Рішення № 36844197, 20.01.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р.Справа № 916/3440/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі Кришиневській Л.Е.

за участю представників:

від позивача - Ященко Р.Ю.,

від відповідача - Зуйкова Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" про стягнення 350 989,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 16.01.2014 р. оголошувалась перерва до 20.01.2014 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Одесагаз ТЕЦ" про стягнення 350989,20 грн. основного боргу, 190 710,63 грн. пені, 7% штрафу у розмірі 70 000,00 грн., 52 062,94 грн. інфляційних втрат, 38215, 63 грн. 3% річних, посилаючись на наступне.

11 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством „Одеська ТЕЦ" (покупець) був укладений договір № 266-ПР на купівлю-продаж природного газу, згідно п. 1.1. та 1.2. якого позивач як продавець зобов'язується у 2012 році передати у власність відповідачу як покупцю природний газ виключно для власних потреб, а останній зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Як вказує позивач, на виконання п. 2.1 договору позивач поставив протягом листопада-грудня 2012 р., а відповідач прийняв природний газ обсягом 7223,089 тис.куб.м на загальну суму 33 673 134,03 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 р. б/н на суму 10671394,32 грн. (за листопад 2012 р.) та від 31.12.2012 р. б/н на суму 23 000 739,71 грн. (за грудень 2012 р.).

Таким чином, за ствердженнями позивача, за період листопада - грудень 2012 року позивачем було передано відповідачу природного газу на загальну суму 33 673 134,03 грн.

При цьому позивач посилається на п. 6.1 договору, згідно з яким остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Наразі позивач зазначає, що на момент подачі позову відповідачем в повному обсязі сплачено суму основного боргу, одна розрахунки за поставлений природний газ проводились невчасно.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору покупець у безпосередньому порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

З огляду на порушення відповідачем умов договору щодо оплати природного газу позивачем здійснено нарахування пені, що складає за розрахунком позивача 190710,63 грн., та 7% штрафу в сумі 70 000,00 грн.

До того ж оскільки відповідачем не були виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, позивач вважає, що згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. За розрахунком позивача розмір інфляційних складає 52062,94 грн., а розмір 3% річних - 38215,63 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.12.2013 р. позовну заяву ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3440/13, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач проти позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу та частини суми втрат від інфляції у розмірі 43 091,56 грн. заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 59-62). Так, відповідач вказує на те, що ухвалою Арбітражного суду Одеської області від 15.06.2001 р. було порушено провадження у справі № 17-2-18/01-5010 про банкрутство, при цьому введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ „Одеська ТЕЦ". Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.07.2013 р. було продовжено строк процедури розпорядження майном та строк повноважень розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кулакова А.В. до 10.01.2014 р. Таким чином. оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів ПАТ „Одеська ТЕЦ" було продовжено до 10.01.2014 р., відповідно пеня та штраф не повинні нараховуватись та стягуватись згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів. Також відповідач посилається на те, що в Інформаційному листі ВГСУ від 21.01.2013 р. № 01-06/85/2013 зазначено, що боржник повинен виконувати зобов'язання після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства.

Щодо розрахунку інфляційних відповідач зазначив, що згідно Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він повинен розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Таким чином, за розрахунком відповідача, здійсненого за період з моменту прострочення виконання ним зобов'язань (з грудня 2012 р.) до моменту звернення позивача до суду із заявленим позовом (по грудень 2013 р.), за сумою заборгованості від грудня 2012 р. збитки від інфляції склали 8971,38 грн., а сума заборгованості від січня 2013 р. підпала під дію дефляційних процесів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

11 липня 2012 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Одеська ТЕЦ" (покупець) укладено договір № 266-ПР-23 купівлі-продажу природного газу, згідно п. 1.1 якого продавець зобов'язується у 2012 році передати у власність покупцю природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ „НАК „Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. При цьому вказаний газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб, покупець є кінцевим споживачем (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 серпня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. газ обсягом до 12070,0 тис. куб.м.

Згідно з п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м. газу становить 3 509,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ 20% - 61,12 грн., всього з ПДВ - 366,72 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 884,78 грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.

Умовами п. 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки; оплати в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Виходячи зі змісту договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.08.2012 р. до 31.12.2012 р., а в частині розрахунків за газ та послуг з його транспортування до повного погашення заборгованості (п. 11.1. договору)

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з'ясовано судом, на виконання п. 2.1 договору позивач поставив протягом листопада-грудня 2012 р., а відповідач прийняв природний газ обсягом 7223,089 тис.куб.м на загальну суму 33 673 134,03 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2012 р. б/н на суму 10671394,32 грн. (за листопад 2012 р.) та від 31.12.2012 р. б/н на суму 23 000 739,71 грн. (за грудень 2012 р.), копії яких наявні в матеріалах справи

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відтак, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений газ.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, за умовами п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідач в порушення умов вищезазначеного договору, за фактично отриманий природний газ у спірний період розрахувався у повному обсязі, однак розрахунки проводились відповідачем невчасно, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні документи, виписки із поточних рахунків. У зв'язку з цим позивачем здійснено нарахування пені, штрафу 7%, інфляційних та 3% річних.

