Постанова № 36840853, 22.01.2014, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 р. м. Чернівці Справа № 824/3146/13-а

10:00 год.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Жураковської Ю.М.,

сторін:

представника позивача - Шевчука С.М.;

відповідача - ОСОБА_2;

представника відповідача - ОСОБА_3;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (далі - позивач, УМВС України в Чернівецькій області) звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 (далі - відповідач) 13090,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що рішенням Шевченківського районного суду м. Київ від 19.03.2012 р. задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до УМВС України в Чернівецькій області та інших про відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної події. Вказаним судовим рішенням був встановлений факт вини в діях міліціонера роти міліції окремого призначення «Беркут» ОСОБА_2 у вчиненні ДТП 31.10.2008 р., під час виконання службових обов'язків, перебуваючи в службовому відрядженні у м. Києві. В подальшому з УМВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_4 стягнуто 13090,00 грн., з яких 12950,00 грн. за заподіяну майнову шкоду, та 140,00 грн. судових витрат.

Оскільки матеріальна шкода ОСОБА_4, завдана з вини відповідача, фактично відшкодована УМВС України в Чернівецькій області, позивач звернувся до суду з вказаною регресною вимогою.

В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги безпідставними та заперечував проти стягнення з нього повної матеріальної шкоди, так як в даному випадку до нього може застосовуватись тільки обмежена матеріальна відповідальність.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на викладені в запереченнях обставини.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в УМВС в Чернівецькій області з 04.01.1986 р. по 30.11.2009 р. на посаді міліціонера оперативного взводу роти міліції особливого призначення «Беркут».

Під час проходження служби в ОВС, 31.10.2008 р. відповідач будучи у відрядженні у м. Києві, рухався по проспекту Перемоги м. Києві на службовому автомобілі марки «Фольксваген-Пасат» (д.н. 260004), який належить УМВС України в Чернівецькій області, допустив дорожньо-транспортну пригоду.

19.03.2012 р. Шевченківський районний суд м. Києва в цивільній справі № 2-4340/2011 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, УМВС України в Чернівецькій області, третя особа, що не заявляє самостійний вимог на предмету спору ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП виніс рішення, яким позов задоволено частково. Даним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що порушення правил дорожнього руху, що призвели до пошкодження автомобіля позивача були вчинені двома особами, зокрема ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Враховуючи обставини правопорушень з їх боку, в тому числі той факт, що якби відповідач ОСОБА_5 значно не перевищував швидкість руху в населеному пункті, зіткнення його автомобіля з автомобілем УМВС України в Чернівецькій області, який був під керуванням ОСОБА_2, можна було уникнути, а тому суд визначив, що вина ОСОБА_5 у завданні шкоди позивачу через пошкодження його автомобіля становить 65 %, а вина водія УМВС України в Чернівецькій області, ОСОБА_2 35 %. Даним рішенням стягнуто з УМВС в Чернівецькій області на користь ОСОБА_8 13090,00 грн. (а.с. 7).

Відповідно до повідомлення Головного управління державної казначейської служби України у Чернівецькій області про безспірне списання коштів з рахунка боржника від 02.07.2013 р. №09.1-30/4618, на підставі виконавчого листа по справі №2-4340/11 від 25.06.2012 р. Шевченківського районного суду м. Києва по справі №2-4340/11, з рахунків УМВС в Чернівецькій області 02.07.2013 р. здійснило безспірне списання коштів в сумі 13090 грн. (а.с. 6).

Оскільки матеріальна шкода ОСОБА_4, завдана з вини ОСОБА_2, фактично відшкодована УМВС України в Чернівецькій області, позивач звернувся до суду з вказаною позовною вимогою.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо стягнення матеріальної шкоди з відповідача регулюються постановою Верховної Ради України «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» від 23.06.1995 р. № 243 (далі - Положення).

За змістом п. 2, 13, 31 вищевказаного Положення військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.

У разі умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі.

У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Отже, суд приходить до висновку, що даний спір з приводу відшкодування матеріальної шкоди, завданої особою державі під час проходження військової служби, є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.

