Постанова № 3682063, 12.05.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2009 № 7/131

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Алданової С.О.

Баранця О.М.

при секретарі: Камінська Т.О.

За участю представників:

від позивача: Фрадіна С.П., дов. №07-1/632 від 05.10.2007

від відповідача 1: Сергеєва О.В., дов. №2 від 05.01.2009

від відповідача 2: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсільгоспсервіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.01.2009

у справі № 7/131 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Українського державного концерн по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсільгоспсервіс"

Виробничо-господарської корпорації "Донецькоблагротехсервіс"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання правочину недійсним

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від15.01.2009 у справі №7/131 позов задоволено повністю: визнано недійсним договір фінансового лізингу про поставку тракторів фірми „Дір енд Компані”, запасних частин та проведення розрахунків за них №99/07-78-13 від 10.07.2000, укладений між Виробничо-господарською корпорацією „Донецькоблтехсервіс” (далі-відповідач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрсільгоспсервіс”; зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрсільгоспсервіс” (далі-відповідач 1) повернути Українському державному концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу „Украгросервіс” (далі-позивач) майно, а саме: два трактори „Джон Дір” заводські номери №020865 та №020887; стягнуто з відповідача 1 на користь позивача державне мито у сумі 85,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано відсутністю у відповідача 2 права щодо відчуження без згоди позивача майна, яке є предметом спірного договору, оскільки власником майна на момент відчуження був позивач.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить застосувати позовну давність у зв’язку з її пропущенням, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.

В обгрунтування своїх вимог, відповідач 1 посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, відповідач 1 наполягає на тому, що судом було порушено принцип змагальності та рівності всіх учасників процесу, оскільки позивачем не було направлено на адресу відповідача 1 копії позовної заяви та доданих до неї документів, а клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи судом було відхилено як необґрунтоване та розглянуто справи за відсутністю представника відповідача 1. Відповідач 1 просить застосувати позовну давність, яку позивачем було пропущено та не доведено поважності причин її пропуску. Крім того, відповідач 1 вважає помилковим висновок суду щодо відсутності у відповідача 2 права на укладення спірного договору, оскільки згідно умов договору поставки від 19.05.1999, укладеного між позивачем та відповідачем 2, останньому надано право розпоряджатися спірним майном, а право розпорядження – включає в себе право самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо. Матеріалами справи не доведено факт наявності заборгованості відповідача 2 перед позивачем щодо розрахунку саме за трактори, що є предметом оспорюваного договору, отже рішення суду містить посилання на недоведені позивачем обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Відповідач 1 також зазначає про помилкове застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України, який набув чинності після укладення оспорюваного договору, а також про невірне застосування статті 11 Закону України „Про лізинг”, редакція якої на момент укладення договору не містила положень щодо обмежень відповідача 2 (не власника майна) передавати у лізинг спірне майно.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2009 у справі №7/131 (колегією суддів у складі: головуючий суддя –Смірнова Л.Г., судді –Алданова С.О., Коротун О.М.) апеляційну скаргу відповідача 1 було прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у даній справі.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду за №01-23/1/3 від 25.03.2009 „Про зміну складу колегії суддів” у зв’язку з виробничою необхідністю (перебуванням судді Коротун О.М. у щорічній відпустці) відповідно до статті 28 Закону України „Про судоустрій” та статті 46 ГПК України розгляд апеляційної скарги у справі №7/131 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя –Смірнова Л.Г., судді –Алданова С.О., Гарник Л.Л.

В порядку приписів статті 77 Господарського процессуального кодексу України (далі-ГПК України) розгляд справи неодноразово відкладався.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду за №01-23/1/5 від 12.05.2009 „Про зміну складу колегії суддів” у зв’язку з виробничою необхідністю (зайнятістю судді Гарник Л.Л. в іншому судовому процесі) відповідно до статті 28 Закону України „Про судоустрій” та статті 46 ГПК України розгляд апеляційної скарги у справі №7/131 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя –Смірнова Л.Г., судді –Алданова С.О., Баранець О.М.

У судове засідання 12.05.2009 з’явилися представники позивача та відповідача 1. Представник відповідача 1 повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечив у повному обсязі посилаючись на законність рішення місцевого господарського суду. З наданих суду письмових пояснень щодо апеляційної скарги вбачається, що позивач наполягає на тому, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем було дотримано вимоги статті 56 ГПК України, що підтверджується матеріалами справи. Позивач заперечує проти твердження відповідача щодо строку позовної давності та вважає їх недоведеними, а висновок суду щодо відсутності у відповідача 2 права власності на спірне майно відповідає фактичним обставинам справи та відповідно до статті 35 ГПК України не потребує доведення.