Так, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначено в п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору він у безпосередньому порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи вказані норми права та умови договору, а також нездійснення відповідачем своєчасно та в повному обсягу розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, останній мав правові підстави нарахувати передбачену умовами договору пеню і штраф.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що 15.06.2001 р. господарським судом Одеської області було порушено провадження у справі № 17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 про визнання банкрутом ПАТ "Одеська ТЕЦ", про що була винесена відповідна ухвала, згідно з якою відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Одеська ТЕЦ". Так, зазначена справа про банкрутство ПАТ "Одеська ТЕЦ" на теперішній час перебуває на розгляді ГСОО. Зокрема, ухвалою господарського суду Одеської області від 10.07.2013 р. було продовжено строк процедури розпорядження майном та строк повноважень розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Кулакова А.В.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 статті 12 цього ж Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Слід зазначити, що цієї правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 18.12.2012 р. по справі № 5/34-09, висновки якого є обов'язковими для суду, згідно положень ст.ст. 82, 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині щодо стягнення з відповідача 70000,00 грн. - штрафу та 190710,63 грн. - пені, які нараховані за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки ПАТ „Одеська ТЕЦ" свої зобов'язання в частині оплати за поставлений природний газ виконувало несвоєчасно, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. До того ж відповідачем визнається факт здійснення розрахунків з простроченням встановленого договором терміну остаточної сплати за поставлений природний газ. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на існуючу суму боргу у відповідний період з 15.12.2012 р. по 18.02.2013 р., що складають за розрахунком позивача (а.с. 16-17) на суму заборгованості від грудня 2012 р. - 14193,52 грн. та на суму заборгованості від січня 2013 р. - 24022,12 грн., що разом складає 38215,63 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційних втрат в розмірі 52062,94 грн. за період з грудня 2012 р. по січень 2013 р., розрахунок яких надано до позову (а.с. 17).

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

З урахуванням вказаних Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р. судом було перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та встановлено, що вказаний розрахунок є помилковим з огляду на те, що в обраний позивачем період нарахування визначена ним сума боргу мала місце менше за місяць, тоді як за своєю суттю інфляція нараховується саме за місяць, а не за кожен день прострочення. Зокрема, як вбачається з таблиці розрахунку штрафних санкцій ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України", за грудень 2012 р. позивач нараховував інфляційні, виходячи з того, що за відповідачем рахувалась сума боргу в розмірі 10 671 394,32 грн., сплата якого згідно договору № 266-ПР від 11.07.2012 року мала бути здійснена до 14.12.2012 року. Однак, відповідачем до кінця грудня 2012 р. вказана сума боргу частково погашалась, всього було здійснено часткову сплату цієї суми заборгованості в розмірі 8830000,00 грн. і остаточно 08.01.2013 р. було сплачено 1 841 394,32 грн. Відповідно, на думку суду, саме на вказану суму заборгованості за період з 15.12.2012 р. по 08.01.2013 р. може нараховуватися індекс інфляції. Відтак, сума інфляційних втрат з урахуванням показнику інфляції у вказаний період (за даними Державного комітету статистики України склав 100,2) складає 3682,79 грн. ((1 841 394,32грн./100%*100,2%) - 1 841 394,32 грн.).

Аналогічно заборгованість відповідача за поставлений у грудні 2012 року газ за період прострочення з 15.01.2013 р. по 18.02.2013 року становила 23 000 739,71 грн., що мала бути оплачена до 14.01.2013 року. Однак, відповідачем вказана сума боргу частково погашалась протягом вказаного періоду. Відповідно сума заборгованості, на яку може нараховуватися індекс інфляції, складає 500 000,00 грн., що є останнім платежем у вказаний період. Відтак, сума інфляційних втрат за період прострочення з 15.01.2013 р. по 18.02.2013 року з урахуванням показнику інфляції (за даними Державного комітету статистики України склав 100,1) складає 499,00грн. ((500 000, 00грн./100%*100,1%) - 500 000,00грн.).

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача складає 4181,79 грн., а не 52 062,94грн., як зазначено позивачем у розрахунку.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" про стягнення 350 989,20 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" (65033, м. Одеса, вул. Церковна, 29; код ЄДРПОУ 05471158; р/р 260002135555 в АБ „Укргазбанк" м. Київ, МФО 320478) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720; р/р 26000303921 в ГОУ АТ „Ощадбанк", МФО 300465) суму інфляційних втрат в розмірі 4181/чотири тисячі сто вісімдесят одна/грн. 79 коп., три відсотки річних в сумі 38215/тридцять вісім тисяч двісті п'ятнадцять/грн. 63 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 847/вісімсот сорок сім/грн. 95 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЕЦ" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25.01.2014 р.

Суддя Петров В.С.