Стягнення шкоди, завданої військовослужбовцем державі є різновидом матеріальної відповідальності як юридичної відповідальності, а також способом захисту порушених цивільних прав установи, де відповідач проходить (проходив) військову службу.

За загальними правилами, застосування до особи юридичної відповідальності пов'язується з вчиненням нею правопорушення, склад правопорушення передбачає наявність протиправного проступку, негативного наслідку у вигляді матеріальних втрат установи, причинно-наслідкового зв'язку між діянням винної особи та наслідками, що настали та вини особи.

Як випливає із п. 1 Положення до військовослужбовців належать: солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби і ті, які проходять військову службу за контрактом, курсанти (слухачі) військово-навчальних закладів, жінки, які проходять військову службу за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу, прапорщики, мічмани і офіцери Збройних Сил України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, Служби безпеки України, військ внутрішньої та конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ України, а також призвані на збори військовозобов'язані. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.

У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Як вбачається із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 звільнений у запас збройних сил за п. 63 «Б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 30.11.2009 р. відповідно до наказу УМВС України в Чернівецькій області від 26.11.2009 р. №200 о/с (а.с. 8).

Відповідно до п. 2 відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.

Як випливає із п. 7 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.

Пункт 8 Положення визначає, що залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

Відповідно до п. 10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Випадки застосування до військовослужбовців повної матеріальної відповідальності обмежені та чітко визначені пунктом 13 Положення, а саме - застосування повної матеріальної відповідальності можливо, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Як випливає із вищевказаного Положення, розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Судовим розглядом встановлено, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.03.2012 р. в цивільній справі № 2-4340/2011 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, УМВС України в Чернівецькій області, третя особа, що не заявляє самостійний вимог на предмету спору ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої в результаті ДТП позов задоволено частково. Стягнуто, в т.ч. з УМВС в Чернівецькій області на користь ОСОБА_4 13090 грн. (а.с. 7).

Відповідно до повідомлення Головного управління державної казначейської служби України у Чернівецькій області про безспірне списання коштів з рахунка боржника від 02.07.2013 р. №09.1-30/4618 на підставі виконавчого листа по справі №2-4340/11 від 25.06.2012 р. Шевченківського районного суду м. Києва по справі №2-4340/11, з рахунків УМВС України в Чернівецькій області 02.07.2013 р. здійснило безспірне списання коштів в сумі 13090 грн. (а.с. 6).

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час вирішення справи позивач не надав доказів, того що до відповідача слід застосувати повну матеріальну відповідальність, і його дії можна віднести до випадків передбачений п. 13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про застосування до відповідача обмеженої матеріальної відповідальності, а саме за шкоду заподіяну недбалим виконанням службових обов'язків, згідно якої винна особа несе матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Як встановлено судом та вбачається із довідки наданої УМВС України в Чернівецькій області, на день звільнення грошове забезпечення ОСОБА_2 за листопад 2009 р. склало 3104,36 грн. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області 3104,36 грн. Відтак решта позовних вимог не підлягають задоволенню.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) визначено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Підпунктом 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI визначено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір, який становить 10% від визначеної Законом суми за подання позову майнового характеру у розмірі 172,05 грн. (1147,00 грн. х 1,5) х 0,1%), що підтверджується платіжним дорученням № 1977 від 11.12.2013 (а.с. 5).

Частина 3 ст. 94 КАС України визначає, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв'язку з тим, що адміністративний позов задоволено частково, суд приходить до висновку, що решта суми судового збору в сумі 1548,45 грн. ((1147,00 грн. х 1,5) - 172,05 грн.) необхідно стягнути з ОСОБА_2.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи наведену норму, судовий збір сплачений позивачем у розмірі 172,05 грн., з відповідача не стягується.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 35, 71, 86, 128, 159, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області 3104,36 грн.

3. Стягнути з ОСОБА_2 до Державного бюджету України судовий збір в сумі 1548,45 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст складено та підписано судом 27 січня 2014 р.

Суддя Левицький В.К.