Рішення № 3683849, 23.04.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.09 Справа№ 33/50

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :

Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРЕЛЬ КОМПАНІ»(м. Київ)

до відповідача :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет» (м. Львів)

про :

стягнення 160 914 (сто шістдесят тисяч дев’ятсот чотирнадцять) грн. 51 коп. (з яких: 159 914,51 грн. –сума боргу; 1 000,00 грн. –додаткові витрати)

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Рим Т.

Представники:

Позивача:

Чапкін Б.М. –представник (довіреність № 415 від 12.03.2009 р.)

Відповідача:

не з’явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні, звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРЕЛЬ КОМПАНІ»(м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет» (м. Львів) про стягнення 160 914 (сто шістдесят тисяч дев’ятсот чотирнадцять) грн. 51 коп. (з яких: 159 914,51 грн. –сума боргу; 1 000,00 грн. –додаткові витрати).

Ухвалою суду від 07.04.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 17.03.2009 р.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.04.2009 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 07.04.2009 р. представник позивача представив суду витребувані документи.

Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.04.2009 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Суду представлено достатньо матеріалів, що дає можливість, відповідно до ст. 75 ГПК України, розглянути справу при відсутності представника відповідача за наявними в ній доказами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

02 січня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІРЕЛЬ КОМПАНІ»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет»було укладено Договір поставки № ТП –053 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

Згідно п. 1.1 Договору, позивач зобов’язувався на умовах та в порядку визначеному цим договором, систематично поставляти відповідачу визначений цим договором товар (бакалія, а відповідач зобов’язувався на умовах та в порядку визначеному цим договором приймати товар та оплачувати його. Позивач зобов’язувався поставити відповідачу товари відповідно до отриманого від нього замовлення, за цінами та в асортименті, зазначеними у специфікації (Додаток № 1), що є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору, оплата за товар проводиться на умовах відстрочки платежу на 60 календарних днів з моменту отримання товару.

За період з 14.01.2009 р. по 11.02.2009 р. позивач згідно накладних (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи) поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 159 914,51 грн.

11.02.2009 р. позивач здійснив останню поставку товару за договором.

Станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості за поставлений товар не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив.

Не виконання відповідачем умов договору по платі вартості отриманого товару та відсутність у штаті позивача юриста призвело до понесення ним додаткових витрат на підготовку та подачу позову до суду.

12 березня 2009 року між ТзОВ „ВЛК ГРУП” та позивачем було укладено договір № 14 на надання юридичної допомоги (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), відповідно до умов котрої замовник доручає, а виконавець зобов’язується надати йому правову інформаційно-консультаційну допомогу з юридичних питань, пов’язаних із стягненням дебіторської заборгованості яка виникла з договорів № ТП-810 від 01.10.2008 р. та № ТП-053 від 02.01.2009 р. укладених між позивачем та відповідачем.

Відповідно до п. 3.1 Договору, за послуги виконавця у відповідності з умовами даного договору, замовник сплачує винагороду за договірною ціною, розмір якої визначається у додатках №1 та № 2 (Акти прийняття наданих послуг) до цього договору.

20.03.2009 р. між позивачем та ТзОВ „ВЛК ГРУП” було підписано Акт № 2 приймання наданих послуг (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), згідно якого замовник прийняв виконані роботи та сплатив виконавцю винагороду в сумі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 178 від 20.03.2009 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Згідно з ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзиву на позов не подав, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, доказів сплати заборгованості не представив, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРЕЛЬ КОМПАНІ» (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет» (м. Львів) про стягнення 160 914 (сто шістдесят тисяч дев’ятсот чотирнадцять) грн. 51 коп. (з яких: 159 914,51 грн. –сума боргу; 1 000,00 грн. –додаткові витрати) обґрунтована та підлягає до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. (збитків) витрат пов‘язаних з наданням правової допомоги, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення, оскільки представником позивача представлено докази надання вказаних послуг та оплати їх позивачем.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Сума позову, станом на день звернення до суду, становила 160 914 (сто шістдесят тисяч дев’ятсот чотирнадцять) грн. 51 коп., державне мито, згідно платіжних доручень № 180 від 20.03.2009 р., позивачем сплачено в сумі 1 609 (одна тисяча шістсот дев’ять) грн. 15 коп.

Згідно платіжного доручення № 183 від 20.03.2009 р. позивачем сплачено 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 124 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 548, 625 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 218, 224, 225 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРЕЛЬ КОМПАНІ»(м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет» (м. Львів) про стягнення 160 914 (сто шістдесят тисяч дев’ятсот чотирнадцять) грн. 51 коп. (з яких: 159 914,51 грн. –сума боргу; 1 000,00 грн. –додаткові витрати) –задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет» (юридична адреса: вул. Галицька, 4, м. Львів, 79008 (фактична адреса: вул. Городоцька, 359, м. Львів, 79040); код ЄДРПОУ 13827416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРЕЛЬ КОМПАНІ»(вул. В. Хвойко, 18/14 оф. 720, м. Київ, 04080; код ЄДРПОУ 35920561) – 160 914 (сто шістдесят тисяч дев’ятсот чотирнадцять) грн. 51 коп. (з яких: 159 914,51 грн. –сума боргу; 1 000,00 грн. –додаткові витрати), 1 609 (одна тисяча шістсот дев’ять) грн. 15 коп. –державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Цікало А.І.