Рішення № 36831168, 27.01.2014, Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/1208/13-ц

№ провадження 2/624/18/14

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Кегичівка 27 січня 2014 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючої судді Куст Н.М., за участю секретаря Сліпко Л.В., сторін: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з житлового будинку та повернення документів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виселення з належного йому на праві приватної власності житлового будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та повернення документів.

На підтвердження позовних вимог, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що відповідно до договору купівлі - продажу житлового будинку від 20.01.1998 року позивач придбав у власність житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. 28.02.1998 року він та ОСОБА_3 уклали шлюб та разом з малолітнім сином останньої ОСОБА_4 стали проживати однією сім'єю у вказаному будинку. 26.11.2010 року шлюб між сторонами розірвано. Після цього позивач неодноразово пропонував колишній дружині виселитись , але це позитивного результату не мало, вона і до цього часу разом із сином проживає в будинку. Крім того змінила замки, заволоділа документами на будинок та подала до суду заяву про визнання права власності на 1/2 частину будинку, але відповідно рішень судів різних інстанцій у задоволенні позову їй було відмовлено. 23.08.2011 року позивач уклав шлюб з іншою жінкою, але в своєму будинку проживати не міг, оскільки цьому перешкоджала відповідач. Зараз має намір проживати у власному будинку з членами нової сім'ї, а квартиру в якій зараз проживає продати, оскільки має борги. Просить позов позивача задовольнити.

Позивач у судовому засіданні свій позов підтримав, просить його задовольнити, вказує, що дійсно проживав у вказаному будинку разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю, вони як члени сім'ї. Надав добровільну згоду на їх вселення та прописку, надав згоду на надання свого прізвища ОСОБА_4 З відповідачами вели спільне господарство, проводили ремонтні роботи в будинку, але з 2009 року, коли переїхав проживати в АДРЕСА_2, утримувати житло перестав, комунальні кошти не сплачував. Вказує, що відповідач ОСОБА_3 перешкоджає йому у праві на проживання у спірному будинку. Зараз йому потрібно повернути борг, тому має намір продавати квартиру в якій проживає з новою дружиною та переїхати жити з нею в домоволодіння по АДРЕСА_1. Просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнала частково. Пояснила, що дійсно проживає у вказаному домоволодінні разом із сином, з позивачем шлюб розірвано, але з будинку його не виганяла, перешкод для його проживання в ньому не чинила. Викликала працівників міліції тільки тому, що позивач намагався вивезти та вивозив з домоволодіння її та їх спільні речі. Змінювала замки не один раз, коли ОСОБА_1 ламав двері, запихав в секрет сірники. Неодноразово викликала працівників міліції. В даному будинку проживає з сином ще з 1996 року, на їх вселення позивач надав добровільну згоду. ОСОБА_4 не є сином позивача, він після виповнення йому 18 років взяв прізвище ОСОБА_1 Щодо повернення документів не заперечила, надала їх в залі судового засідання, намагалася віддати їх і раніше, телефонувала ОСОБА_1, але він не відповідав. Проти виселення заперечила.

Відповідач ОСОБА_4, належним чином повідомлений про час і місце розгляду позову, у судове засідання не з'явився, натомість подав заяву, у якій просить розглянути справу без його участі.

Враховуючи це, суд, керуючись ч.1 ст. 27, ч.3 ст. 169 ЦПК України, визнав можливим розгляд справи без участі відповідача ОСОБА_4, на підставі наявних доказів.

З пояснень свідка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, наданих в судовому засіданні вбачається, що вона дала позивачу ОСОБА_1 та його дружині в борг 12000 $, на один рік, вони повернули лише 6000 $. Проте спочатку точно вказати рік, коли це було не змогла, потім зазначила, що це було в 2011 році.

Під час розгляду справи суд виходить із того, що згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Обов'язки сторін регулюються ст.ст.9,64,109,156 Житлового кодексу України щодо визначення членів сім`ї власника житла та ін., а також ст.ст. 16,386,391 ЦК України, щодо способів захисту права власності.

