Рішення № 36826965, 23.01.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 січня 2014 року Справа № 913/3251/13

Провадження №8н/913/3251/13

За позовом Прокурора Старобільського району Луганської області, м. Старобільськ Луганської області, в інтересах держави

до 1. Старобільської районної державної адміністрації, м. Старобільськ Луганської області,

2.Селянського (фермерського) господарства "Скіфи", с. Бутове Старобільського району Луганської області, -

за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Управління Держземагентства у Старобільському районі Луганської області, м. Старобільськ Луганської області, -

про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди землі, скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Скоковій К.Л.,

у присутності учасників розгляду спору:

від прокурора (заявника, позивача) - Голоденко К.О. - прокурор відділу, - посвідчення №020155 від 03.09.2013;

від 1-го відповідача - Дем'яненко Т.М. - головний спеціаліст-юрисконсульт, - довіреність №3334 від 11.12.2013;

від 2-го відповідача - Решетняк С.В. - керівник, - довідка з ЄДР № 065694 від 27.06.2008, паспорт ЕМ №712310, вид. Старобільським РВ УМВС України у Луганській обл. 09.10.2000;

від 3-ї особи - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

ВСТАНОВИВ:

суть спору: прокурором, який по даній справі має статус позивача, в інтересах держави заявлено вимоги про:

визнання недійсними та скасування розпоряджень Старобільської районної державної адміністрації Луганської області від 26.07.2010 №398 "Про надання селянському (фермерському) господарству "Скіфи" дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки" та від 10.03.2011 №136 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди земельної ділянки СФГ "Скіфи"";

визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 23.01.2012 між Старобільської районною державною адміністрацією (далі - Старобільська РДА, орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством "Скіфи" (далі - СФГ "Скіфи", орендар), який зареєстрований у Державному реєстрі земель 23.01.2012 за №442510004002053, предметом якого є земельна ділянка площею 5,9353 га, що розташована за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Бутівській сільській раді Старобільського району Луганської області - недійсним;

скасування запису у Державному реєстрі земель про державну реєстрацію договору оренди, укладеного 23.01.2012 між Старобільською РДА та СФГ "Скіфи", на земельну ділянку площею 5,9353 га, що розташована за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Бутівський сільській раді Старобілського району Луганської області та зареєстрований у Відділі Держкомзему у Старобільському районі Луганської області за № 442510004002053;

зобов'язання СФГ "Скіфи" повернути земельну ділянку площею 5,9353 га до земель Державного резервного фонду.

Позов мотивовано посиланням на невідповідність спірних розпоряджень та договору вимогам чинного законодавства України.

У зв'язку з надходженням позову господарським судом Луганської області порушено провадження у справі №913/3251/13.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.12.2013 та з його ініціативи до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучено Управління Держземагентства у Старобільському районі Луганської області.

19.12.2013, через канцелярію суду, позивач (прокурор) подав заяву від 17.12.2013 за вих. №93/6338вих13 - про зміну предмету позову, посилаючись на те, що згідно з інформацією Відділу Держземагентства у Старобільському районі, відповідно до Проекту роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка Старобільського району Луганської області земельна ділянка площею 5,9353га, що знаходиться у користуванні у СФГ "Скіфи" згідно договору оренди № 442510004002053 від 21.01.2012, - відноситься до земель запасу, а тому, вважає позивач (прокурор) слід зобов'язати 2-го відповідача - СФГ "Скіфи" повернути спірну земельну ділянку до земель запасу Бутівської сільської ради Старобільського району Луганської області; решта позовних вимог залишена без змін (а.с.109-110).

З урахуванням того, що розгляд справи по суті станом на день надходження цієї заяви не розпочато, суд, керуючись ч.4 ст.22 ГПК України, прийняв її та врахував при вирішенні спору по суті.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 19.12.13 року до 09.01.14 року - у зв'язку з поданням позивачем (прокурором) заяви про зміну предмету позову та з метою надання сторонам часу для підготовки своїх заперечень на неї; з 09.01.2014 до 23.01.2014 - з метою надання учасникам розгляду спору можливості подати додаткові докази.

