Рішення № 36843981, 21.01.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/1539/13-ц Провадження № 22-ц/772/376/2014Головуючий в суді першої інстанції:Гриценко І.Г.Категорія: 53 Доповідач: Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 та апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2013 року в цивільній справіза позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» про стягнення заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки та належних до сплати сум у день звільнення, -

встановила:

В квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати, інфляційних нарахувань і трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав та обов'язків, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, компенсації за несвоєчасну виплату за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі, посилаючись на те, що рішенням Вінницького районного суду від 19.12.2012 року про поновлення ОСОБА_2 на роботі в ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» і стягнення на його користь середнього заробітку за 1 місяць підлягало до негайного виконання. На наступний день після винесення рішення, 20.12.2012 року, позивач ходив на роботу, але керівництво не допускало його до роботи, в зв'язку з чим ОСОБА_2 писав скарги в різні інстанції. 20.12.12 року позивач зареєстрував дві заяви за №105 та №106 про мирне врегулювання конфлікту, надав адміністрації рішення суду з мокрою печаткою та його копію, 26.12.12 року була подана вимога про виконання рішення суду, проте адміністрацією не було надано позивачу облаштоване робоче місце, не передана документація, не виплачені кошти згідно судового рішення. Аналогічно проігноровані заяви до товариства від 26.12.12 року за №107 і скарга від 08.01.2013 року за №4. Через недопущення до роботи позивач дуже нервував і тому вимушений був звертатися за медичною допомогою.

20.02.2013 року ОСОБА_2 ознайомили з наказом №03к по ПрАТ «Діпрозв'язок» від 02.01.2013 року про поновлення його на роботі. Проте наказ не конкретний, так як не вказано з якої дати його поновити, яку суму виплатити, не визначено робоче місце, не виділено ПК, не видано наказ про передачу документів (справ), не звільнено попередника.

В липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» про стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримання трудової книжки та виплат належних працівникові сум у день звільнення, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 19.12.2012 року рішенням Вінницького районного суду він був поновлений на роботі в ПрАТ «Діпрозв'язок» на посаді провідного інженера з охорони праці №07.

20.12.2012 року позивач почав виходити на роботу та виконувати свої обов'язки. Але у зв'язку із упередженим ставленням керівництва до нього, 23.04.2013 року змушений був подати відповідачу заяву про відпустку та звільнення, яка була зареєстрована в приймальні голови правління за №157.

З часу виходу на роботу і по день звільнення відповідач не виплачував ОСОБА_2 заробітну плату. У день звільнення відповідач не здійснив належного розрахунку з позивачем, не надав трудової книжки, наказу про звільнення. Внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача останній одержав матеріальну та моральну шкоду, морально-психологічну травму, сильний нервовий стрес, зазнав душевних страждань, принижені його честь і гідність, а також ділова репутація. Негативні емоції і переживання призвели до погіршення здоров'я позивача, порушення нормального природного ритму життя та втрати нормальних життєвих зв'язків і стосунків з оточуючими людьми.

Ухвалою Вінницького районного суду від 21.11.2013 року цивільні справи за позовами було об'єднано в одне провадження і присвоєно об'єднаній справі єдиний №128/1539/13-ц.

Відповідно до заяви ОСОБА_2, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача індексації і компенсації в зв'язку з несвоєчасною виплатою зарплати в розмірі 4093 грн. починаючи з 20.12.2012 року, 3% річних за період з 19.12.2012 року по час подачі позову в сумі 3355 грн., недодержані доходи в сумі 3850 грн. 20 коп. ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 03.12.2013 року залишені без розгляду.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 9896 (дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто шість) гривень 85 копійки, 1500 грн. моральної шкоди та 1000 грн. витрат за правову допомогу, а всього 12396 грн. 85 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду від 03 грудня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції позивач вважає незаконним, необґрунтованим внаслідок того, що воно постановлене судом з порушенням як норм процесуального права, так і одночасно з неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

При цьому вказується на ті ж підстави, що і в позовній заяві.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Діпрозв'язок» просить змінити рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03.12.2013 року в частині стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 9896 грн., моральної шкоди в сумі 1500 грн. з ПрАТ «Діпрозв'язок» на користь ОСОБА_2, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з явним порушенням норм матеріального та процесуального права в умовах недоведеності обставин справи, неправильною оцінкою доданих доказів. В іншій частині рішення просить залишити без змін.

У своїх запереченнях на подані скарги, кожна зі сторін їх не визнали, підтримали подані ними скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи із наступного.

Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19.12.2012 року ОСОБА_2 було поновлено на роботі в ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок». Рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягало до негайного виконання з дня винесення рішення суду. Позивач на наступний день після винесення рішення, тобто 20.12.2012 року з'явився на роботу, але до роботи його керівництво не допустило, робоче місце не забезпечило, наказ про поновлення на роботі не видало. Наказ про поновлення на роботі було видано лише 02.01.2013 року.

ОСОБА_2 з 20.12.2012 року по 23.04.2013 року значився працівником на даному підприємстві, виходив на роботу, але до роботи керівництво його не допускало, тому позивачу підлягала виплаті заробітна плата відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» по день подачі позивачем заяви про звільнення з роботи з 24.04.2013 року, за виключенням часу перебування його на лікарняному згідно законодавства.

Підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заробітна плата в загальній сумі 9896,85 грн., виходячи з середньоденної зарплати позивача в розмірі 142.59 грн. згідно довідки № 90 від жовтня 2012 року та 69 робочих днів позивача. При цьому суд не враховує до стягнення заробітну плату нараховану і виплачену відповідачем за 7 днів: 20-22 лютого 2013 року, 28, 29 березня 2013 року. 22, 23 квітня 2013 року. В стягненні решти заявленої суми зарплати слід відмовити.

Суд вважає доведеною позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1500,00 грн., оскільки через невиплату заробітної плати позивач переніс хвилювання, нервування, що негативно вплинуло на його здоров'я і підтверджується довідкою з лікарні.

Також районний суд прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_2 не звільнений з роботи згідно поданої ним заяви з 24.04.2013 року, а являється по теперішній час працівником ПрАТ "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», тому позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та затримки видачі належних сум на день звільнення з роботи є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Проте з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна, так як вони не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим рішення суду підлягає заміні з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19.12.2012 року ОСОБА_2 було поновлено на роботі в ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» на посаді провідного інженера з охорони праці № 07. В ці частині рішення суду було допущено до негайного виконання. На виконання рішення суду 19 грудня 2012 року цим же судом був виданий виконавчий лист, який згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом.

20.12.2012 року, тобто на наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі, позивач вийшов на роботу в ПрАТ «Діпрозв'язок», проте керівництво не допустило його до виконання роботи, що підтверджується зареєстрованими зверненнями ОСОБА_2 до керівництва товариства та скаргами в різні інстанції, невиконанням відповідачем вимог ст. 29 КЗпП, а також видачею наказу про поновлення на роботі позивача № 03/к лише 02.01.2013 року, з яким останній був ознайомлений 20.02.2013 року.

Після ознайомлення з наказом та забезпеченням облаштованим робочим місцем у відділі №7, про що не заперечує відповідач в апеляційній скарзі, позивач відпрацював в лютому 2013 року три робочих дні та подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. Відповідно до наказу №50 від 20.02.2013 року ОСОБА_2 надана відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 25.02.2013 по 27.03.2013 року включно (а.с. 106-107 т. 1). В березні 2013 року позивач вийшов на роботу 28 та 29 числа, а з 01 по 19 квітня 2013 року перебував на лікарняному (а.с. 30, 237-240 т.1). В квітні ОСОБА_2 вийшов на роботу 22 і 23 числа і подав заяву від 22.04.2013 року про відпустку та звільнення, яка була зареєстрована в ПрАТ «Діпрозв'язок» за №157 від 23.04.2013 року.

Після 23.04.2013 року ОСОБА_2 на роботу не виходив, оскільки вважав, що він є звільненим відповідно до поданої ним заяви.

При таких обставинах судова колегія вважає, що районний суд правомірно встановив факт недопущення керівництвом ОСОБА_3 акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок" позивача ОСОБА_2 до роботи, проте помилково та всупереч встановленим обставинам справи прийшов до висновку, що позивач з 20.12.2012 року значився працівником на даному підприємстві та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спор про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, з 20.12.2012 року по 20.02.2013 року, коли позивач був ознайомлений з наказом про поновлення на роботі, з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника в сумі 5988 грн. 78 коп.: 42 дня (8 днів - грудень; 21 день - січень; 13 днів - лютий) * 142 грн. 59 коп. (середньоденна зарплата позивача (а.с. 393 т.1)).

Враховуючи час перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 25.02.2013 по 27.03.2013 року, на лікарняному з 01.04.2013 по 19.04.2013 року, а за 7 відпрацьованих днів: 20-22 лютого, 28, 29 березня, 22, 23 квітня 2013 року ОСОБА_2 нарахована і виплачена заробітна плата, судова колегія прийшла до висновку про відсутність заборгованості по заробітній платі у ПрАТ «Діпрозв'язок» перед позивачем.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки ОСОБА_2 не звільнений з роботи згідно поданої ним заяви з 24.04.2013 року, а являється по теперішній час працівником ПрАТ "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та затримки видачі належних сум на день звільнення з роботи є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вважає, що затримка відповідачем виконання рішення суду, який розглядав трудовий спор про поновлення на роботі незаконно звільненого ОСОБА_2, призвела до моральних страждань останнього, які виразилася в тому, що маюче відповідне рішення суду про поновлення на роботі, неодноразово звертаючись до відповідача з законними вимогами виконати судове рішення керівництво ПрАТ «Діпрозв'язок» його до роботи не допустило, на письмові та усні звернення не реагувало.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує характер та тривалість правопорушення с боку відповідача, глибину душевних страждань позивача, вимоги розумності і справедливості та вважає, що в ці частині вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню на суму 1500 грн..

Відповідно до вимог ст.ст. 84, 88 ЦПК України з ПрАТ «Діпрозв'язок» на користь позивача слід стягнути 1000 грн. витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, в дохід держави слід стягнути 243 грн. 60 коп. судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2013 року змінити. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» (м. Київ, вул. Солом'янська, 3, 03110, код. ЄДРПОУ 01168185, рр 26002001013674, ПАТ «Перший Інвестиційний Банк», МФО 300506) на користь ОСОБА_2 оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника в сумі 5988 грн. 78 коп., 1500 грн. моральної шкоди та 1000 грн. витрат за правову допомогу, а всього 8488 (вісім тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн. 78 коп..

Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» в дохід держави 243 грн. 60 коп..

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) Войтко Ю.Б.

Судді: (підпис) Міхасішин І.В.

(підпис) Стадник І.М.

"З оригіналом вірно"

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.