Рішення № 36828214, 27.01.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

2/638/1417/14,

638/9487/13ц,2014рік

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді РУДНЄВОЇ О.О.

при секретарі КАЛІНОВІЙ А.М.(КУЧЕРЯВЕНКО А.М.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» про визнання частково недійсними деяких положень( п.п.5.5, 8.4 )Загальних умов кредитування до договору кредитування №5004624 від 18.06.2012 року та про визнання частково недійсними деяких положень(п.п.2.3.7,2.3.9) договору застави транспортного засобу № 50004624 від 21.06.2012 року , викладення умов вищевказаних договорів в певній редакції, покладення витрат ,пов»язаних у зв»язку з внесенням змін в умовив договорів на відповідача, -

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою 26.06.2013 року.04.11.2013 року до позовної заяви були подані уточнення та з позовом також звернулася ОСОБА_3, 08.11.2013 року позовні вимоги були остаточно уточнені з боку позивачів.

В судовому засіданні представник позивачів за дорученням ОСОБА_8 позовні вимоги своїх довірителів підтримав в повному обсязі, наполягаючи на задоволенні позовних вимог, бо його довірителі вважають, що окремі пункти договорів належить визнати недійсними ,бо відповідач не мав права надавати кредит при умові укладення обов»язкового договору страхування транспортного засобу, окремі пункти договору застави майна також належить визнати недійсним у зв»язку з тим, що недійсним треба визнати окремі умови загальних положень до кредитного договору ,який і був підставою для укладення договору застави транспортного засобу.

Представник відповідача за дорученням ,спочатку Музичка М.В., а потім Саневич С.С.позовні вимоги не визнали, проти позову заперечували, обґрунтовуючи свої доводи тими обставинами, що висновки представника позивачів щодо неправомірності укладення договору обов»язкового страхування кредитного майна ,що знаходиться під заставою є безпідставними.

Вислухавши пояснення сторін, опитавши позивачів по справі за їх клопотанням як свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного:

18.06.2012 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» було укладено договір кредитування № 5004624, згідно з п.5.5. якого позичальник ОСОБА_2 прийняв на себе зобов»язання «забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов»язань позичальника за кредитним договором, на протязі усього терміну дії кредитного договору, в страховій компанії, яка авторизована Компанією», у відповідності з п.8,4 укладеного договору кредитування вказано « у випадку будь - якого порушення позичальником вимог п.5.5 цього кредитного договору ,включаючи, але не обмежуючись випадками несплати позичальником сум страхових платежів на користь страхової компанії у строки, обумовлені договором страхування, укладення позичальником договору страхування із страховою компанією ,не авторизованою Компанією тощо, позичальник сплачує на вимогу компанії штраф в розмірі 15% від суми кредиту. Зазначені у цій статті штрафні санкції підлягають оплаті позичальником не пізніше ніж через 7(сім) робочих днів з дня направлення відповідної вимоги Компанією ,а в разі дострокового повернення Кредиту за рішенням компанії - відповідно до статті 3.3. Якщо позичальник не здійснить оплату протягом вказаного терміну з моменту виникнення першої вимоги щодо сплати, Компанія надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8(вісім) робочих днів. Якщо позичальник не здійснить оплату протягом вказаного терміну з дня отримання другої вимоги щодо сплати, Компанія відповідно до ст.3.2.1 кредитного договору вимагатиме повернення креиту достроково……..».

21.06.2012 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» було укладено договір застави транспортного засобу № 5004624, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та внесено в реєстр нотаріальних дій за № 674. Згідно з умовами п. 2.3.7 вищевказаного договору застави « в день підписання цього договору Заставодавець за власні кошти здійснює страхування предмету застави в авторизовані Заставодержателем страховій компанії на користь заставодержателя на наступних умовах: термін страхування не менш одного року з дня укладення цього договору з переукладенням (продовженням терміну страхування на кожний наступний рік , застраховані ризики - пошкодження, втрата та знищення майна, страхова сума -повна вартість майна з виплатою страхового відшкодування заставодержателю (вигодонабувач за страхуванням) . Здійснювати щорічне страхування Предмета застави на вказаних умовах до повного виконання зобов»язань за кредитним договором. Сума страхового відшкодування не повинна бути меншою від вартості майна, що зазначена в Розділі 1 цього договору.» , в п.2.3.9 цього договору вказано « в тому випадку, якщо заставодавець не оплатить страховій компанії страхові платежі у строки , обумовлені договором (договорами) страхування, які будуть укладені згідно з п2.3.7 цього Договору , Заставодавець дає згоду та доручає заставодержателю здійснити від імені і за рахунок Заставодавця сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування , на користь страхової компанії. Заставодавець компенсує Заставодержателю витрати, понесені останнім у зв»язку з виконанням даного доручення в порядку, передбаченому кредитним договором.».

В п.6.1 Договору застави вказано « Заставодавець підтверджує прийнятність умов цього договору та свою здатність виконувати умови даного договору., також вказано «Заставодавець розуміє всі умови цього договору і погоджується з ними»

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, обранні контрагенту та визначенні умов договору з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту та вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін узгоджені ними, та умови, що є обов'язковими у відповідності з актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Так, п. 1 ст. 1049 ЦК України регламентує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої речі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Враховуючи, що до відносин за кредитним договором застосовуються ті ж положення, що і за договором позики ( ч. 2 ст. 1054 ЦК України), позичальник зобов'язаний повернути кредит в тій самій валюті, в якій ним отримано кредит.

