Постанова № 3682819, 30.04.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 7/70

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30.04.2009 р.                                                   10:10                              № 2а-2930/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Епос"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

Представники:

від позивачаШевчук Б.Б., за довіреністю

від відповідачаЛугинець І.І., за довіреністю

Товариство з обмеженою відповідальністю «Епос»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2009р. № 0000622302/0 та № 0000632302/0.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва дійшла помилкового висновку про те, що у разі якщо підприємство-дебітор (ТОВ «Аквілон») визнано банкрутом, а ТОВ «Епос»не пред’явило вимог в ході процедури банкрутства, то валові витрати по сплаті передоплати за товар не пов’язані з господарською діяльністю і повинні бути виключені зі складу валових витрат та податкового кредиту.

Відповідач повністю заперечує проти позовних вимог ТОВ «Епос», посилаючись на те, що порушення позивачем податкового законодавства мало місце, відповідно, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено відповідачем правомірно відповідно до висновків акту.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, - встановив:

Відповідачем –Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. по 31.03.2008р., за результатами якої складено акт перевірки № 394/1-23-02-31026977 від 15.09.2008р.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 25.09.2008р. № 0000622302/0, згідно якого донараховано позивачу податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1667623,00 грн., в т.ч. 731365,00 грн. –основного платежу та 936258,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій; та № 0000632302/0, згідно якого позивачу донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1156979,00 грн., в т.ч. 771319,00 грн. –основного платежу та 385660,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

Як свідчать обставини справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Аквілон»(продавець) укладено договори № АЭ/09/04 від 04.09.2006р. та № АЭ/01/10 від 10.01.2007р. на поставку товару.

Згідно умов наведених договорів ТОВ «Аквілон»зобов’язується передати у власність ТОВ «Епос»нафтопродукти, а ТОВ «Епос»зобов’язується прийняти товар і оплатити його на умовах повної або часткової передплати.

На виконання зазначених договорів позивачем було здійснено передплату ТОВ «Аквілон», що не заперечується відповідачем.

Станом на 01.04.2007р. дебіторська заборгованість позивача по взаєморозрахунках з ТОВ «Аквілон»складає 6262148,12 грн.

Як встановлено актом перевірки, залишок дебіторської заборгованості станом на 20.04.2007р. у позивача по розрахунках із ТОВ «Аквілон»складає 5516595,00 грн., оскільки в квітні 2007р. ТОВ «Аквілон»поставлено позивачу товар на суму 745552,90 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме:

накладна на реалізацію від 02.04.2007р. № 845 (бензин А-80 у кількості 25,34т) на суму 109 304,78 грн., в т.ч. ПДВ –18 217,46 грн., акт приймання-передачі від 02.04.2007р. №1;

накладна на реалізацію від 03.04.2007р. № 846 (бензин А-80 у кількості 25,349т) на суму 109 304,78 грн., в т.ч. ПДВ –18 217,46 грн., акт приймання-передачі від 03.04.2007р. №2;

накладна на реалізацію від 10.04.2007р. № 847 (бензин А-80 у кількості 47,605т) на суму 205272,56 грн., в т.ч. ПДВ –34212,09 грн., акт приймання-передачі від 10.04.2007р. №3;

накладна на реалізацію від 11.04.2007р. № 848 (бензин А-80 у кількості 47,605т) на суму 205272,56 грн., в т.ч. ПДВ –34212,09 грн., акт приймання-передачі від 10.04.2007р. №4;

накладна на реалізацію від 19.04.2007р. № 849 (дизпаливо 30,8т) на суму 116239,20грн., в т.ч. ПДВ –19373,20 грн., акт приймання-передачі від 19.04.2007р. № 1;

накладна на реалізацію від 02.04.2007р. № 850 (дизпаливо 50,97л) на суму 159,02грн., в т.ч. ПДВ –26,50 грн., акт приймання-передачі від 02.04.2007р. № 1.