У судовому засіданні досліджені: квитанція про сплату судового збору в сумі 229,40 грн., копія паспорта позивача, з підтвердженням його анкетних даних та встановленого місця реєстрації, а саме АДРЕСА_1 з 22.03.2002 року (а.с.4); копія договору купівлі - продажу житлового будинку від 20.01.1998 року, що зареєстрований на ОСОБА_1 24.09.1998 року (а.с.5); копії свідоцтв про одруження 28.09.1998 року та рішення Кегичівського районного суду від 26.11.2010 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.6,7); копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_6 23.08.2011 року (а.с.8); копії рішення Сахновщинського районного суду від 09.08.2013 року та ухвали судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області про залишення без змін рішення Сахновщинського районного суду від 09.08.2013 року про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку (а.с.9-10,11-12); також надані позивачем: лист вик.№1634 від 09.04.2013 року начальника Сахновщинського РВ про розгляд заяви за фактом неповернення ОСОБА_3 документів на спірний будинок та копія постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 26.04.2010 року за фактом зміни замка ОСОБА_3 в будинку по АДРЕСА_1, чим перешкодила проникнення до нього; надані відповідачем ОСОБА_3: копії паспортів відповідачів, з підтвердження факту реєстрації у спірному домоволодінні: ОСОБА_3 з 11.05.1999 року, ОСОБА_4 з 24.04.2009 року, але попередньо з 11.05.1999 року, як вбачається з наданої копії домової книги, в якій крім того зазначено, що мета приїзду - постійне місце проживання, копія ухвали від 11.11.2013 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з якої вбачається, що ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за її позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено, довідка з Кегичівського МГДКПТІ вих.№03 від 27.01.2014 р., в тім що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мають нерухомого майна, копія повідомлення про надання субсидії ОСОБА_3 для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на опалювальний період з листопада 2013 року по квітень 2014 року, за адресою АДРЕСА_1, довідка вих.№481 від 23.01.2014 року про те, що по особистому рахунку НОМЕР_1 АДРЕСА_1, договір на газопостачання заключний з ОСОБА_3, довідка абоненту з АК «Харківобленерго» складена відповідно на ім`я, як позивача так і відповідача, листи начальника Кегичівського РВ за вих. № 2346 від 30.04.2010 року та №2386 від 05.05.2010 року про проведення перевірок за фактом неправомірних дій ОСОБА_1, а саме, щодо вивезення речей із спірного будинку та пошкодження замка останнім.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу, зареєстрованому 24.09.1998 року №449 належить житловий будинок за адресою АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровані у спірному будинку з 11.05.1999 року, остання перебула з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі з 28.02.1998 року, який розірвано, відповідно до рішення Кегичівського районного суду від 26.11.2010 року. Відповідачі проживали в одному будинку, як члени сім'ї власника.

ОСОБА_1 заявлено вимоги про виселення відповідачів із належного йому будинку, з посиланням на порушення його права, як власника та зобов'язання повернути йому документи на будинок.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано копії рішень судів різних інстанцій з яких вбачається, що ОСОБА_3 відмовлено у визнанні за нею права власності на 1/2 частину спірного будинку, копії листа від лист вик.№1634 від 09.04.2013 року про розгляд заяви за фактом неповернення ОСОБА_3 документів на спірний будинок та копія постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 26.04.2010 року по факту зміни замка ОСОБА_3 в будинку по АДРЕСА_1.

Вказані докази не є підставою для виселення, крім того сторонам роз'яснялось та надавався додатковий час для їх подання.

Так, згідно ч.3 ст.9, ч.1 ст.109 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами 1,4 ст.156 ЖК України визначено, що члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо під час їх вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України, в тому числі дружина наймача, їхні діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Отже, відповідач ОСОБА_3, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4, згоду на надання прізвища якому надав ОСОБА_1, вселившись у спірний будинок, як члени сім'ї за згодою власника, набули право користування житловою площею і можуть бути виселені з будинку з підстав, передбачених законом.

Розірвання шлюбу з власником будинку не є такою підставою, оскільки частиною третьою статті 64 ЖК України передбачено, що якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Норми ч. 4 ст. 156 ЖК України передбачають, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, а ст. 157 цього Кодексу надає власнику будинку право виселити членів сім'ї власника квартири (колишніх членів його сім'ї) лише у випадках, визначених ч. 1 ст. 116 ЖК України.

Оскільки об'єктивних і переконливих доказів, що свідчили б про наявність встановлених ст. 116 ЖК України підстав для виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як колишніх членів сім'ї, позивач не надав, а судом їх не було здобуто, тому правильним є висновок про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про виселення, суд бере до уваги, що відповідачі не зняті з реєстрації у спірному будинку, проживають у ньому до сих пір, ОСОБА_3 утримує його, сплачує комунальні послуги, оформила субсидію, позивач забезпечив безперешкодну можливість вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з метою постійного проживання, а проживання позивача в іншому домоволодінні є його правом, а те, що відповідачі чинять перешкоди в цьому суду не доведено, виклики працівників міліції пов'язані з вивезенням речей з будинку і лише один раз про зміну замка, інших доказів не надано. Показання свідка не знайшли свого підтвердження.

Суд вважає, що позов ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтований і посилання на норми закону, є такими, що очевидно не регулюють спірні правовідносини.

Взято до уваги, що відповідач ОСОБА_3 надала документи на домоволодіння, договір купівлі - продажу, технічний паспорт на будинок та домову книгу в судовому засіданні.

Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне, задовольнити вимогу позивача, щодо зобов'язання відповідача ОСОБА_3 повернути йому документи на будинок (договір купівлі - продажу будинку, технічний паспорт, домову книгу), оскільки власником спірного домоволодіння по АДРЕСА_1, є саме ОСОБА_1

У відповідності до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить із того, що якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.88 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 213-215, 226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 документи на житловий будинок по АДРЕСА_1, а саме договір купівлі-продажу житлового будинку, технічний паспорт, домову книгу.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з належного ОСОБА_1 на праві приватної власності житлового будинку, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять ) грн. 70 коп., з кожного по 57 (п'ятдесят сім) грн. 35 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через Кегичівський районний суд, протягом 10 днів з дня його проголошення, особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення з дня отримання його копії.

Суддя Н.М. Куст