До початку судового засідання 23.01.2014 від учасників розгляду спору надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач (прокурор) заявлені вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх посиланням на те, що, на його думку:

орендар (2-й відповідач) не звертався до райдержадміністраціїї з заявою про поновлення договору оренди землі від 06.07.2005, державна реєстрація від 06.07.2005, №6;

орендодавець (1-й відповідач) не приймав рішення про поновлення цього договору;

за таких обставин 2-му відповідачеві протиправно була надана у оренду спірна земельна ділянка, - оскільки її надання слід було здійснити відповідно до вимог чинного земельного законодавства України, перш за все - частини другої ст. 124 Земельного кодексу України, - тобто за результатами проведення земельних торгів; у такий спосіб порушено інтереси держави, оскільки земельна ділянка площею 5,9353 га без законних підстав була надана 2-му відповідачеві;

чинне земельне законодавство України на час виникнення цього спору не передбачало можливості автоматичного продовження дії договору оренди землі у разі закінчення терміну його дії.

1-й відповідач (Старобільська РДА) позов не визнав, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та таким, що суперечить фактичним обставинам справи, а власні дії, спрямовані на поновлення спірного договору, - такими, що цілком відповідають вимогам закону (заперечення на позовну заяву від 11.12.2013 за вих.№3343 (а.с.27-31); відзив на позовну заяву (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) від 27.12.2013 за вих. № 3575 (а.с.149-150); відзив на позовну заяву від 20.01.2014 за вих. №136).

2-й відповідач (СФГ "Скіфи") позов не визнав, вважаючи його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а власні дії, спрямовані на поновлення спірного договору, - такими, що цілком відповідають вимогам закону (відзив від 15.12.2013 за вих.№б/н) (а.с.68-70); відзив на позовну заяву без дати та без номера, - до справи надано 23.01.2014).

Третя особа (Відділ Держземагентства у Старобільському районі Луганської області) до судового засідання не з'явилася, але 17.12.2013, поштою, подала відзив на позов за вих. №06-04-21/3124 від 13.12.2013, яким поставила суд до відома, що земельна ділянка площею 5,9353 га, що перебуває в оренді Селянського (фермерського) господарства "Скіфи" згідно договору оренди землі від 23.01.2012, державна реєстрація від 23.01.2012 №442510004002053, належить до земель запасу державної власності; крім того, у відзиві виклала клопотання про розгляд справи за відсутності її представника (а.с.90-91); аналогічна позиція викладена у відзивах на позов від 26.12.2013 за вих. №06-04-21/3268 (а.с.140-141) та від 16.01.2014 за вих. №04-02-21/0069.

Сторони не заперечили проти розгляду справи за відсутності третьої особи.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.43,22,27,32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності 3-ї особи, - на підставі наявних у справі доказів.

В ході розгляду цього спору судом встановлено, що ним припущена описка у найменуванні третьої особи.

Так, в ухвалах суду від 03.12.2013, 19.12.2013 та від 09.01.2014 її названо як Управління Держземагентства у Старобільському районі Луганської області.

В той же час, як вбачається з Положення про відділ Держземагентства у Старобільському районі Луганської області, затвердженого наказом Дерземагентства України від 14.09.2012 №431, правильною назвою третьої особи є Відділ Держземагентства у Старобільському районі Луганської області.

В силу ст. 89 ГПК України описка підлягає виправленню, - тобто у подальшому викладі цього рішення назву 3-ї особи слід викладати у наступні редакції: "Відділ Держземагентства у Старобільському районі Луганської області".

Заслухавши учасників розгляду спору, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

1. 06.07.2005 між Старобільською районною державною адміністрацією (орендодавець, 1-й відповідач) та СФГ "Скіфи" (орендар, 2-й відповідач), у простій письмовій формі, було укладено договір оренди землі, відповідно до якого на підставі розпорядження голови Старобільської РДА від 08.02.2005 №55 (а.с.32) орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пункти 1 та 15) площею 5,9353 га, у т.ч. рілля - 5,9353 га (п.2), нормативною грошовою оцінкою 18064,12 га (п.5), терміном на 5 років (п.8), яка знаходиться на території Бутівської сільської ради Старобільського району (п.1) і надається орендареві для розширення та ведення фермерського господарства (п.14).

