Ухвала суду № 36825679, 13.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2014 року м. Київ К-30979/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Барко-Трейд»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010

у справі №2-а-870/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барко-Трейд»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2010 позову задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 14.04.2009 №0000302311/0 про визначення суми податкового зобов?язання з податку на прибуток в розмірі 23473,50 грн., та №0000312311/0 про визначення суми податкового зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 30483 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2010 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в позові.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2008, за наслідками якої було складено акт перевірки від 02.04.2009 №109/23-3/32325351.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 пп.5.3.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті заниження валового доходу та завищення валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 15649 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 83681 грн., а також порушення п.4.2 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у зв'язку із заниженням ПДВ на суму 20322 грн.

На підставі акта перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 14.04.2009: №0000312311/0, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 20322 грн. основного платежу та 10161 грн. штрафу; №0000302311/0, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 15649 грн. основного платежу та 7824,50 грн. штрафу.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору №760, укладеного позивачем з ЦЕЗ №3 ВАТ «Укртелеком», Сумська філія надає позивачу послуги зв?язку (міські, міжміські, міжнародні та з державами СНД) телефонні розмови по рахунках. У періоді, що перевірявся позивачем віднесено до складу валових витрат вартість телефонних розмов міжнародних та з державами СНД у 2006 році в сумі 3314,15 грн., у 2007 році - 2685,59 грн., у 2008 році - 2072,08 грн., а всього в умі 8071,82 грн., а до податкового кредиту 1614 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що понесені витрати безпосередньо пов?язані з господарською діяльністю позивача, оскільки зовнішньоекономічні діяльність передбачена статутом товариства, позивач мав правові відносини із нерезидентом, оскільки здійснював ввезення ферофосфору електричного марки ФФ 20-6 з Республіки Казахстан від ТОО «ЦАІПК» у 2008 році, що підтверджується ВМД №801050006/8/010548 від 10.04.2008.

Згідно договору №8-93046-7 від 01.02.2007, укладеного між позивачем та ТОВ «Делла-Еліт», та №92295 від 01.11.2006, укладеного між позивачем та СПД-ФО Снігурський, а також актів наданих послуг, позивачем отримано від зазначених суб?єктів господарювання інформаційні послуги, по щоденному забезпеченню інформацією щодо наявності завантажень та/чи наявності вільного транспорту на території України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що отримані позивачем послуги використовувались в межах господарської діяльності позивача з перевезення вантажів (внутрішні та міжнародні перевезення) згідно ліцензії Міністерства транспорту та зв?язку України №337805 та №844045, факт отримання послуг підтверджено актами наданих послуг, що відповідає вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», платіжними дорученнями про перерахування коштів за отримані послуги, у зв?язку з чим включення зазначених витрат до складу валових в сумі 5618,75 грн. є правомірним.

Щодо віднесення до складу валових витрат вартості пального, яке витрачалось позивачем на переміщення вантажного автотранспорту, без оформлення товарно-транспортних накладних, в загальні сумі 93532,21 грн., у т.ч. ПДВ 18708 грн., то суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки наявністю у позивача подорожні листів вантажних автомобілів, які підтверджують використання автомобіля у власній господарській діяльності та є підставою для списання вартості витраченого пального.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що у періоді, що перевірявся, у позивача були відсутні господарські відносини з нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами, у зв?язку з чим використання міжнародного телефонного зв?язку не пов?язано з його господарською діяльністю, а тому понесенні на його оплату витрати не підлягають включенню до складу валових, відповідно ПДВ до складу податкового кредиту. Міжнародний контракт від 02.02.2008 з ТОО «ЦАІПК» виконаний у квітні 2008 року, понесені позивачем у цей період витрати на оплату міжнародних телефонних розмов, відповідачем із складу валових витрат не виключались. Первинні документи, якими позивач підтверджував віднесення до валових витрат вартості інформаційних послуг, складені всупереч вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме акти приймання-передачі послуг не містять обов?язкових реквізитів, а тому не можуть бути підставою для віднесення вартості таких послуг до складу валових витрат, а також не доведено їх використання в господарській діяльності позивача, що в свою чергу виключає формування податкового кредиту за зазначеними операціями, оскільки відсутній об?єкт оподаткування. Не надання позивачем, передбачених законодавством, належно оформлених документів на підтвердження використання транспортних засобів у господарській діяльності, виключає висновок про включення до складу валових витрат вартості пального. А також безпідставністю віднесення до складу валових витрат вартості наданих послуг по установці основних фондів, які збільшують вартість відповідної групи основних фондів та підлягають амортизації.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на оплату робіт (послуг) у разі наявності первинних документів, що підтверджують їх достовірність та реальність, а також безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

У пункті 1.32 статті 1 названого Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

За відсутності доказів існування у позивача зовнішньоекономічних контрактів, що обумовлювало б використання міжнародного телефонного для здійснення господарської діяльності товариства, а також використання послуг з надання інформації в господарській діяльності, оскільки ні з акту прийому-передачі, ані з інших матеріалів справи не вбачається, в якому обсязі були виконані зазначені послуги, у чому вони полягали, так само як і не встановлено наявності економічної доцільності витрат на спірні послуги, а саме, доказів направлення таких витрат на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, що відповідає сутності господарської діяльності, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність дій відповідача щодо визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Відсутність підстав для віднесення витрат на оплату вартості послуг надання інформації та міжнародного телефонного зв?язку до складу валових витрат, виключає можливість формування податкового кредиту за наслідками виконання зазначених операцій, що є підставою для висновку про підтвердження доводів відповідача про завищення позивачем податкового кредиту.

Правильними є і висновки суду апеляційної інстанції, що недоліки в заповненні подорожніх листів та відсутність товарно-транспортних накладних, які є основними документами на перевезення вантажів, тобто є обов'язковими для перевізників, для підтвердження понесених ними витрат, позбавляє можливості висновку про здійснення автомобільних перевезень в межах господарської діяльності позивача, у зв?язку з чим віднесення вартості пального до валових витрат, а сум ПДВ та податкового кредиту є безпідставним.

Доводи касаційної скарги правильності висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для його скасування з наведених в ній мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Барко-Трейд» відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун