Постанова № 36834258, 20.01.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2014 р. Справа № 917/2090/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Самоходського Є.О., довіреність № 59/180 від 02.01.2013 року

відповідача - Білокінь О.О., довіреність б/н від 27.11.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347", м. Комсомольськ, Полтавська область (вх. №3633 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.13 у справі № 917/2090/13

за позовом ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", м. Комсомольськ, Полтавська область

до ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347", м. Комсомольськ, Полтавська область

про стягнення 561 989,58 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05 листопада 2013 року по справі № 917/2090 (суддя Ціленко В.А.) позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірнично-збагачувальний комбінат" 561989,58 грн. боргу за отримане дизельне пальне, витрати зі сплати судового збору в розмірі 11239,79 грн.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування викладених вимог заявник посилається на те, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. При цьому відповідач зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував, що договором на перевезення працівників ВАТ «Полтавський ГЗК» від 26.12.2012 ціна на дизельне пальне не встановлена, а також не дослідив порядок виставлення рахунків перевізнику на оплату отриманого дизельного пального та отримання перевізником накладних від замовника. Крім того, відповідач стверджує, що місцевим господарським судом не з'ясовані обставини щодо можливості отримання значної кількості дизельного пального безпосередньо особами, зазначеними у накладних з урахуванням днів відвантаження пального.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх такими, що спростовуються матеріалами справи, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 10 грудня 2013 року оголошено перерву до 19 грудня 2013 року.

19.12.2013 відповідач надав додаткові пояснення по справі щодо обставин здійснення господарських операцій з відпущення дизельного пального за договором, посилаючись при цьому зокрема на те, що дизельне пальне отримували не особи, які вказані у наявних у справі довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей, а водії автобусів, а також вказує на існування відносин з ВАТ «Полтавський ГЗК» по перевезенню його працівників за договором та відносини оренди автотранспорту за іншими договорами оренди.

Також, 19.12.2013 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про визнання недопустимими та виключення із числа доказів по справі надані позивачем до суду першої інстанції накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей, довіреності на отримання пального та рахунки, як такі, що не відповідають Інструкції про порядок приймання транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яку затверджено спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту від 20.05.2008 № 281/171/578/155 та зареєстровано в міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496.

Колегія суддів залишає вказане клопотання без задоволення, оскільки визнання наданих сторонами документів належними та допустимими доказами на підтвердження певних обставин є правом та прерогативою суду, а відповідно до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, відповідач звернувся до суду з клопотанням про прийняття додаткових доказів по справі, а саме копії додаткової угоди від 27.06.2013 про дострокове припинення договору від 26.12.2012, бухгалтерських довідок, дорожніх листів, чеків, актів виконання маршрутної сітки по перевезенню, договору від 30.12.2011 на перевезення працівників ВАТ «Полтавський ГЗК», договорів оренди автотранспорту з відповідними додатковими угодами.

Дане клопотання колегія суддів задовольняє, а надані відповідачем документи залучаються до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19 грудня 2013 року оголошено перерву до 23 грудня 2013 року.

19.12.2013 позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про долучення до матеріалів справи копій чеків, які підтверджують факт отримання дизельного пального ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" на заправній станції ВАТ «Полтавський ГЗК». Зазначене клопотання колегією суддів задоволено, а надані позивачем документи приєднані до матеріалів справи.

23.12.2013 відповідач надав до суду клопотання про визнання чеків, наданих позивачем, неналежними та недопустимими доказами.

Колегія суддів дане клопотання відхиляє за його безпідставністю, оскільки, як було зазначено вище, суд оцінює надані сторонами докази за власним переконанням з урахуванням всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи.

Крім того, відповідач звернувся до суду з клопотанням про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи з метою з'ясування (дослідження) питання про те, чи виконано підписи у наданих позивачем чеках самими водіями або замість них іншою особою.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки поставлені відповідачем питання не відносяться до предмету доказування у даній справі.

Також, відповідач надав до суду пояснення по справі, в яких зазначив про відсутність заборгованості перед позивачем за дизельне пальне за договором № 3944 від 26.12.2012, посилаючись на те, що дія договору була припинена достроково з 01.07.2013, про що свідчить додаткова угода від 27.06.2012, в якій відсутні дані про наявність боргу перед позивачем на дату припинення правовідносин між сторонами. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав доказів щомісячного проведення звіряння розрахунків з визначеною заборгованістю відповідача за даними такого звіряння, що, на його думку також свідчить про відсутність спірної заборгованості перед позивачем.

В судовому засіданні 23.12.2013 року оголошено перерву до 14 січня 2014 року.

13.01.2014 позивач надав до суду письмові пояснення по справі, в яких зазначив про те, що наявність підписів уповноважених представників відповідача на накладних та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей повністю підтверджують факт отримання відповідачем дизельного палива на суму 977285,16 грн., що в свою чергу також підтверджується наданими до матеріалів справи чеками, які містять інформацію про підприємство, яке отримувало дизельне пальне, а також інші дані щодо номеру шляхового листа, прізвища водія, марку та номер автобусу.

В судовому засіданні 14.01.2014 сторони підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 26.12.2012 року між Відкритим акціонерним товариством «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (замовник) та Публічним акціонерним товариством «Комсомольське автотранспортне підприємство 15347» (перевізник) було укладено договір № 3944 на перевезення працівників ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат».