У пункті 8 договору, яким врегульовано термін його дії, зокрема, сказано, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його нам новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Дослідження судом змісту договору показало, що сторони досягли домовленості щодо усіх інших його істотних умов.

Державна реєстрація договору здійснена 06.07.2005 за №6 (а.с.33-34;35).

Факт передачі орендодавцем предмету оренди орендареві підтверджується двостороннім актом приймання-передавання земельної ділянки (а.с.35).

Факт визначення її меж в натурі (на місцевості) учасниками спору не оспорюється.

Цей спір виник з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту вищезгаданого договору (п.8), термін його дії добігав кінця 06.07.2010 року.

У справі відсутні докази того, що орендар (2-й відповідач) - СФГ "Скіфи" - не мав наміру продовжити термін оренди земельної ділянки площею 5,9353 га, яка була предметом договору оренди землі від 06.07.2005.

Як пояснив у судовому засіданні його представник СФГ "Скіфи" - голова господарства Решетняк С.В., діючи від імені господарства та маючи намір продовжити користування земельною ділянкою, про яку йдеться у договорі оренди землі від 06.07.2005, державна реєстрація від 06.07.2005 за №6, - він 25.06.2010 звернувся до Старобільської РДА з письмовим клопотанням від 25.06.2010 за вих. №б/н (а.с.36), яке райдержадміністрація отримала 30.06.2010 (а.с.36), - про надання господарству в оренду терміном на 20 років земельної ділянки площею 5,9353 га, що розташована за межами населених пунктів на території Бутівської сільської ради, наголосивши у клопотанні на тому, що ця ділянка використовувалася господарством згідно з договором оренди №6 від 6 липня 2005 року, - тобто саме тієї земельної ділянки, термін оренди якої добігав кінця 06 липня 2010 року.

В ході розгляду спору 2-й відповідач на вимогу суду також пояснив, що, звертаючись з зазначеним клопотанням до РДА, він був обізнаний про зміст статті 33 Закону України "Про оренду землі" та мав намір продовжити термін оренди на 20 років саме тієї земельної ділянки, яка є предметом договору оренди землі від 06.07.2005, державна реєстрація від 06.07.2005 №6, - про що прямо вказав у своєму клопотанні, - оскільки, як він пояснив суду: впродовж терміну дії договору господарство добросовісно виконувало його умови, у т.ч. шляхом використання наданої в оренду земельну ділянки за цільовим призначенням; вжило заходів до приведення її у стан, придатний для використання за призначенням (він стверджує, що у 2005 році - на час надання ділянки йому в оренду - вона була непридатна для цього); своєчасно вносило орендну плату, індексуючи її відповідно до умов договору та чинного законодавства; що ж стосується строку дії договору (20 років), то, на його думку, стаття 33 Закону "Про оренду землі" (у чинній на той час редакції) надавала право сторонам внести зміни до договору у разі взаємної згоди на його поновлення.

Дослідивши зміст цього клопотання орендаря, суд, незважаючи на те, що воно формально не містить слів про поновлення договору оренди землі від 06.07.2005, - але за своїм змістом та суттю викладеного у ньому волевиявлення орендаря спрямоване безпосередньо на поновлення названого договору, у т.ч. - шляхом внесення змін до нього, - як то було передбачено частиною 2 ст. 33 Закону "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на 25.06.2010 (дату подання клопотання)).

Оцінивши дії орендаря у цій частині, суд вважає, що він (орендар) не у повній мірі дотримався приписів пункту 8 договору, оскільки звернувся до орендодавця з вищезгаданим клопотанням у строк, який є меншим, ніж 30 днів, - в той час, як, за загальним правилом, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ)); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

При вирішенні цього спору суд керується правовою позицією, викладеною у абзаці четвертому п.2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин", а саме: судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Крім того, суд під час розгляду справи приймає до уваги наступне.