Відповідач 2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте повноважного представника у судове засідання 12.05.2009 не направив, а звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності представника відповідача 2. З наданих суду письмових пояснень відповідача 2 вбачається, що останній погоджується з висновком суду щодо відсутності у нього права на відчуження спірного майна, оскільки на момент укладення спірного договору відповідач 2 не розрахувався з позивачем за отриману техніку та не набув права власності на спірне майно.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 76 „Про заходи щодо підвищення ефективності використання закупленої під гарантії Кабінету Міністрів України сільськогосподарської техніки та порядок розрахунків за неї” між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір про поставку концерном „Украгротехсервіс” державним машинно-технологічним станціям, сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання усіх форм власності тракторів, сільськогосподарської техніки фірми „Дір енд Компані”, запасних частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них № 99/77-78 від 19.05.1999 (далі - договір поставки), згідно якого, позивач зобов'язався поставити відповідачу 2 на умовах розстрочки кінцевого розрахунку та під процент товар - трактори, сільськогосподарські машини виробництва фірми „Дір енд Компані”, необхідні для їх експлуатації запчастини і технічні рідини.

Згідно підпункту 2.2. пункту 2 договору поставки відповідач 2 стає власником товару після кінцевого розрахунку за договором.

На виконання умов договору поставки, відповідачем 2 було отримано трактори в кількості 10 штук за актом приймання - передачі №66 від 19.05.1999.

Договором поставки від 22.01.1999 визначено, що вартість товару, відсотки та витрати по обслуговуванню кредиту сплачуться на умовах розстрочення платежу шляхом поставки до державного резерву еквівалентної кількості пшениці (м'якої третього класу) за ціною 115 дол. США за одну тонну, іншої сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки з урахуванням погоджених коефіцієнтів у терміни та обсягах згідно з додатком № 3 (підпункту 5.1.1. пункту 5 договору поставки).

10.07.2000 між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір фінансового лізингу про поставку тракторів фірми „Дір енд Компані”, запасних частин та проведення розрахунків за них № 99/07-78-13 (далі - договір лізингу), а також підписано додатки до нього, які згідно підпункту 14.1 пункту 14 договору лізингу є невід'ємною його частиною.

Згідно умов вищевказаного договору лізингу відповідач 2 (лізингодавець) зобов'язується передати відповідачу 1 (лізингоодержувачу) товар - трактори, сільськогосподарські машини виробництва фірми „Дір енд Компані”, необхідні для їх експлуатації запчастини і технічні рідини.

Відповідно до підпункту 2.2. пункту 2 договору лізингу відповідач 1 стає власником товару після кінцевого розрахунку за договором.

Підпунктом 5.1.1. пункту 5 договору лізингу визначено, що вартість товару, відсотки та витрати по обслуговуванню кредиту сплачуться на умовах розстрочення платежу шляхом поставки до державного резерву еквівалентної кількості пшениці (м'якої) третього класу за ціною 115 дол. США за одну тонну, іншої сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки з урахуванням погоджених коефіцієнтів у терміни та обсягах згідно з додатком № 2.

Терміни та обсяги платежів за отриманий товар, термін та обсяги плати Кабінету Міністрів України за надання гарантій та кредиту визначені сторонами відповідно додатками №2 та №3 до договору лізингу від 10.07.2000 №99/07-78-13, в яких суми платежу встановлені в доларах США та в перерахунку на пшеницю (м'яку ) 3 -го класу.

Згідно актів передачі-приймання сільськогосподарської техніки від 10.07.2000 та від 31.08.2000 відповідачем 2 було передано відповідачу 1 трактори „Джон Дір” заводські №020865 та №020887.

Посилаючись на те, що договір лізингу було укладено відповідачами з порушенням вимог цивільного законодавства, позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, статей 215, 216 Цивільного кодексу України договору фінансового лізингу про поставку тракторів фірми „Дір енд Компані”, запасних частин та проведення розрахунків за них № 99/07-78-13, укладений 10.07.2000 між відповідачем 1 та відповідачем 2.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення відповідачами вимог Закону України „Про лізинг” та статті 806 Цивільного кодексу України, оскільки на момент укладення оспорюваного договору лізингу відповідач 2 не був власником майна, переданого у лізинг відповідачу 1.

Дослідивши матеріали справи, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з вищезазначеним висновком та вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суд застосовує до оцінки оспорюваного Договору норми Цивільного кодексу УРСР (далі-ЦК УРСР) та законодавства, яке діяло на момент укладення спірного договору.

Відповідно до приписів статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Статтею 1 Закону України „Про лізинг” в редакції чинній на момент укладення договору фінансового лізингу, визначено, що лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

За статтею 145 ЦК УРСР якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках. Аналогічним чином дане питання врегульовано і Цивільним кодексом України в редакції 2003 року.

