Постанова № 36828967, 17.12.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року справа № 823/3369/13-а

м. Черкаси

16 год. 22 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Каліновської А.В.,

при секретарі судового засідання Нестеренко В.О., Будченку А.Ю.,

за участю:

представника позивача Борисенко К.В.,

представника відповідача Власенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерплит» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.05.2013р. №0002572301, 0002582301.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки з контрагентами здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких наявні необхідні первинні документи. Відсутність товарно-транспортної накладної не може слугувати підставою для позбавлення товариства права на податковий кредит. Крім того, позивачем оскаржені в адміністративному порядку податкові повідомлення - рішення, які є предметом розгляду даної справи, до Державної податкової служби у Черкаській області, однак вказана скарга податковим органом розглянута не була.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених вище.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те, що позивач занизив податок на прибуток та податок на додану вартість, оскільки в ході перевірки не встановлено факту придбання товарів позивачем у ТОВ «ТК «Смарт» у зв'язку із невідповідністю первинних документів вимогам чинного законодавства. Крім того, представник відповідача зазначив, що скарга до Державної податкової служби у Черкаській області від позивача не надходила.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Інтерплит» зареєстровано виконавчим комітетом Черкаської міської ради та взято на податковий облік в ДПІ у м. Черкасах 22.03.2000 за №209.

Відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового зобов'язання при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Магреб Україна», ТОВ «Соло-25» ТОВ «ТК «Смарт» за період з 01.01.2012 по 30.11.2012, за результатами якої складено акт від 18.04.2013 №171/22-12/30842568 (далі Акт).

Згідно висновків, викладених в Акті позивачем порушені вимоги п. 138.2 ст. 138 та пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 1750 грн. в. т. ч. за 2-й квартал 2012 на суму 1750 грн. та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 1667 грн. в т.ч. за травень 2012 на суму 916 грн., за червень 2012 на суму 751 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.05.2013 №0002582301, у якому визначена сума грошового зобов'язання за основним платежем 1750 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 438 грн., від 07.05.2013 №0002572301, у якому визначена сума грошового зобов'язання за основним платежем 1667 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 417 грн.

Перевіркою встановлено, що позивач відобразив взаємовідносини з ТОВ «ТК «Смарт» у зв'язку із придбанням товару на загальну суму 1000 грн. в т.ч. ПДВ 1667 грн.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, врегульовано ст.ст. 138, 139, 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Айс-Вок» (постачальник) та позивачам (покупець) укладено договір купівлі-продажу №720 від 01.01.2012.

За умовами цього договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари (меблі), зазначені в рахунках-фактури/видаткових накладних до договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Суд звертає увагу, що під час проведення перевірки позивачем не було надано вищезазначеного договору.

Відповідно до рахунків - фактури ТОВ «ТК «Смарт» №33 від 21.05.2012 ціна товару становить 5000 у т. ч. ПДВ 833 грн. 33 коп., №23 від 07.05.2012 ціна товару становить 5000 грн. у т. ч . ПДВ - 833 грн. 33 коп.

Між ТОВ «Айс-Вок» (первісний кредитор), ТОВ «Торгова компанія «Смарт» (новий кредитор) ПП «Інтерплит» (боржник) 31.05.2012 року укладено договір про відступлення права вимоги, предметом якого є передача первісним кредитором належне йому право вимоги згідно з Договором купівлі - продажу №720 від 01.01.2012, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору.

Податкова накладна від 31.05.2012 №46 виписана ТОВ «ТК «Смарт» на загальну суму 1000 грн. у т. ч. ПДВ 1666 грн. 67 коп.

При дослідженні вищезазначених обставин справи, вбачається, що рахунки фактури ТОВ «ТК «Смарт» від 21.05.2012, від 07.05.2012 виписані раніше, ніж підписано договір про відступлення права вимоги від 31.05.2012, отже суд приходить до висновку, що зазначені рахунки-фактури не мають відношення до правовідносин за договором купівлі-продажу №720 від 01.01.2012 між позивачем та ТОВ «Айс-Вок».

Крім того, згідно копії виписки за особовим рахунком, наявної у матеріалах справи, ПП «Інтерплит» перераховано на рахунок ТОВ «Айс-Вок» 10000 грн. за призначенням платежу - договір №720 від 01.01.2012 за меблеву фурнітуру за травень 2012. Таким чином, при підписанні договору про відступлення права вимоги від 31.05.2012 позивач не являвся боржником за вказаним договором №720.

В матеріалах справи відсутні докази щодо транспортування товару.

Суд відноситься критично до пояснень представника позивача щодо відсутності товарно-транспортної накладної у зв'язку із перевезенням товару власними силами, оскільки відповідно до п.1.1 договору купівлі-продажу №720 від 01.01.2012 постачальник зобов'язується поставити та передати товар у власність покупця.

Так, відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Представник позивача зазначив про подальший продаж позивачем зазначених товарів, однак доказів на підтвердження цьому не надав.

Відповідно до положень ст. ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України, податкова накладна №46 від 31.05.2012 року складена з порушенням вимог законодавства, зокрема відсутні прізвища, ініціали та підпис особи, яка діяла від постачальника та дата її складання не узгоджується з положеннями податкового законодавства, оскільки видаткові накладні на поставку товару виписані 07.05.2012, 21.05.2012, а податкова накладна 31.05.2012 - після 30.05.2012 - закриття заборгованості по договору купівлі-продажу.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, кількість товару за податковою накладної, відсутність доказів щодо транспортування та фактичного прийняття товару, його подальшого зберігання, використання або подальшої реалізації та невідповідність вимогам законодавства податкової накладної від 31.05.2012, суд приходить до висновку про відсутність факту здійснення господарської операції.

У той же час, суд не приймає до уваги посилання відповідача на факт порушення кримінальної справи відносно Смоляра М.В., якого призначено директором ТОВ «Техно» та невстановлених осіб за вчинення ними фіктивного підприємства, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операцій мають оцінюватись перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між ТОВ «Техно» та ТОВ «ТК «Смарт» не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та ТОВ «ТК «Смарт».

Що стосується посилання позивача на оскарження ним податкових повідомлень -рішень в адміністративному порядку до вищестоящого органу.

Відповідно до п. 56. 1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.5 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

В силу положень 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

В матеріалах справи наявний доказ подання скарги до податкового органу, яким винесені вказані податкові повідомлення-рішення, однак докази щодо оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень до вищестоящого податкового органу у справі відсутні, а тому посилання позивача на оскарження податкових повідомлень - рішень в адміністративному порядку не підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 14, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.В. Каліновська

Повний текст постанови виготовлений 23.12.2013.