30.04.2007р. між позивачем (цедент) та ТОВ «Намар»(цесіонарій) укладено договір № ЕН/07-01 відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач відступає, а Товариство «Намар»приймає право вимоги до ТОВ «Аквілон»по укладеним між позивачем та ТОВ «Аквілон»договорам поставки: № АЭ/09/04 від 09.04.2006р. суми основного боргу у розмірі 3302934,70 грн., а також усі інші права, пов’язані з правом вимоги по договору поставки № АЭ/09/04 від 09.04.2006р.; № АЭ/01/10 від 10.01.2007р. суми основного боргу у розмірі 2213660,52 грн., а також усі інші права, пов’язані з правом вимоги по договору поставки № АЭ/01/10 від 10.01.2007р.

В результаті відступлення права вимоги позивач (цедент) повністю вибуває з договірних зобов’язань, що пов’язують його з боржником –ТОВ «Аквілон», і місце цедента у вказаних договірних зобов’язаннях переходить до цесіонарія –ТОВ «Намар»; даний договір вступає в силу з моменту його укладення і діє до повного виконання зобов’язань сторонами і проведення розрахунків між ними (п.1.4, 5.1 договору № ЕН/07-01 від 30.04.2007р.)

Згідно укладеної додаткової угоди від 30.04.2007р. до договору № ЕН/07-01 від 30.04.2007р. за відступлення права вимоги ТОВ «Намар»зобов’язалося перерахувати позивачу грошові кошти у розмірі 5516595,00 грн. протягом 540 календарних днів від дати підписання додаткової угоди.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами визнаються.

Відповідно до ч.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

В акті перевірки зазначено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.04.2007р. по справі № 43/133 ТОВ «Аквілон»ліквідовано. Відповідно до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом від 22.05.2007р. ТОВ «Аквілон»ліквідовано, номер запису 10711170005001162. При цьому, в ході перевірки ТОВ «Епос»не були надані документи, які б свідчили про подання до господарського суду письмової заяви з вимогами до боржника, а саме до ТОВ «Аквілон». А тому, відповідачем, у наведеному акті, зроблено висновок про порушення ТОВ «Епос»п.1.32 ст. 1, п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки за І півріччя 2007 року не було зменшено валові витрати, податковий кредит на суму передоплати –дебіторської заборгованості Товариства «Аквілон»(код ЄДРПОУ 31408173), яка не підлягає погашенню у зв’язку із банкрутством контрагента.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктами 5.3 –5.7 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” обмеження щодо віднесення до складу валових витрат передплати за товар не містить, крім того, наведені норми даного Закону не містять у собі вимог щодо обов’язку платника податку –покупця товару зменшувати валові витрати у зв’язку із визнанням банкрутом та ліквідацією продавця товару

Згідно п. 5.11 ст. 5 зазначеного Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до вимог п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що позивач правомірно та у відповідності до наведених вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», по першій події –даті списання коштів з його банківського рахунку, відніс до складу валових витрат та податкового кредиту вартість вже оплаченого товару на користь ТОВ «Аквілон», та мало місце часткове постачання товару. Суд враховує, що вказані норми Законів інших правил щодо формування/коригування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, у разі якщо в подальшому, після проведення передплати товару, відбувається ліквідація продавця товару наведені норми даних Законів не містять.

Відтак, за результатами дослідження наданих сторонами доказів справи суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових висновках акта перевірки, надані відповідачем обґрунтування заперечень на позов не відповідають чинному законодавству, ґрунтуються на невірному його трактуванні та суперечать фактичним обставинам справи.

Так відповідач штучно визначає додаткову підставу неможливості віднесення витрат до складу валових –„витрати, які не призвели до збільшення доходів” та формування податкового кредиту –„включення ПДВ до ціни товарів, які фактично були використані в господарський діяльності”. У той же час, як було зазначено вище, пп. 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено виключний перелік обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, а п. 6.1 ст. 6 закону про ПДВ передбачено наявність лише мети для використання товару в господарський діяльності.

Таким чином наведені в акті підстави застосування санкцій є неправомірними оскільки тлумачать у широкому значенні норми не на користь платника податку, звужуючи його права.

Згідно з п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 зазначеного Закону, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно п.п.17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність порушення позивачем податкового законодавства за розглянутим епізодам, застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.3, 17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є необґрунтованим.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94 , 97, 158-163, 227 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос»задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 25.09.2008р. № 0000622302/0 та № 0000632302/0.

3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Епос»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –18.05.09 р.

Суддя                                                                                 Арсірій Р.О.