 124 577,54 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами за договором про відновлювальну кредитну лінію № 18-01-07 від 30.03.2007 (з відповідними додатковими угодами) - відсутні, а тому правовідносини сторін за наведеним договором є припиненими в силу ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» та п. 1 ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" у справі № 910/11702/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р.

Згідно розпорядження Голови Київського апеляційного господарського суду, було сформовано для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" у справі № 910/11702/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Шевченко Е.О. та Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Пономаренко Є.Ю., Шевченко Е.О. та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 18.12.2013 року.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 справу № 910/11702/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Станік С.Р., судді: Буравльов С.І., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Буравльов С.І., Зеленін В.О. прийнято до свого провадження справу №910/11702/13.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 розгляд справи відкладено на 22.01.2014.

В судове засідання 22.01.2014 відповідач за первісним позовом (апелянт) представників повторно не направив. Про проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить зворотнє повідомлення поверненя поштового відправлення. Проте, відповідачем за первісним позовом (апелянтом) через канцелярію апеляційного суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що апелянт не зможе забезпечити явку свого представника у зв'язку з його участю у іншому судовому засіданні.

Представник позивача за первісним позовом проти заявленого клопотання заперечував, посилаючись на його необгрунтованість.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, вони не були позбавлені права надати письмові пояснення по суті скарги шляхом їх надсилання на адресу суду поштовим відправленням, неявка представників відповідача за первісним позовом не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні, у зв'язку з чим клопотання відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи - судом відхиляється.

Також, згідно з ч.3 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників позивача за первісним позовом за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 22.01.2014 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд у її задоволенні відмовити, посилаючись на те, що рішення місцевого господарського суду винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 30.03.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (в подальшому змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит", далі - позивач за первісним позовом, кредитор, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГНІ" (далі - відповідач за первісним позовом, позичальник) було укладено Договір про відновлювану кредитну лінію № 18-01-07 (далі - Кредитний договір), згідно з п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 279 670,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно графіку зниження ліміту (Додаток № 1 до Кредитного договору), з кінцевим строком погашення до 29.03.2010, і виплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі 17% річних.

Згідно з п. п. 1.1, 3.1 Кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати на користь Банку відсотки за користування кредитними коштами у валюті кредиту по відсотковим ставкам:

- 23 % річних (в розмірі, вказаному в п. 1.1 Кредитного договору) за період з дня укладення Додаткової угоди № 4 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4 Кредитного договору;

- у випадку порушення позичальником строків погашення кредиту згідно Графіка (Додаток № 1 до Кредитного договору) - 46 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання по кредиту згідно вищезазначеного графіка, за період часу: з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення заборгованості, але не більше останнього строку погашення кредиту, встановленого в п.1.1 Кредитного договору;

- 46 % річних за період з 30 березня 2010 року до дня фактичного погашення основної заборгованості.

Пунктом 2.4 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти банку до 29.03.2010, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідно до графіку зниження ліміту.

27.03.2008 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода -1), якою деякі умови Кредитного договору були викладені в новій редакції, зокрема за п. 1.1 Кредитного договору банк відкриває відповідачу за первісним позовом відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 500 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно графіку зниження ліміту (Додаток №1 до Кредитного договору в новій редакції), з кінцевим строком погашення до 29.03.2010, і виплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі 17,2% річних.

21.04.2008 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода-2), відповідно до положень якої деякі умови Кредитного договору були викладені в новій редакції, зокрема за п. 1.1 Кредитного договору Банк відкриває відповідачу за первісним позовом відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 500 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно графіку зниження ліміту (Додаток №1 до Кредитного договору в новій редакції), з кінцевим строком погашення до 29.03.2010, і виплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі 18% річних.

02.06.2008 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода - 3), відповідно до положень якої деякі умови Кредитного договору були викладені в новій редакції, зокрема за п. 1.1 Кредитного договору банк відкриває відповідачу за первісним позовом відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 500 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно графіку зниження ліміту (Додаток №1 до Кредитного договору в новій редакції), з кінцевим строком погашення до 29.03.2010, і виплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі 20% річних.

01.10.2008 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 4 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода - 4), відповідно до положень якої деякі умови Кредитного договору були викладені в новій редакції, зокрема за п. 1.1 Кредитного договору банк відкриває відповідачу за первісним позовом відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 500 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно графіку зниження ліміту (Додаток №1 до Кредитного договору в новій редакції), з кінцевим строком погашення до 29.03.2010, і виплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі 23% річних.