По-перше, стаття 33 Закону "Про оренду землі" на час закінчення терміну дії договору та вирішення питання про його поновлення мала наступну редакцію:

після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

З урахуванням обставин справи суд вважає, що 1-й та 2-й відповідачі при вирішенні питання про поновлення договору оренди землі правомірно керувалися приписами частин 1 та 2 цієї статті, - що повністю підтверджується наявними у справі доказами, про які йдеться нижче у цьому рішенні, - оскільки орендар звернувся до орендодавця з клопотанням про продовження користування орендованою земельною ділянкою до закінчення терміну дії договору оренди землі від 06.07.2005, державна реєстрація від 06.07.2005, №6.

По-друге, укладеним між сторонами договором оренди землі від 06.07.2005, державна реєстрація від 06.07.2005, №6 - не передбачено будь-яких негативних наслідків для орендаря у разі недодержання ним строку, вказаного у п.8 договору, у т.ч. - у вигляді втрати ним переважного права на поновлення договору оренди землі.

Чинним законодавством - Цивільним, Господарським та Земельним кодексами України, а також Законом "Про оренду землі" такі наслідки також не встановлені.

За таких обставин суд вважає, що порушення орендарем (2-м відповідачем) строку звернення до орендодавця з клопотанням про поновлення договору оренди землі не впливає на вирішення цього спору.

По-третє, вирішуючи цей спір, суд дослідив дії орендодавця (1-го відповідача), вчинені ним після отримання вищезгаданого клопотання орендаря, та оцінив їх як такі, що свідчать про відсутність у нього заперечень проти поновлення дії згадуваного у цьому рішенні договору оренди землі.

Так, орендодавець (1-й відповідач), отримавши 30.06.2010 клопотання орендаря (а.с.36), не висловив жодних заперечень проти нього та 26.07.2010 року видав розпорядження №398 "Про надання селянському (фермерському) господарству "Скіфи" дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі в оренду земельної ділянки" (а.с.12), - тобто у такий спосіб здійснив волевиявлення райдержадміністрації, - що відповідає приписам:

пункту 2 частини 1 ст.21 Закону України від 09.04.1999 №586-ХІУ "Про місцеві державні адміністрації", згідно якому місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону;

частини 1 ст. 41 названого Закону, відповідно до якого голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Зазначені дії РДА узгоджуються, крім того, з нормами іншого чинного законодавства з огляду на таке.

2-й відповідач - СФГ "Скіфи" в якості юридичної особи зареєстрований з 30 березня 1993 року (а.с.19).

Нова (нині чинна) редакція статуту господарства затверджена головою СФГ "Скіфи" Решетняком С.В. (представником 2-го відповідача у цій справі) 26 грудня 2001 року, державна реєстрація статуту здійснена 28 грудня 2001 року.

Згідно п.3.1 статуту СФГ "Скіфи" є юридичною особою відповідно до чинного законодавства; до складу земель господарства можуть входити землі, орендовані у фізичних та юридичних осіб будь-яких форм власності (п.5.1.3); управління господарством здійснює голова або особа, яка є його правонаступником (п.9.1), яким надано право представляти інтереси господарства перед підприємствами, установами, організаціями, окремими громадянами як на території України, так і за її межами (п.9.3).

Положення пункту 5.1.3 статуту 2-го відповідача кореспондуються з частиною 1 статті 12 Закону України від 19.06.2003 №973-ІУ "Про фермерське господарство", якою визначено перелік земель, з яких можуть складатися землі фермерського господарства, до якого, зокрема, віднесено земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.

З обставин справи відомо, що земельна ділянка, яка була надана орендареві у користування згідно договору оренди землі від 06.07.2005, належить до категорії земель сільськогосподарського призначення.

Орендар (2-й відповідач) у своєму клопотанні на адресу РДА від 25.06.2010 просить надати йому в оренду саме цю ділянку для тих же потреб, що були зазначені у договорі оренди землі від 06.07.2005, - тобто без зміни її цільового призначення.

Згідно приписам частини 1 ст. 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на день видання спірного розпорядження) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою, - в усіх інших випадках надання земельної ділянки відбувається на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ст. 123 ЗК України).

Отже, райдержадміністрація з метою вирішення клопотання СФГ "Скіфи" мала правові та фактичні підстави видати спірне розпорядження від 26.07.2010 №398.

