Ухвала суду № 36831687, 21.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10480/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

Іменем України

21 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бужак Н. П.

Суддів Костюк Л.О., Твердохліб В.А.

За участю секретаря Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соні Україна" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Соні Україна" звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2013 року №0000532220, № 0000532220, № 0000542220, № 0000552220, № 00005622220.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з"явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Соні Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 рік.

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 08.01.2013 року №9/22-205/35463962 у якому зазначено виявлені податковим органом під час перевірки порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

-пп. 14.1.27, пп.. 14.1.36 п 14.1 ст. 14; п.138.2 ст.38, пп. 139.1.9 п. 130.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого було занижено податок на прибуток підприємства на суму 325 548 грн, в т.ч. по періодам: 9 місяців 2012 року - 324 627 грн та завищено від"ємне значення податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на суму 121 740 грн;

-п.198.2, 198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого було занижено податок на додану вартість на суму 239 018 грн, в т.ч. по періодах: вересень 2012 року - 239 018 грн та завищено залишок від"ємного значення, я кий після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2012 року на суму 803 498 грн.

За результатами розгляду скарги позивача до акту перевірки внесено зміни, а саме: на ст. 27 та ст. 64 суму 323 548 грн викладені в наступній редакції: 324 627 грн. В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№ 000953222 від 31.01.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 239 018 грн і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 59 755 грн.;

-№0000542220 від 31.01.2013 року, яким позивачу зменшено розмір залишку від"ємного значення, який після бюджетного відшкодування включає до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з ПДВ у розмірі 803 498 грн;

-№0000552220 від 31.01.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 324 627 та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 81 157 грн.;

-№0000562220 від 31.01.2013 року, яким позивачу зменшено від"ємне значення податку на прибуток на суму 121 740 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач уклав з контрагентами договори, зокрема з сервісними центрами щодо гарантійного ремонту та сервісного обслуговування продукції. Дату укладання таких договорів, найменування контрагента та номер договорів зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до умов договорів, сервісні центри зобов'язалися в межах зони обслуговування за завданням позивача як замовника, з використанням запасних частин сервісного центру виконувати: по мірі звернень клієнтів роботи з гарантійного сервісного обслуговування продукції; по мірі звернень клієнтів за умови наявності письмового дозволу замовника, роботи із проведення спеціального сервісного обслуговування продукції; по мірі звернень дрібних продавців роботи із проведення передпродажного сервісного обслуговування продукції, а замовник у свою чергу зобов'язався оплатити проведену роботу, що була прийнята клієнтом або роздрібним продавцем за зазначеними договорами.

Крім того, сервісні центри зобов'язались від імені замовника, в його інтересах, за його рахунок за його дорученням і у відповідності з його вказівками здійснювати на вимогу клієнтів заміну непридатної для ремонту продукції, заміна якої не можлива, а замовник зобов'язувався, за умови виконання сервісним центром його вказівок, виплачувати агентську винагороду на дії по здійсненню відшкодуванню, яке було прийнято клієнтом і звіт про виконання якого був прийнятий замовником, а також відшкодувати витрати, пов"язані із здійсненням відшкодування.

На підтвердження виконання умов договорів, включення позивачем витрат на оплату відповідних робіт ( послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем ПДВ у складі ціни за виконані роботи (надані послуги), контрагентами виписані первинні документи, зокрема: акти виконаних робіт, податкові накладні.

Після проведення гарантійного, передпродажного, спеціального сервісного обслуговування продукції контрагентами - сервісними центрами виписувались позивачу акти виконаних робіт (послуг) та їх компенсацію. При цьому позивачем проводилась компенсація понесених витрат контрагентами - сервісними центрами гарантійного, передпродажного, спеціального сервісного обслуговування продукції з подальшим включенням даних витрат до складу витрат на збут та відображення їх у складі податкових декларацій з податку на прибуток підприємства у відповідних періодах.

Зазначені операції були включені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ та відображені у декларації з ПДВ.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу товарів № 2 SGTS, укладеного 01.07.2010 року між позивачем та Компанією Sonу Global Treasury Service, Plc позивач придбав у компанії відповідні товари, гарантійний ремонт яких здійснювався сервісними центрами з якими позивач уклав відповідні договори. У п. 9 договору зазначено, що компанія Sonу Global Treasury Service, Plc не відповідає за ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених на них гарантійних термінів. Відповідальність за ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених на них гарантійних термінів несе позивач.

01.10.2011 року сторони уклали Додаткову угоду № 3-092011, відповідно до п.1 якої визначено, що компенсація витрат позивача на ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених гарантійних термінів та на задоволення вимог споживачів щодо товарів належної якості врахована у вартості товарів згідно умов їх поставки. Отже від виробника компенсація вартості витрат на гарантійний ремонт не вимагається.

Крім того, у перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ПП "Енерго-Комплекс".

На підтвердження виконання умов договору, включення позивачем витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані видаткові та податкові накладні.

Також судоми першої інстанції встановлено, що відповідно до акта перевірки Броварської ОДПІ від 30.09.2011 року № 1384/232/31033654 ПП "Енерго-Комплекс" мало відносини з ФОП ОСОБА_2 та з ФОП ОСОБА_3, а останні мали взаємовідносини з постачальниками товарів ТОВ "АММО", ТОВ "МОСЕРГРУП". Податковим органом встановлено, що під час перевірки було виявлено ознаки фіктивності та відсутності реального здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, а тому правочини, що укладені зазначеними фізичними особами-підприємцями з контрагентами-постачальниками є нікчемними. Тому податковий орган прийшов до висновку, що взаємовідносини між позивачем та ПП "Енерго-Комплекс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності зазначених в акті доводів податкової інспекції, а отже приходить до висновку про неправомірність прийнятих стосовно позивача податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є недійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинам и 1-3,5,6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначено у ч. 1,2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд не вбачає підстав, визначених чинним цивільним законодавством, для визнання недійсними ( нікчемними) правочинів, що укладались між позивачем та його контрагентами. Доказів, які б свідчили про недійсність (нікчемність) договорів, відповідачем не надано.

Крім того, суд вважає, що сам факт допущення суб'єктом господарювання порушень певних встановлених правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі договору, не є доказом того, що даний договір укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно до пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України не належать до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

14.1.181. податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198 ПК).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.( п.198.3 ст.198 ПК).

Згідно з п.198.6 ст. 199 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктами 200.1,200.3 ст.200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну(п.201.1 ст.201 ПК).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту ( п.201.10 ст.201 ПК).

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом ч.1 зазначеного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд першої інстанції, з урахуванням встановлених у справі обставин, прийшов до правильного висновку, що господарські операції позивача та його контрагентів здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту позивача. За наслідками здійсненої господарської діяльності позивач досяг мети отримання прибутку.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198,200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.

Повний текст виготовлено: 23 січня 2014 року

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.