Крім того, між сторонами було укладено Іпотечний договір від 30.03.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 872 (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого відповідачем, як іпотекодавцем, було передано в іпотеку предмет іпотеки, а саме нежиле приміщення № 56 літ. А, загальною площею 144,8 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Оборони, буд. 3, літ. А, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих позичальнику за Кредитним договором на загальну суму 1 279 670,00 грн. строком до 29.03.2010 , а також сплати процентів за користування кредитом, виходячи з п. 3.1 основного зобов'язання; а також комісійної винагороди за основним зобов'язанням, неустойки за цим договором або основним зобов'язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих про строчкою платежів за основним зобов'язанням, відшкодуванням витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за Кредитним договором Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" заборгованості на суму 1 523 640,97 грн., з якої за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 1 342 415,21 грн., несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом в розмірі 144 025,51 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 37 200,25 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2010 у справі № 25/88, яке набрало законної сили 10.05.2010, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГНІ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" грошові кошти в розмірі 1 523 640,97 грн. та судові витрати в сумі 15 472,41 грн., про що судом було видано відповідний наказ про стягнення грошових коштів.

Рішення суду мотивовано зокрема тим, що внаслідок невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АГНІ" умов Кредитного договору у останнього утворилась заборгованість по кредиту, яка станом на 18.11.2009 складає 1 342 415,21 грн., а також станом на 18.11.2009 утворилась заборгованість по сплаті процентів на суму 144 025,51 грн., і нарахована пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.06.2009 по 17.11.2009 на суму 37 200,25 грн., які і підлягають стягненню в примусовому порядку.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

П. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на викладене колегією судіів встановлено, що наявність у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом непогашеної заборгованості по Кредитному договору, яка станом на 18.11.2009 складала 1 342 415,21 грн., а також наявність станом на 18.11.2009 непогашеної заборгованості по сплаті процентів на суму 144 025,51 грн., і непогашеної пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.06.2009 по 17.11.2009 на суму 37 200,25 грн. підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили, і факти, які у ньому встановлені, є обов'язковими для суду при вирішенні даного спору.

Також, в матеріалах справи наявний Протокол про наміри погашення заборгованості за Кредитним договором від 07.12.2010 (далі - Протокол про наміри), відповідно до якого присутніми представниками позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом було вирішено, що починаючи з 02.12.2010 позичальник зобов'язаний щомісячно проводити погашення заборгованості за Кредитним договором на виконання вищезазначеного рішення господарського суду міста Києва в розмірі 1 523 640,97 грн. та судові витрати в розмірі 15 472,41 грн. Відповідно до наведеного у протоколі графіку, зокрема: до 25.12.2010 - 250 000,00 грн., до 25.01.2011 - 30 000,00 грн., до 25.02.2011 - 30 000,00 грн., до 25.03.2011 - 30 000,00 грн., до 25.04.2011 - 30 000,00 грн., до 25.05.2011 - 30 000,00 грн., до 25.06.2011 - 30 000,00 грн., до 25.07.2011 - 30 000,00 грн., до 25.08.2011 - 30 000,00 грн., до 25.09.2011 - 30 000,00 грн., до 25.10.2011 - 30 000,00 грн., до 25.11.2011 - 30 000,00 грн., до 25.12.2011 - 30 000,00 грн., до 25.01.2012 - 30 000,00 грн., до 25.02.2012 - 30 000,00 грн., до 25.03.2012 - 30 000,00 грн., до 25.04.2012 - 30 000,00 грн., до 25.05.2012 - 30 000,00 грн., до 25.07.2012 - 74 911,33 грн., до 25.08.2012 - 74 911,33 грн., до 25.09.2012 - 74 911,33 грн., до 25.10.2012 - 74 911,33 грн., до 25.11.2012 - 74 911,33 грн., до 25.12.2012 - 74 911,33 грн., до 25.01.2013 - 74 911,33 грн., до 25.02.2013 - 74 911,33 грн., до 25.03.2013 - 74 911,33 грн., до 25.04.2013 - 74 911,41 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем за первісним позовом правомірно нараховано проценти за користуванян кредитними коштами за період з 25.12.2010 по 25.04.2013, тобто за період, визначений у графіку погашення заборгованості, відповідно до Протоколу про наміри.

Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у своєму письмовому відзиві зазначав, що уклавши вищезазначений Протокол про наміри, сторони фактично реструктуризували борг відповідача за первісним позовом, що унеможливлює нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Проте, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення зазначених тверджень з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 14.1.206 ст. 14 Податкового кодексу України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Таким чином, з урахуванням положень чинного законодавства України, проценти за користування кредитними коштами нараховуються позичальнику за користування кредитними коштами відповідно до умов відповідного кредитного договору.

Відповідно до п. п. 3.3, 3.4 Кредитного договору розрахунок процентів здійснюється за період користування кредитними коштами з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення коштів на позичковий рахунок позичальника. Нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує проценти в строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. У зазначений строк виплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами, з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця.