Що стосується терміну, за витоком якого (після надходження клопотання орендаря від 25.06.2010) було видано це розпорядження (26.07.2010), - то суд при вирішенні спору виходить з того, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не було врегульовано термін, впродовж якого сторони були зобов'язані укласти договір про поновлення раніше укладеного договору оренди землі.

Таким чином, Старобільською РДА спірне розпорядження від 26.07.2010 №398 було видано у межах повноважень, наданих їй чинним законодавством, та з дотриманням вимог останнього; воно підтверджує її згоду на поновлення договору оренди згадуваної вище земельної ділянки, - що спростовує доводи позивача (прокурора) про відсутність рішення райдержадміністрації (тобто волевиявлення власника землі) про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 5,9353 га, - а тому у суду відсутні підстави для визнання цього розпорядження недійсним та скасування його.

2. Дослідивши доводи позивача (прокурора) про те, що Старобільською райдержадміністрацією (1-м відповідачем) було порушено порядок надання земельної ділянки СФГ "Скіфи" у тимчасове оплатне користування (оренду), - оскільки, на його думку, це слід було здійснити відповідно до вимог чинного земельного законодавства України, перш за все - частини другої ст. 124 Земельного кодексу України, - тобто за результатами проведення земельних торгів, та що у зв'язку з невиконанням цього припису чинного законодавства у такий спосіб порушено інтереси держави, оскільки земельна ділянка площею 5,9353 га без законних підстав була надана 2-му відповідачеві, - суд не погоджується з ними з наступних підстав.

Як уже сказано вище у цьому рішенні, СФГ "Скіфи", керуючись статтею 33 Закону "Про оренду землі" (у чинній на той час редакції) до закінчення терміну дії договору оренди землі від 06.07.2005, - тобто 25.06.2010 звернулося до орендодавця з клопотанням про продовження цього договору на 20 років.

Частинами 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України, які мали одну і ту ж редакцію станом на 25.06.2010 (дату подання клопотання господарством) та станом на 26.07.2010 (дату прийняття розпорядження) встановлено порядок передачі земельних ділянок в оренду, а саме: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною другою ст.134 названого Кодексу визначено випадки, у яких не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, - до числа яких, зокрема, віднесено: передачу громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, а також поновлення договорів оренди землі.

Як відомо з обставин справи, у даному спірному випадку має місце поновлення договору оренди землі з метою використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

За таких обставин 1-й відповідач правомірно дійшов висновку про відсутність потреби у продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права оренди вищезгаданої земельної ділянки.

3. Вирішуючи спір в частині, що стосується вимог позивача (прокурора) про визнання недійсним та скасування розпорядження РДА від 10.03.2011 №136 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди земельної ділянки СФГ "Скіфи" (а.с.13), - суд дійшов висновку, що позов у цій частині не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Після розробки вищезгаданої технічної документації орендар 11.02.2011 звернувся до Старобільської райдержадміністрації з клопотанням про її затвердження та надання йому в оренду терміном на 20 років згадуваної у цьому рішенні земельної ділянки для ведення фермерського господарства (а.с.38).

Вище у цьому рішенні зазначено правові та фактичні підстави, керуючись якими Старобільська районна державна адміністрація (1-й відповідач) мала право видати це розпорядження.

Суд вважає, що вона їх дотрималася у повному обсязі.

Крім того, її дії у даному випадку також узгоджуються з приписами вищецитованої частини першої статті 123 Земельного кодексу, згідно якій (та з урахуванням фактичних обставин справи) - земельна ділянка підлягала передачі орендареві саме на підставі технічної документації із землеустрою, без проведення земельних торгів.

Суд також приймає до уваги те, що розпорядження №136 від 10.03.2011 видано 1-м відповідачем до 12.03.2011, - тобто до дати набрання чинності Законом України від 17.02.2011 №3038-УІ, яким внесено зміни до статті 33 Закону України "Про оренду землі" шляхом викладення її у новій редакції.

З урахуванням вищесказаного 1-й відповідач, видаючи назване розпорядження, правомірно не керувався ст. 33 даного Закону у новій редакції.

За таких обставин у суду відсутні підстави для визнання недійсним та скасування цього розпорядження.