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що в період з 21.01.2013 року по 30.06.2013 року Публічне акціонерне товариство "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" отримало дизельне пальне на суму 977 285,16 грн., за яке оплата проведена частково, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 561989,58 грн.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання дизельного пального підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей: № 7 від 21.01.2013 року; № 25 від 21.01.2013 року; № 26 від 15.02.2013 року; № 45 від 25.02.2013 року; № 51 від 25.03.2013 року; № 65 від 25.03.2013 року; ; № 72 від 25.04.2013 року; № 99 від 25.04.2013 року; № 100 від 26.05.2013 року; № 133 від 26.05.2013 року; № 132 від 25.06.2013 року; № 161 від 25.06.2013 року; № 162 від 30.06.2013 року, відповідно до яких Публічне акціонерне товариство "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" отримало 98,121 тис. літрів дизельного пального на загальну суму 977285,16 грн. Вказані обставини підтверджуються і довіреностями відповідача на отримання пального його представником (а.с. 32-43).

Судом першої інстанції також з'ясовано, що пред'явлені замовником рахунки на загальну суму 977285,16 грн. оплачені Публічним акціонерним товариством "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347" частково в сумі 407377,38 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та зарахуванням боргу вартості повернутого пального на суму 7918,20 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем дизельного пального та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого пального або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 561989,58 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів встановила наступне.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини за договором № 3944 від 26.12.2012 на перевезення працівників ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат».

Відповідно до п. 1.2 договору перевізник бере на себе зобов'язання надавати транспорті послуги на умовах, передбачених законодавством та цим договором.

Згідно п. 3.3 договору вартість дизельного палива відпущеного замовником зі свого складу для виконання перевізником послуг по даному договору не збільшує загальну суму по договору та підлягає додатковій оплаті.

Отже, відповідно до умов договору від замовника послуг (позивача) перевізником (відповідачем) отримувалося дизельне паливо, на умовах його оплати до 10 числа місяця, в якому будуть надані послуги, на підставі відпускних накладних та рахунків. Останній платіж перевізник здійснює щомісячно до 20 числа місяця, в якому будуть надані послуги (п. 3.4. договору).

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення вартості отриманого відповідачем дизельного пального за період з 21.01.2013 по 30.06.2013.

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано дизельного пального на загальну суму 977285,16 грн., що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей, підписаними сторонами без будь-яких зауважень (а.с. 20-31,85, т. 1). Вказані обставини підтверджуються і довіреностями відповідача на отримання пального його представником (а.с. 32-43, 86, т. 1).

Позивачем до матеріалів справи надані рахунки-фактури (а.с.44-55, т. 1), які містять посилання на договір № 3944 від 26.12.2012, та частково сплачені відповідачем згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень (а.с. 56-75), в яких в свою чергу зазначено призначення платежу - за дизельне пальне згідно виставлених позивачем відповідних рахунків.

Отже, відповідач своїми діями щодо отримання дизельного пального та часткової сплати його вартості фактично погодив поставку товарно-матеріальних цінностей в обсягах та за ціною, що зазначена в рахунках та накладних. В зв'язку з чим, посилання відповідача на те, що в договорі не зазначено ціну дизельного пального є необґрунтованими та безпідставними.

Твердження заявника про те, що судом не досліджено порядку виставлення рахунків не відповідають обставинам справи, оскільки факт їх часткової сплати відповідачем підтверджують їх отримання останнім.

До того ж, до матеріалів справи позивачем долучено копію претензії про сплату заборгованості за договором № 4605/61 від 02.08.2013 з повідомленням про вручення, на яку відповідач не надав відповіді та не зазначив мотивів непогодження з вимогами викладеними в ній.

Відповідачем також не надано до суду доказів відмови від отриманого дизельного пального, або доказів звернення до позивача з будь-якими зауваженнями щодо спірної поставки.

Таким чином, господарським судом встановлено погодження відповідача на прийняття вказаного в рахунках дизельного пального за кількістю та ціною з огляду на наявні в матеріалах справи видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також докази часткової сплати отриманих товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на недотримання сторонами вимог Інструкції про порядок приймання транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яку затверджено спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту від 20.05.2008 № 281/171/578/155 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, оскільки договір № 3944 від 26.12.2012 не є договором про реалізацію дизельного пального, та сторони, викладаючи його умови, не передбачили застосування вказаної Інструкції.

Також, відповідач не надав до суду доказів відмови від отримання дизельного пального в зв'язку з недотриманням вимог вищезазначених нормативно-правових актів.

В свою чергу, наявність підписів уповноважених представників відповідача на накладних та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей повністю підтверджують факт отримання відповідачем дизельного пального на суму 977285,16 грн.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей є підтвердженим належними доказами - первинними документами бухгалтерського обліку, а саме видатковими накладними, довіреностями, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого дизельного пального в розмірі 561989,58 грн. на умовах договору.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого дизельного пального не мають належного документального та матеріального обґрунтування, оскільки умовами договору та положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що факт поставки товару, який в даному випадку є доведеним та підтвердженими підписаними сторонами видатковими накладними, є підставою для проведення розрахунків.

Надані відповідачем копії додаткової угоди від 27.06.2013 про дострокове припинення договору від 26.12.2012, бухгалтерських довідок, дорожніх листів, чеків, актів виконання маршрутної сітки по перевезенню, договору від 30.12.2011 на перевезення працівників ВАТ «Полтавський ГЗК», договорів оренди автотранспорту з відповідними додатковими угодами не спростовують факт отримання відповідачем дизельного пального за договором та не можуть вважатися належними доказами в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України на підтвердження відсутності спірної заборгованості відповідача перед позивачем за отримане останнім пальне.

Беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростував факт отримання ним товарно-матеріальних цінностей за накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлені товарно-матеріальні цінності в розмірі 561989,58 грн., позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Полтавської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Комсомольське автотранспортне підприємство 15347", м. Комсомольськ, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.13 у справі № 917/2090/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 20.01.2014 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.