Таким чином, умовами Кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитними коштами нараховуються за весь час користування кредитними коштами.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 635 Цивільного кодексу України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Аналогічна положення викладене у ч. 6 ст. 182 Господарського кодексу України.

Пунктом 35 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008 р. N 01-8/211 передбачено, що згідно з частиною четвертою статті 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Згідно з частиною шостою статті 182 ГК України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. При застосуванні зазначених норм слід виходити з того, що документ, який відповідає вимогам частини першої статті 635 ЦК України, частин першої та другої статті 182 ГК України, є попереднім договором, незалежно від його назви, навіть якщо сторони визначили його як договір про наміри, протокол про наміри тощо. Такий попередній договір створює для сторін юридичні наслідки. Якщо ж документ, названий сторонами попереднім договором, не відповідає вимогам частини першої статті 635 ЦК України, частин першої та другої статті 182 ГК України, то він не є попереднім договором, хоча б він і містив наміри сторін до співробітництва, до розробки проектів договорів та їх укладення в майбутньому тощо.

За своєю правовою природою попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Як встановлено колегією суддів, текст Протоколу про наміри, укладеного між сторонами, не містить умов, згідно яких сторони мають намір в майбутньому укласти договір на умовах, встановлених попереднім договором, що свідчить про те, що фактично за період, встановлений у графіку погашення заборгованості, а саме з 25.12.2010 по 25.04.2013, відповідач за первісним позовом користувався кредитними коштами. Також, наведений протокол не містить умов і щодо звільнення відповідача за первісним позовом щодо виконання своїх зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та пені, як не внесено відповідних змін і в Кредитний договір.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами не було внесено змін до Кредитного договору, а саме, до п. п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.3, 3.4, 3.5, якими фактично встановлені умови видачі та повернення кредитних коштів, а також нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні законні та належним чином підтверджені доказами підстави вважати, що у відповідача за первісним позовом у вищезазначений період з 25.12.2010 по 25.04.2013 не існувало зобов'язань за Кредитним договором в частині повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку відповідача за первісним позовом також вбачається, що у відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом наявна заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 491 372,72 грн., розрахунок яких також додано позивачем за первісним позовом, який судом апеляційної інстанції перевірено щодо строків, сум та ставок нарахувань і з яким суд погоджується.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем за первісним позовом банківські виписки по особовому рахунку відповідача за первісним позовом є первинними документами, а, відповідно, і належними та допустимими доказами в підтвердження заборгованості відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом по сплаті відсотків за користування кредитом в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, а тому правомірно прийняті до уваги судом.

Також, судом першої інстанції було розглянуто та задоволено вимогу позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом пеню за несвоєчасну сплату кредитних коштів в сумі 124 577,54 грн. за період прострочення з 07.11.2012 по 07.05.2013, розрахунок якої надано позивачем за первісним позовом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати відсотків за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що внаслідок здійсненого останнім перерахунку розміру пені, яка заявлена позивачем за первісним позовом до стягнення з відповідача за первісним позовом, пеня підлягає стягненню в сумі 124 577,54 грн. за період прострочення з 07.11.2012 по 07.05.2013.

Також, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГНІ» в частині вимог про скасування рішення місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову суду з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висноку, що апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що позивачем за зустрічним позовом було виконано основне зобов'язання згідно Протоколу про наміри та повністю погашено заборгованість за Кредитним договором, а тому припинилися зобов'язання, забезпечені Іпотечним договором. Враховуючи дану обставину позивач за зустрічним позовом просив суд визнати Іпотечний договір припиненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Основним зобов'язанням, в даному випадку, є зобов'язання позичальника (тобто позивача за зустрічним позовом) за Кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки судом при розгляді первісного позову встановлено, що у відповідача за первісним позовом існує заборгованість перед позивачем за первісним позовом по сплаті відсотків за користування кредитними коштами та пені, то, відповідно, основне зобов'язання не є припиненим.

З огляду на вищенаведене, доводи позивача за зустрічним позовом щодо необхідності визнання Іпотечного договору припиненим у зв'язку з припиненням забезпечених зазначеним договором зобов'язань обґрунтовано відхилені місцевим господарським судом з посиланням на те, що вказані дооди спростовуються матеріалами справи.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем за первісним позовом вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1 491 372,72 грн. та пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 124 577,54 грн. підлягають задоволенню, в свою чергу, позовна вимога позивача за зустрічним позовом щодо визнання Іпотечного договору припиненим - задоволенню не підлягає з огляду на її необґрунтованість та недоведеність.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «АГНІ» викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 в справі № 910/11702/13.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції під час вирішення спору за первісним та за зустрічним позовами вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю «АГНІ».

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГНІ» на рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 по справі № 910/11702/13 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.10.2013 по справі № 910/11702/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11702/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.І. Буравльов

В.О. Зеленін