Ухвала суду № 36825809, 15.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2014 р. м. Київ К/9991/21215/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Ланченко Л.В., Степашко О.І.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників:

позивача - не з'явились,

відповідача - Лузі Л.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012

у справі № 2а-1030/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.12.2010 № 0001372304/0 з посиланням на дотримання позивачем умов формування податкового кредиту в оспорюваній сумі.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Агроцентр» (далі - ТОВ «Приват-Агроцентр») за червень 2010 року, оформлену актом від 09.12.2010 № 997/1-23-40-34397543. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 28.12.2010 № 0001372304/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 669 533 грн. (у тому числі 446 355 грн. за основним платежем та 223 178 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно включено до податкового кредиту суму ПДВ за податковими накладними, виданими спірним постачальником, який не відобразив кореспондуючі суми ПДВ у складі податкового зобов'язання відповідного звітного періоду(червня 2010 року).

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, під час розгляду цієї справи суди встановили, що фактичне виконання операцій з поставки ТОВ «Приват-Агроцентр» товару (сільськогосподарської продукції) в адресу позивача (за наслідками виконання яких у Товариство відобразило у податковому обліку податковий кредит в оспорюваній сумі) підтверджується належними первинними документами (зокрема, видатковою накладною, податковою накладною, договором про залік зустрічних вимог), а також фактом подальшого використання придбаного товару позивачем шляхом його реалізації іншому суб'єкту господарювання - товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр». Вказані обставини податковим органом не заперечуються.

А відтак судами цілком обґрунтовано було відхилено посилання ДПІ на невідображення спірним контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом поставки позивачеві товару, як на підставу для оспорюваного донарахування.

Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

За таких обставин суди цілком об'єктивно визнали незаконним оспорюване донарахування та правомірно відмовили у позові.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 у справі № 2а-1030/11/2670 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.В. Ланченко О.І. Степашко