Відповідно до статей 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами вказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на те, що трактори „Джон Дір” були отримані позивачем згідно контракту купівлі - продажу №10-5 від 17.11.1996, укладеного між позивачем та компанією „Джон -Дір Експорт”.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.997 №1464 „Про надання гарантій Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів щодо забезпечення погашення кредитів США, які залучаються для фінансування закупівлі концерном „Украгротехсервіс” тракторів та сільськогосподарських машин” державний концерн „Украгротехсервіс” є державним агентом з отримання, використання та забезпечення погашення середньотермінового кредиту Експортно-імпортного банку США, що залучається для фінансування 85 відсотків вартості зовнішньо-торгівельного контракту, і комерційного кредиту, що надається фірмою „Джон Дір” для фінансування 15 відсотків вартості цього контракту, та з поставки закупленої техніки одержувачам на умовах розстрочення платежу на 5 років.

Сума кредитів, наданих концерну „Украгротехсервіс” під закупівлю сільгосптехніки компанії „Дір енд Компані” становила 95 683 088 доларів США.

Проте, відповідач 2 не виконав умови договору від 19.05.1999 №99/07-78 щодо розрахунків з позивачем (п.п. 5.1., 5.2., 5.3., 5А, 5.5, 5.6., 5.7., 5.8. договору від 19.05.1999 № 99/07-78), що підтверджується ухвалою Господарського суду Донецької області від 01.12.2003 у справі № 33/141 Б (додаток № 6), якою визнано позивача кредитором у справі про банкрутство відповідача 2 на суму 9654927,18 грн., в наслідок чого відповідач 2 не став власником отриманої техніки та не мав права розпоряджатися нею на власний розсуд (продати, подарувати, заставити, передати у лізинг тощо).

Київський апеляційний господарський суд критично оцінює вищезазначені посилання як на підставу позовних вимог, оскільки з матеріалів справи вбачається, що всі взаємовідносини між позивачем відповідачем 2 є договірними відносинами, а отже всі спірні питання, пов’язані з виконанням або порушенням цих договорів, повинні вирішуватись виключно між сторонами договорів.

При цьому, слід зазначити, що сам лише факт відчуження майна особою, якій воно не належало на праві власності, не є підставою для визнання угоди про відчуження недійсною. Правові наслідки такої угоди мають визначатися з урахуванням статті 145 ЦУ УРСР.

Вказана норма є спеціальною, яка регулює відносини захисту права власності, та встановлює способи захисту власником, або особою, яка має право господарського відання своїх прав, як у разі вибуття майна з володіння, так і у випадках, не пов’язаних. із позбавленням володіння. При цьому, одним з складових елементів відносин права власності та його захисту є також питання добросовісності або недобросовісності набувача спірного майна, можливості витребування власником такого майна, яке впливає на зміст, результати та способи захисту власником свого права.

Норми статті 48 ЦК УРСР визначає загальний порядок та підстави визнання угоди недійсною з спеціальною метою повернення особами, які є сторонами таких угод, один одному всього отриманого за цими угодами, як спосіб захисту права. При цьому, питання добросовісності або недобросовісності набувача майна за спірним договором, можливості витребування власником такого майна, при такому способі захисту виходять за межі спірних правовідносин.

З наведеного вбачається, що захист абсолютного права власності або права господарського відання здійснюється зовсім у інші способи, з іншим складом правовідносин, та має зовсім інші правові наслідки, ніж захист права сторони недійсної угоди з метою припинення договірних зобов'язань та повернення всього отриманого за цією угодою.

Таким чином, право власності або право господарського відання особи не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним договору, стороною якого ця особа не являється.

Даний висновок підтверджується п.15 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.91999, №02-5/111 де вказано, що сам лише факт відчуження майна підприємства, установи, організації, якій воно не належить на праві власності (повного господарського відання, оперативного управління), не є підставою для визнання угоди про відчуження недійсною.

У пункті 27.3 рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007 №04-5/120 зазначено що господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною.

Даний висновок підтверджується також численними постановами Верховного Суду України, зокрема від 02.11.2004, 27.09.2005, 25.07.2006.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд вважає рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2009 таким, що підлягає скасуванню.

Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрсільгоспсервіс” задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2009 у справі №7/131 скасувати.

3. В задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу „Украгросервіс” (01133, м. Київ, вул. Мечникова, 16, код ЄДРПОУ 13278466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрсільгоспсервіс” (юр. адреса: 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 33/34, кв. 8, пошт, адреса: 04123, м. Київ, вул. Межова, 19, кв. 22, код ЄДРПОУ 30971559) 42 (сорок дві)грн.50коп. - державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Смірнова Л.Г.

Судді Алданова С.О.

Баранець О.М.

18.05.09 (відправлено)