4. Як відомо з обставин справи, розпорядженням РДА від 10.03.2011 №136 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на земельну ділянку, яка надана терміном на 20 років СФГ "Скіфи" для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Бутівській сільській раді (п.1); надано її в оренду названому господарству терміном на 20 років (п.2) та зобов'язано голову господарства у місячний термін укласти договір оренди землі і здійснити його державну реєстрацію (п.3) (а.с.13).

На підставі цього розпорядження 23.01.2012 між 1-м (орендодавець) та 2-м (орендар) відповідачами було укладено договір оренди землі терміном на 20 років (п.8), предметом якого є земельна ділянка площею 5,9353 га (п.2), нормативною грошовою оцінкою 61364,54 грн. (п.5), що належить до земель сільськогосподарського призначення (п.16), надана орендареві для городництва і ведення фермерського господарства (п.14) та розташована за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Бутівській сільській раді (п.1).

Орендна плата встановлена на рівні 1% нормативної грошової оцінки землі та становить 613,65 грн. (п.9).

Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли домовленості щодо усіх інших його істотних умов, - при цьому суд вважає, що зміни, внесені ними до пунктів: 8-го - щодо терміну дії договору, та 9-го - щодо розміру річної орендної плати, - узгоджуються з приписами частини другої ст. 33 Закону "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження РДА від 10.03.2011 №136).

Суд вважає, що зазначені зміни до пунктів 8 та 9 до договору оренди землі від 23.01.2012 також не суперечать приписам частини четвертої ст. 33 Закону "Про оренду землі" у редакції, чинній з 12 березня 2011 року.

Державна реєстрація договору здійснена 23.01.2012 за №442510004002053 (а.с.14-15;16-17).

Факт передачі земельної ділянки орендареві підтверджується двостороннім актом приймання-передавання об'єкту оренди (а.с.16).

В ході розгляду спору позивач (прокурор) акцентував увагу суду на тому, що орендар не дотримався місячного терміну укладення договору оренди землі від 23.01.2012, зазначеного у пункті 3 розпорядження РДА від 10.03.2011 №136.

Дослідивши доводи позивача (прокурора) у цій частині та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що зазначена обставина (дата укладення договору оренди землі від 21.01.2012) не впливає на вирішення цього спору з наступних підстав.

У розпорядженні РДА від 10.03.2011 №136 не зазначено будь-яких негативних наслідків, у т.ч. у вигляді втрати права на оренду згаданої у ньому земельної ділянки, у разі порушення орендарем терміну укладення договору оренди землі.

Не передбачено таких наслідків і частиною другою ст. 16 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Земельним та Цивільним кодексами України також не встановлено вищезгаданих наслідків.

Крім того, суд, вирішуючи цей спір, прийняв до уваги те, що спірна земельна ділянка після 06 липня 2010 року - дати закінчення терміну дії договору від 06 липня 2005 року - та до 21 січня 2012 року - дати укладення нового договору - перебувала у користуванні орендаря, який щомісячно вносив орендну плату за користування землею (а.с.77-87).

У судовому засіданні позивач (прокурор), наполягаючи на задоволенні заявлених позовних вимог, стверджував, що з урахуванням того, що орендар (2-й відповідач) продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору оренди землі від 06.07.2005, а орендодавець впродовж одного місяця письмово не заперечив проти цього, - то, на його думку, підлягає застосуванню припис частини третьої ст. 33 Закону "Про оренду землі" про те, що за таких обставин раніше укладений договір оренди землі підлягав поновленню на тих же умовах та на той же строк, - тобто сторони договору оренди землі від 23.01.2012 неправомірно внесли зміни до пунктів 8-го та 9-го договору, зміст яких наведено вище у даному рішенні.

Суд не погоджується з доводами позивача (прокурора) у цій частині з огляду на таке.

Як уже зазначалося вище у цьому рішенні, у справі належним чином доведено, що орендар мав право на поновлення договору оренди землі від 06.07.2005, - як то було передбачено частиною 1 ст. 33 Закону "Про оренду землі" (у редакції, чинній на 25.06.2010 та на 06.07.2010).

