Рішення № 36826343, 21.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22504/13 21.01.14

За позовом Приватного підприємства "Гаранткомплексбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС"

про стягнення 73 145,26 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Чумак О.В. (дов. б/н від 19.11.2013 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 21.01.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне підприємство "Гаранткомплексбуд" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" (далі за текстом - відповідач) стягнення заборгованості у розмірі 73 145,26 грн. за підписаними видатковими накладними, з яких 55844, 43 грн. основного боргу, 7416, 83 грн. 3% річних, 9884, 00 грн. інфляційних втрат, а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/22504/13, розгляд справи призначено на 09.01.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2014 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 21.01.2014 року, у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

В судове засідання 21.01.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки, суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні надав витяг з ЄДРПОУ на позивача та відповідача, усні пояснення по суті справи.

Позовні вимоги мотивовані не повною оплатою відповідачем поставленого по видаткових накладних йому позивачем товару.

Відповідно до поданого позивачем витягу з ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В період з 15 січня 2009 року по 31 липня 2009 року позивач поставив відповідачу товар - бетон та цеглу на загальну суму 658 840, 61 грн., що підтверджено копіями видаткових накладних наявних в матеріалах справи.

За твердженням позивача, відповідач в якості оплати за поставлений товар перерахував на користь позивача грошові кошти в розмірі 602 996, 18 грн. За розрахунком позивача, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 55 844, 43 грн.

01.10.2012 року між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаєморозрахунків, яким відповідач визнав існуючу перед позивачем заборгованість в розмірі 55 844, 43 грн.

07.11.2013 року позивач направив відповідачу лист - вимогу, яким вимагав від відповідача погасити існуючу заборгованість в розмірі 55 844, 43 грн., який було залишено відповідачем без розгляду доказів іншого матеріали справи не містять.

Доказів оплати відповідачем заборгованості перед позивачем в розмірі 55 844, 43 грн. матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

На підставі викладених норм чинного законодавства та обставин справи (зокрема, відсутності у позивача договору № 15/01-09 від 15.01.2009 року), суд дійшов висновку, що між сторонами були укладені договори поставки у спрощений спосіб, шляхом оформлення видаткових накладних, без погодження строків оплати поставленого товару.

Вказані спрощені договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов спрощених договорів поставлено відповідачу товар на суму 658840, 61 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що вимогу про оплату товару позивач направив відповідачу 07.11.2013 року, і що позивач оплатив позивачу за поставлений по видатковим накладним товар 602 996, 18 грн. до направлення йому відповідної вимоги.

Строк виконання зобов'язання по оплаті поставленого за видатковими накладними товару, оскільки при укладання договорів у спрощений спосіб сторонами строки оплати погоджені не були, настав для відповідача, відповідно до ст. 530 ЦК України 15.11.2013 року.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 602 996, 18 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 55 844, 43 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договорів виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 55 844, 43 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 55 844, 43 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до ст. 530 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 55 844, 43 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 7 416, 83 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9884, 00 грн. за загальний період з 01.07.2009 року по 31.10.2013 року задоволенню не підлягають відповідно до нижче викладеного.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що строк виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару за спрощеними договорами настав для відповідача 15.11.2013 року, у відповідності до ст. 530 ЦК України, відповідно в період з 01.07.2009 року по 31.10.2013 року прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача не було, і виникло воно тільки з 16.11.2013 року. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Доводи позивача, стосовно настання строку оплати товару у відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу, а саме після прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього, відхиляються судом, оскільки цією ж нормою визначено, якщо інше не встановлено договором або актом цивільного законодавства. Таким актом цивільного законодавства, який встановлює інший порядок, і є ст. 530 ЦК України. При цьому, судом враховується, що поставки здійснювалися позивачем в різний час, остання поставка відбулася 31.07.2009 року, а тому встановити прострочення відповідача з 01.07.2009 року суд не вбачає за можливе. При цьому, розмір заборгованості відповідача у розмірі заявленому до стягнення було встановлено (підтверджено) сторонами тільки в жовтні 2012 року, а вимога про оплату даної заборгованості позивач направив відповідачеві тільки 07.11.2013 року.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково щодо стягнення суми основного боргу.

У відповідності до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАПОЛІС ДКС» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б; код ЄДРПОУ 33401239; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного підприємства «ГАРАНТКОМПЛЕКСБУД» (02091, м. Київ, Харківське шосе, буд. 121; код ЄДРПОУ 13698321) 55 844 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 43 коп. основної заборгованості та 1 313 (одну тисячу триста тринадцять) грн. 55 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.01.2014р.

Суддя Г.П. Бондаренко