Рішення № 36826725, 25.01.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/724/14 Справа № 2/171/310/13 Головуючий у 1 й інстанції - Чумак С.А Доповідач - Варенко О.П.Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Варенко О.П.,

суддів - Григорченка Е.І., Городничої В.С.,

при секретарі - Кондратенко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт»

на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт», третя особа: ОСОБА_3, про встановлення періоду роботи, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки, визнання незаконними та скасування наказів про покладення матеріальної відповідальності за псування товарно-матеріальних цінностей, стягнення незаконно утриманих коштів,

В С Т А Н О В И Л А:

03 січня, 30 січня та 14 лютого 2013 року позивач звернулася позовними вимогами до відповідача щодо порушення її трудових прав. 17.07.2013 року цивільні справи за позовами ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2) об'єднані в одне провадження (а.с.57-58, т.3). В судовому засіданні позовні вимоги були уточненні (а.с.61-70, т.3).

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 04 вересня 2002 року вона працювала у відповідача на посаді продавця бакалійного відділу магазину «Центральний -1», але наказ про прийняття на роботу виданий 01.11.2005 року і з цього часу вона рахується працівником у відповідача. З 27.02.2006 року по 15.07.2010 року вона перебувала у декретній відпустці, після чого з 15.07.2010 року вона продовжила роботу у відповідача. 04.10.2010 року її повідомили про відсутність роботи та вивільнення зайвих працівників в зв'язку зі скороченням штату чисельності найманих працівників. В цей же день завідуюча магазином запропонувала їй в добровільному порядку відшкодувати власнику магазину суму нестачі товару за нереалізований товар неналежної якості в розмірі 182 гр., інакше їй не видадуть трудову книжку, наказ про звільнення та заробітну плату. Зі вказаним рішенням вона не погодилася та оскаржила його до прокуратури Апостолівського району, оскільки ревізія відділу, де вона працювала, не проводилася, договору про повну матеріальну відповідальність вона не підписувала, нестачі товару не було виявлено. В зв'язку з непроведенням відповідачем розрахунку при звільненні, вона звернулася з позовом до суду. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.12.2012 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки проведення розрахунку. Під час розгляду справи апеляційним судом відповідач надав до суду копію наказу про її звільнення від 13.12.2010 року і вона дізналася, що її звільнено за прогул, але до цього часу трудову книжку та копію наказу про звільнення їй не вручено. Вважає звільнення її 13.12.2010 року незаконним, оскільки прогулу вона не здійснювала. Просить встановити факт її роботи у відповідача з 04 вересня 2002 року, визнати незаконним та скасувати наказ № 49-к від 13.12.2010 року про її звільнення, поновити її на роботі на посаді продавця, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2010 року по день винесення рішення, стягнути компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період часу з вересня 2002 року по 27.02.2006 року в сумі 15950 гр., моральну шкоду в розмірі 40000 гр., зобов'язати відповідача надати для ознайомлення трудову книжку та копію наказу про звільнення, зобов'язати відповідача змінити формулювання причини її звільнення, визнати незаконними та скасувати накази про покладення матеріальної відповідальності та стягнення коштів, стягнути незаконно утримані кошти в сумі 453 гр. та 131 гр. 89 коп.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2013 року позов задоволено частково; визнано незаконним наказ директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» ОСОБА_3 № 49-К від 13 грудня 2010 року про звільнення ОСОБА_2 з посади; поновено ОСОБА_2 на посаді продавця продтоварів магазину «Центральний» м. Апостолове товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт»; зобов'язано ТОВ «Агростандарт» внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про недійсність запису № 8 від 13 грудня 2010 року про звільнення за прогул, запис про поновлення на роботі ОСОБА_2 та зобов'язано надати ОСОБА_2 для ознайомлення трудову книжку; визнано незаконними та скасовано накази директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» ОСОБА_3 № 35-О від 27.09.2010 року про стягнення псування товару в розмірі 131 гр. 89 коп. та № 38-О від 04.10.2010 року про стягнення нестачі товару в розмірі 453 гр.; стягнуто з ТОВ «Агростандарт» (код ОКПО 25007983, місце знаходження: 50088 м. Кривий Ріг, вул. Подбєльського, 11) на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 30961 гр. 25 коп. (зробивши відрахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів), моральну шкоду в розмірі 1000 гривень, незаконно утримані кошти в розмірі 584 гр. 89 коп., всього в розмірі 31640 гр. 89 коп.; стягнуто з ТОВ «Агростандарт» на користь ВДКУ в Апостолівському районі судовий збір в розмірі 431 гр. 10 коп.; в іншій частині позову відмовлено; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 та стягнення заробітної плати в сумі 822 гр. 50 коп. (з проведенням відрахувань).