Виконуючи умови пункту 8 договору від 06.07.2005, він письмово повідомив орендодавця про свій намір поновити його (а.с.36), - при цьому орендодавець погодився з клопотанням орендаря, не заперечивши проти цього у порядку, встановленому законом, - навіть більше того: видав розпорядження від 26.07.2010 №398, яке свідчить про його згоду на поновлення цього договору.

Тобто наявними у справі доказами документально підтверджено, що 1-й та 2-й відповідачі досягли домовленості про поновлення договору оренди землі від 06.07.2005 на підставі клопотання 2-го відповідача від 25.06.2010, а тому у своїх подальших діях правомірно керувалися приписами частини другої ст.33 Закону "Про оренду землі" (у чинній на той час редакції), - інша думка суперечить фактичним обставинам справи.

4.1. Що стосується вимоги позивача (прокурора) про визнання недійсним договору оренди землі від 23.01.2012, державна реєстрація від 23.01.2012 №442510004002053, то суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов наступного.

Згідно частинам 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини 1 та 2 ст. 202 ЦКУ).

Частинами 1-5 статті 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ст. 204 Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.207 ЦКУ, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,

якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Пунктом 1 статті 208 цього Кодексу визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Різновидністю правочину є договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання (ст. 629 ЦКУ).

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що спірний договір належить до категорії господарських, оскільки укладений з метою забезпечення здійснення господарської (підприємницької) діяльності відповідача (ч.1 ст.179 Господарського кодексу України (далі - ГКУ).

В силу частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу (ст.180 ГКУ) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір, укладений між сторонами по цій справі, належить до категорії орендних.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України (ст.1 спеціального Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІУ "Про оренду землі") право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону "Про оренду землі").

В силу ст.125 ЗКУ право оренди землі підлягає державній реєстрації.

Укладений сторонами договір від 23.01.2012 відповідає приписам вищецитованого законодавства.

Факт належного виконання орендарем умов цього договору не оспорено та не спростовано.

Підстави для визнання правочину недійсним прямо вказані у ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно приписам якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Наявність таких обставин у цій справі позивачем (прокурором) у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не доведена, - з огляду на що позов у цій частині задоволенню не підлягає.

З урахуванням вищевикладеного не підлягають задоволенню також взаємно пов'язані з вищезгаданими вимоги позивача (прокурора) про:

скасування запису у Державному реєстрі земель про державну реєстрацію договору оренди, укладеного 23.01.2012 між Старобільською РДА та СФГ "Скіфи", на земельну ділянку площею 5,9353 га, що розташована за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується у Бутівський сільській раді Старобілського району Луганської області та зареєстрований у Відділі Держкомзему у Старобільському районі Луганської області за № 442510004002053;

повернення спірної земельної ділянки до земель запасу Бутівської сільської ради Старобільського району Луганської області.

Як сказано у абзаці другому пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суджу України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки належних та допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене суд при вирішенні цього спору виходить з наступного.

В силу ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 33 цього Кодексу визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, - при цьому відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивач не довів законність та обґрунтованість своїх позовних вимог за цим спором.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає з підстав, про які сказано вище у цьому рішенні.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, виходить з наступного.

Позивачем у справі є прокурор.

Відповідно до пункту 11 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-УІ "Про судовий збір" органи прокуратури звільнені від сплати судового збору на користь Державного бюджету України у разі звернення до суду з позовом в інтересах держави.

За приписами п/п 2 п.2 ч.2 ст. 4 цього Закону у разі звернення до господарського суду з позовом немайнового характеру (до їх категорії належить спір по цій справі) на користь Державного бюджету України підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2013 рік" на 1 січня 2013 року (1147,00 грн.).

З урахуванням вищевикладеного суд не покладає сплату судового збору ані на позивача (прокурора), ані на відповідачів у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43,47,22,27,32-34,36,43,44,49,75,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В :

1.У задоволенні позову Прокурора Старобільського району Луганської області в інтересах держави до Старобільської районної державної адміністрації та Селянського (фермерського) господарства "Скіфи" - про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди землі, скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку - відмовити повністю.

2.Судові витрати на позивача та відповідачів - не покладати.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 23.01.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 27 січня 2014 року.

Суддя А.П.Середа