У відповідності з кредитним договором № 5004624 від 18.06.2012 року сума кредиту складає 18037,50 доларів США в еквіваленті, сума придбаного за кредитним договором автомобіля VW модель Golf TeaM складає в еквіваленті 27750,00 доларів США.

Кредитні кошти відповідним чином перераховані в повному обсязі, автомобіль отримано зареєстровано за державним номером НОМЕР_1, про що вказано в укладеному договорі застава транспортного засобу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом в судовому засіданні були роз»яснені сторонам вимоги ст..ст.10,11,60 ЦПК України , суд приходить до висновку, що позивачами обґрунтованість своїх доводів не доведена в повному обсязі, відповідачами обґрунтованість доводів доведена.

На підставі ст.57 ЦПК України доказами по справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановить наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин ,які мають значення по справі. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема , звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно вимог ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття ,зміну або припинення цивільних прав та обов"язків, на підставі вимог ч 4 ст.202 ЦК України договір займу (кредитний договір) є двостороннім правочином.

На підставі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин , якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч 3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст..203 ЦК України 2003 року передбачає наступне:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу ,іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності

3) Волевиявлення учаснику правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків

6) Правочин, що вчиняється батьками(усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На підставі ст.229 ч 1 Цивільного Кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення , такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину , прав та обов»язків сторін , таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її чинність або можливість використати її за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, підстав для визнання кредитного договору недійсним в частині обов»язкового страхування майна ,суд не вбачає.

На підставі вимог ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним право чином права та обов»язки передбачалися на лише майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, правочин є таким правочином , в якому на підставі договору має місце обумовлення настання або зміну прав та обов»язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина), як передбачено ч 1 ст 212 ЦК України.

Згідно вимог ст..230 ЦК України якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст..229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона ,яка застосувала обман, зобов»язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв»язку з вчиненням такого правочину.

На підставі вимог п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «Судам відповідно до ст 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша ст219, частина перша ст.220,частина перша ст.224 ЦК тощо), та оспорювані правочини , якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах встановлених законом (частина друга ст.222, частина друга ст.223, частина перша ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.»

На підставі вимог п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» « Відповідно до ст.215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину(договору)недійсним не може бути його розірвання ,оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтованості іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена ,як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права і інтереси якої порушено вчинення правочину.».

В пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» вказано, що « судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов»язань, які виникли із правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі уколи правочин невиконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша ст.216 ЦК).»

У відповідності зі ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»

1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції.

2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

5. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

У відповідності зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»

1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Положення пункту 8 частини третьої цієї статті не застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту, відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із сторін про розірвання договору.

Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання йому у зв'язку з цим права на розірвання договору.

Положення пункту 13 частини третьої цієї статті не застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і недвозначно визначено у договорі.

Положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої цієї статті не застосовуються до:

1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем;

2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

7. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

9. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

У відповідності з п.14 П О С Т А Н О В И ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИЗ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ№5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»

При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054-1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Таким чином, суд приходить до висновку ,що проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, підстав для визнання п.п.5.5,8.4 кредитного договору тап.2.3.7 та 2.3.9 договору застави майна недійсними не існує.

Стосовно позовних вимог щодо покладення зобов»язання про викладення пунктів договору в певній редакції не передбачена діючим законодавством України, бо договорі, насамперед, угода і це право сторони підписувати його чи не підписувати.

Доказів щодо підписання договору внаслідок омани , зловживання довірою чи в наслідок помилки сторони при укладенні договору в судовому засіданні не здобуто.

Опитані як свідки по справі позивачі проти тих обставин, що уклали договори добровільно не заперечували, на запитання головуючого чому не відмовилися від договору кредиту пояснили, що цей умови кредитування на час укладання договору вважали для себе прийнятними.

Позовні вимоги щодо покладення витрат ,пов»язаних у зв»язку з внесенням змін в умовив договорів на відповідача суд вважає необґрунтованими та такими ,що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Дослідивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обгрунтовані та задоволенню не підлягають і в задоволенні позову слід відмовити, бо відсутні підстави для визнання певних пунктів договорів кредитування та застави недійсними.

Керуючись ст.ст.10,11,60,209,212,214,215 ЦПК України ст.ст.192,526,533,1054 ЦК України, ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів»,-

СУД ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» про визнання частково недійсними положень Загальних умов кредитування до договору кредитування №5004624 від 18.06.2012 року та про визнання частково недійсними деяких положень договору застави транспортного засобу № 50004624 від 21.06.2012 року, викладення умов вищевказаних договорів в певній редакції, покладення витрат ,пов»язаних у зв»язку з внесенням змін в умовив договорів на відповідача -визнати необґрунтованими

ОСОБА_2, ОСОБА_3 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» про визнання частково недійсними деяких положень( п.п.5.5, 8.4 )Загальних умов кредитування до договору кредитування №5004624 від 18.06.2012 року та про визнання частково недійсними деяких положень(п.п.2.3.7,2.3.9) договору застави транспортного засобу № 50004624 від 21.06.2012 року, викладення умов вищевказаних договорів в певній редакції, покладення витрат ,пов»язаних у зв»язку з внесенням змін в умовив договорів на відповідача -відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 10-ти днів з дня проголошення.

Рішення суду з мотивувальною частиною буде виготовлено судом в п»ятиденний термін після проголошення установчої та резолютивної частини судового рішення.

Головуючий, суддя О.О.РУДНЄВА

Рішення виготовлено суддею власноруч в нарадчій кімнаті

Суддя О.О.РУДНЄВА