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні решти її позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалення нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши доводи апеляційних скарг, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а апеляційна скарга відповідача - частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2005 року ОСОБА_2 звернулася до директора ТОВ «Агростандарт» ОСОБА_3 із заявою про прийняття на роботу продавцем магазину «Центральний-1» м. Апостолове з 01 листопада 2005 року, на підставі чого по ТОВ «Агростандарт» 01 листопада 2005 року видано наказ № 44 про прийом ОСОБА_2 продавцем продовольчих товарів в магазин «Центральний-1» м. Апостолове з 01.11.2005 року (а.с.122, 124, т.3).

Наказом № 49-К від 13 грудня 2010 року ОСОБА_2 звільнена з посади продавця продтоварів магазину «Центральний-1» м. Апостолове за прогули без поважних причин за ст.40 п.5 КЗпП України з 13 грудня 2010 року, підставою звільнення зазначено: доповідна директора магазину ОСОБА_5 від 04.10.2010 року, листи без відповіді № 209 від 08.10.2010 року та № 212 від 12.10.2010 року (а.с.88 т.3).

В доповідній ОСОБА_5 від 04.10.2010 року, наданої відповідачем, зазначено, що продавець ОСОБА_2 не вийшла на роботу 04.10.2010 року з невідомих причин (а.с.89, т.3).

Зі змісту листів № 209 від 08.10.2010 року та № 212 від 12.10.2010 року (а.с.90-91, т.3), направлених відповідачем на адресу позивача, встановлено, що відповідач просить позивача повідомити причину невиходу на роботу. Доказів щодо отримання позивачем вказаних листів відповідачем не надано, адреса позивача у листах зазначена не вірно.

Згідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до положень ст.ст. 147 - 149 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один із заходів стягнення: догана або звільнення. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення повинно враховуватись ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В порушення вимог вищезазначених норм трудового законодавства відповідач не з'ясував причини невиходу позивача на роботу, не відібрав у неї пояснення, з наказом про звільнення позивача не ознайомив.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що відповідачем не додержано норми законодавства, що регулюють розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені ст.ст. 40, 147-149 КЗпП України, порушені права позивача при звільнені, а тому позов в даній частині є обґрунтованим і підлягає задоволенню, наказ № 49-К від 13.12.2010 року про звільнення позивача з посади продавця продтоварів магазину «Центральний» м. Апостолове підлягає скасуванню, оскільки винесений з порушенням діючого трудового законодавства, а позивач у відповідності до ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на роботі на займаній до звільнення посаді.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачем місячного строку позовної давності для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції та встановлені ним обставини в цій частині.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а як встановлено судом першої інстанції по вказаній цивільній справі відповідачем копії наказу про звільнення чи трудової книжки позивачу на час розгляду справи не вручено.

Надані представником відповідача акти про відмову позивача від отримання трудової книжки, нарахованої заробітної плати та відмови від ознайомлення з наказом (а.с.94-96, 99-104, т.3) суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки у частині вказаних актів не зазначено місця їх складення, акти складені за участю тільки представників відповідача. Крім того, позивач у листопаді 2010 року зверталася до відповідача з письмовою заявою щодо направлення їй трудової книжки поштою та перерахування заробітної плати на банківський рахунок (а.с.13-14, т.1), але вказана заява не була розглянута та виконана відповідачем.

Частково задовольняючи позов в частині стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.4 ст. 235 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за весь час вимушеного прогулу, тобто з 13 грудня 2010 року по 18 листопада 2013 року, оскільки на час розгляду вказаної справи трудова книжка не вручена позивачу.

Розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу розраховується у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 08.02.95 року № 100 (зі змінами).

Заробітна плата позивача за серпень та вересень 2010 року складає 1645 гр. (750 гр. + 895 гр.). За вказаний період часу позивачем відпрацьовано 58 робочих днів. Середньоденна заробітна плата складає 58 гр. 75 коп., в місяць відпрацьовано 15 робочих днів (а.с.119-121, 126-130, т.3). За таких обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 грудня 2010 року по 18 листопада 2013 року складає 30 961 гр. 25 коп. (58 гр. 75 коп. х 527 робочих днів = 30961 гр. 25 коп.). Вказаний розмір заробітної плати визначено без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01 жовтня по 13 грудня 2010 року задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено, що позивач у вказаний період часу не була звільнена чи відсторонена від роботи, крім того, позивачем не надано доказів, що вона не працювала у вказаний період часу з вини відповідача, тобто позивачем не доведено, що у вказаний період часу мав місце вимушений прогул.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного розрахунку судом заробітної плати за весь час вимушеного прогулу не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції та встановлені ним обставини. Крім того, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2012 року у справі № 22-ц/490/11328/12 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2012 року, яке набрало чинності, встановлено, що у серпні 2010 року позивачу нараховано 750 грн., а у вересні 2010 року - 895 грн. (т.1 а.с.27). Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, керуючись ст. 237-1 КЗпП України, обґрунтовано посилався на те, що відповідачем були порушені трудові права позивача в зв'язку з її звільненням. Після звільнення позивач не мала можливості працевлаштуватися, оскільки їй не було вручено трудову книжку. Все це спричинило моральні страждання позивачу. Вказані обставини вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Все це відбулося з вини відповідача, в зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню моральна шкода та визначив, що 1 000 грн. є адекватною компенсацією страждань, які зазнала позивач у зв'язку з порушенням її трудових прав.

Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з визначеною судом сумою відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення, що позивач була прийнята на роботу продавцем магазину «Центральний-1» ТОВ «Агростандарт» 04 вересня 2002 року та стягнення з відповідача компенсації за невикористані щорічні відпустки за термін праці на протязі з вересня 2002 року по 27.02.2006 р.р. в сумі 15950 грн., суд першої інстанції, керуючись ч.ч.3,4 ст.24 КЗпП України, обґрунтовано посилався на те, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт роботи позивача з 04 вересня 2002 року по 01 листопада 2005 року. В порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України позивачем не надано докази на підтвердження факту укладення трудового договору 04.09.2002 року. Посилання позивача на рішення Апостолівського районного суду від 13.04.2012 року (а.с.29-30, т.1), яким встановлено, що вона працювала у відповідача з 04.09.2002 року, суд першої інстанції обґрунтовано вважав безпідставним, оскільки вказане рішення скасовано апеляційним судом Дніпропетровської області 24.12.2012 року (а.с.11-13, т.3). Також безпідставним суд першої інстанції обґрунтовано вважав посилання позивача як на доказ її роботи у відповідача на постанову Апостолівського районного суду від 23.01.2013 року, оскільки суд ухвалив дану постанову за результатами розгляду скарги позивача на постанову прокурора Апостолівського району про відмову в порушенні кримінальної справи і під час розгляду вищезазначеної скарги судом не з'ясовувалися і не встановлювалися обставини роботи позивача.

Доводи апеляційної скарги позивача в цій частині також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції та встановлені ним обставини, а зводяться до незгоди з висновками суду та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування наказів № 35-О від 27.09.2010 року та № 38-О від 04.10.2010 року та стягнення з відповідача незаконно утриманих сум в розмірі 131 грн. 89 коп. та 453 грн., суд першої інстанції виходив із того, що дії та рішення відповідача щодо покладення на позивача матеріальної відповідальності за нестачу та псування товару суперечать положенням ст.ст. 134, 136, 138 та 130 КЗпП України, оскільки договір про матеріальну відповідальність з позивачем у встановленому законом порядку укладений не був, відповідачем не встановлено вини позивача у нестачі та псуванні товару, ревізія відділу, де працювала позивач, не була проведена, факти нестачі та псування товару не оформлені відповідно до вимог діючого законодавства, позивач не дала своєї згоди на відрахування із заробітної плати суми нестачі та псування товару. Крім того, як вбачається з відповіді прокурора Апостолівського району на адресу позивача від 08.11.2010 року (а.с.33, т.1) під час перевірки ТОВ «Агростандарт» були встановлені порушення вимог трудового законодавства та було встановлено, що накази про матеріальну відповідальність позивача не видавались, що свідчить про те, що оспорювані позивачем накази видані вже після перевірки підприємства, тобто після 08.11.2010 року, а не 27 вересня та 04 жовтня 2010 року.

Проте з такими висновками у повному обсязі погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства та матеріалам справи.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

До суду з позовом в цій частині позивач звернулася 30 січня 2013 року, в своїй позовній заяві позивач посилається на те, що 06.10.10 завідуюча магазином запропонувала їй в добровільному порядку згідно виданих наказів роботодавцем за № 35-О від 27.09.10 та № 38-О від 04.10.10 відшкодувати власнику магазину вартість нестачі товарно-матеріальних цінностей у сумі 453 грн. та 131 грн.89 коп. за нереалізований товар неналежної якості (т.2 а.с.1). Таким чином, саме 06.10.10 позивач дізналася про порушення свого права, питання щодо поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами в цій частині позивачем не ставилося.

Оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, висновки суду суперечать матеріалам справи, ухвалене судове рішення в частині визнання незаконними та скасування наказів директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» ОСОБА_3 №35-О від 27.09.2010 року про стягнення псування товару в розмірі 131 грн. 89 коп., №38-О від 04.10.2010 року про стягнення нестачі товару в розмірі 453 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» на користь ОСОБА_2 незаконно утриманих коштів в розмірі 584 грн.89 коп. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» - задовольнити частково.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2013 року - скасувати в частині визнання незаконними та скасування наказів директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» ОСОБА_3 №35-О від 27.09.2010 року про стягнення псування товару в розмірі 131 грн. 89 коп., №38-О від 04.10.2010 року про стягнення нестачі товару в розмірі 453 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» на користь ОСОБА_2 незаконно утриманих коштів в розмірі 584 грн.89 коп.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт», третя особа: ОСОБА_3, у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування наказів директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» ОСОБА_3 №35-О від 27.09.2010 року про стягнення псування товару в розмірі 131 грн. 89 коп., №38-О від 04.10.2010 року про стягнення нестачі товару в розмірі 453 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» на користь ОСОБА_2 незаконно утриманих коштів в розмірі 584 грн.89 коп.

В решті рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2013 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий

Судді