Рішення № 36851813, 21.01.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа № 911/4258/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком",

01601, м. Київ, б-р Т.Шевченка, 18

в особі філії:

"Дирекція первинної мережі Публічного акціонерного товариства "Укртелеком",

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 3

до Військової частини А0820,

08603, Київська обл., м. Васильків, 3

про стягнення 11 449,91 грн.

за участю представників:

позивача - Путієнко Є.В. (довіреність від 20.12.2012 № 1230);

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії: "Дирекція первинної мережі Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач) до Військової частини А0820 (далі - відповідач) про стягнення 11 449,91 грн., з яких: 10 848,87 грн. - основний борг, 334,33 грн. - 3% річних, 6,90 грн. - інфляційні втрати та 259,81 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань зі здійснення розрахунку за послуги, що отримані відповідно до договору на експлуатаційно-технічне обслуговування засобів зв'язку від 01.04.2003 № 284/8 між позивачем та Військовою частиною А3024, правонаступником якої, за твердженням позивача, є Військова частина А0820.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.11.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 28.11.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 24651 від 28.11.2013) позивачем подано документи на вимогу ухвали суду від 15.11.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 24661 від 28.11.2013) надійшло клопотання позивача про витребування доказів від Міністерства оборони України.

У судовому засіданні 28.11.2013 дане клопотання розглянуто та задоволено, Міністерству оборони України надіслано ухвалу від 28.11.2013 про витребування доказів (інформації) про те, чи є відповідач правонаступником Військової частини А3024, у зв'язку з чим, розгляд справи відкладено на 24.12.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 26236 від 24.12.2013) відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов заперечується повністю, з підстав, що викладені у відзиві.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.12.2013 на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.12.2013, розгляд справи відкладено на 21.01.2014.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 804/14 від 20.01.2014) надійшла інформація на вимогу ухвали суду від 28.11.2013 про витребування від Міністерства оборони України доказів, яка надана Військовою частиною А0106 у межах компетенції.

У судовому засіданні 21.01.2014 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги заперечив з підстав, що викладені у відзиві.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.01.2014 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (далі - виконавець) та Військовою частиною А3024 (далі - споживач) укладено договір на експлуатаційно-технічне обслуговування засобів зв'язку від 01.04.2003 № 284/8 (далі - Договір), за умовами якого споживач здає, а виконавець приймає на експлуатаційно-технічне обслуговування за актом приймання-передачі (Додаток № 1) такі засоби і споруди зв'язку: КМ-73, обладнання кінцевої станції П-302-12, П-309-1 (далі - майно) згідно з паспортом (Додаток № 2) та необхідною для обслуговування нормативно-технічною документацією (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору, вартість технічного обслуговування засобів зв'язку споживача визначається згідно тарифів на додаткові послуги електрозв'язку. Розрахунки за експлуатаційно-технічне обслуговування проводяться щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунків виконавця. Оплата проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Додатком № 3В до Договору сторони визначили вартість послуг, що складає 1 727,36 грн. на місяць.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2003, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не заявить про його припинення, дія Договору вважається продовженою на кожний наступний рік на тих же умовах (пункт 10.1. Договору).

У матеріалах справи відсутні докази (листування) стосовно того, що одна із сторін мала намір припинити дію Договору, тому суд дійшов висновку, що дія Договору продовжена та спірні послуги надані позивачем та прийняті відповідачем протягом дії Договору.

На виконання умов Договору відповідач за актом прийому-передачі здав, а позивач прийняв майно за Договором.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

До матеріалів справи подано копії виставлених Військовій частині А3024 рахунків, передбачених пунктом 3.1. Договору, як докази надсилання їх на адресу Військової частини А3024, позивачем надано до матеріалів справи описи вкладення в цінний лист з відмітками календарного штемпелю поштового відділення.

Разом з тим, при розгляді вказаних обставин справи, судом враховано правову позицію Верховного Суду України, що викладена в постанові від 29.09.2009 у справі № 37/405, де встановлено, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані послуги.

Згідно з частиною 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, на момент розгляду справи, заборгованість Військової частини А3024 перед позивачем за надані послуги становить 10 848,87 грн. Докази погашення вказаної заборгованості у матеріалах справи відсутні.

Позивачем до матеріалів справи надано Додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 до Договору, які підписані у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін за Договором та скріплені відбитками їх печаток.

Додатковою угодою № 6 до Договору сторони дійшли згоди про те, що Договір припиняє дію 01.12.2012.

Разом з тим, у вказаній Додатковій угоді до Договору Військова частина А3024 зобов'язалась оплатити надані послуги за Договором станом на 01.12.2012 в сумі 10 848,87 грн.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У позовній заяві вказано, що позивачу стало відомо, що згідно з Директивою Міністерства оборони України від 23.04.2012 № Д-322/1/5дск прийнято рішення про розформування Військової частини А3024 та визначено її правонаступника - Військову частину А0820.

Відповідачем заперечено, що він є правонаступником Військової частини А3024.

З метою встановлення, чи є Військова частина А0820 правонаступником Військової частини А3024 та, відповідно, належним відповідачем у справі, судом витребувано у Міністерства оборони України відповідну інформацію ухвалою від 28.11.2013.

На виконання ухвали від 28.11.2013, Військовою частиною А0106, у межах компетенції, надано інформацію про те, що правонаступником Військової частини А3024 у правовідносинах за Договором являється Військова частина А0820, тобто, відповідач у справі.

Відповідачем позов заперечений повністю з підстав того, що останній не є правонаступником Військової частини А3024, проте, за результатами аналізу матеріалів справи та встановлення всіх обставин справи в сукупності, суд дійшов висновку, що твердження відповідача не підтверджені доказами та не спростовують тверджень позивача та матеріали справи.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Військова частина А0820 є правонаступником Військової частини А3024 у спірних правовідносинах, а відтак, і належним відповідачем у справі.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами Договору, останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З наявних у матеріалах справи письмових доказів, з огляду на те, що вони підписані уповноваженими на те особами, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 10 848,87 грн.

Крім того, позивач на підставі пункту 3.5. Договору заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 259,81 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 230 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 230 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 259,81 грн. відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Окрім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення інфляційні втрати в розмірі 6,90 грн. та 3% річних у розмірі 334,33 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 3 % річних та з'ясував, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним і відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 334,33 грн. 3 % річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно заявлених до стягнення інфляційних втрат, судом враховане наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

При перевірці нарахованих позивачем сум інфляційних втрат, судом виявлена помилковість їх обрахування, і здійснено перерахунок інфляційних втрат за періоди, що вказані позивачем та встановлено, що у зв'язку з тим, що у вказані періоди мала місце дефляція, розрахунок позивача є невірний, а позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 6,90 грн. не підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі аналізу вищезазначених норм чинного законодавства, дослідження матеріалів та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 10 848,87 грн. основного боргу, 334,33 грн. 3% річних та 259,81 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 6,90 грн. задоволенню не підлягають.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 720,50 грн., відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А0820 (08603, Київська обл., м. Васильків, 3, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24981824) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі філії: "Дирекція первинної мережі Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 3, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 16479714) 10 848 (десять тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 87 коп. основної заборгованості, 259 (двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 81 коп. пені, 334 (триста тридцять чотири) грн. 33 коп. 3% річних та 1 719 (одна тисяча сімсот дев'ятнадцять) грн. 46 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 24.01.2014.

Суддя С.О. Саванчук