Рішення № 36819636, 20.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21415/13 20.01.14

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації)

2. Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик»

про стягнення 2 590 446, 45 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від прокуратури: Коваленко Л.Б. за посвідченням № 307;

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2: Ковтун Т.О. за довіреністю № 3-Н від 02.01.2013 р.;

від відповідача: Міхно О.В. за довіреністю № Д-12/11 від 15.11.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач-1) та Комунального підприємства «Київський метрополітен» (далі - позива-2) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» (далі - відповідач) про стягнення 2 590 446, 45 грн., в тому числі 2 187 760, 92 грн. інфляційних втрат та 402 685, 53 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем-2 та відповідачем Договору №1/068 від 08.05.2001 р., останній був зобов'язаний виготовити та поставити позивачу-2 продукцію, визначену у Специфікації до Договору. На виконання умов даного договору позивач-2 на рахунок відповідача перерахував грошові кошти в сумі 1 278 200, 00 грн. авансу. Рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. у справі № 36/507-31/69-66/73-2012, було вирішено розірвати Договір № 1/068 від 08.05.2001 р. та стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Більшовик» на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 1 278 200,00 грн. попередньої оплати та 453 900,79 грн. пені. Враховуючи зазначене, прокурор вирішив звернутись з даним позовом до суду та вимагати додатково стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані за період з 01.04.2003 р. по 30.09.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21415/13, розгляд справи призначено на 26.11.2013 р.

25.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він підтримує доводи, викладені в позовній заяві.

Також, 25.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що в даному випадку пропущено строк позовної давності та крім того, в позовній заяві не наведено обставин, які б свідчили про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах. При цьому, відповідачем подано письмову заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 26.11.2013 р. від прокурора у справі та представника позивача-1 надійшли додаткові документи.

Крім того, від представника позивача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він підтримує доводи, викладені в позовній заяві.

У судовому засіданні 26.11.2013 р. судом було оголошено перерву до 17.12.2013 р.

02.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що повернення попередньої оплати за Договором поставки не є грошовим зобов'язанням в контексті ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим на неї не може бути нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

У судовому засіданні 17.12.2013 р. від представника позивача-2 надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2013 р. на підставі клопотання прокурора та представників позивача-2 і відповідача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.01.2014 р.

13.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокурора у справі надійшли письмові пояснення, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 13 237, 25 грн. 3 % річних, нарахованих на суму 1 278 200, 00 грн. за період з 28.05.2013 р. по 30.09.2013 р. Вказані зміни позовних вимог прокурор мотивує тим, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012, попередня оплата не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим, на думку прокурора, лише з набранням законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2012 р. у справі № 36/507-31/69-66/73-2012, вказана сума боргу відповідача набула статусу грошового зобов'язання, на яке може бути нараховано 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р., зважаючи на клопотання прокурора та позивача-2, розгляд справи було відкладено на 20.01.2014 р.

20.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача на користь позивача-2 13 237, 25 грн. 3 % річних за період з 28.05.2013 р. по 30.09.2013 р.

Представник позивача-1 в судове засідання 20.01.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 20.01.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву прокурора про зменшення позовних вимог, якою він фактично зменшив розмір 3 % річних, заявлених до стягнення з відповідача, та відмовився від стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до приписів п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява прокурора, якою він змінив розмір позовних вимог та виключив з них інфляційні втрати, підписана уповноваженою особою, не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав не прийняти таку відмову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи зазначене, судом вирішено припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 2 187 760, 92 грн. інфляційних втрат.

У судовому засіданні 20.01.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників судового процесу, які з'явились в судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. у справі № 36/507-31/69-66/73-2012, програмою соціально - економічного та культурного розвитку м. Києва на 2003 рік, затвердженої рішенням Київської міської ради від 27.03.2003 р. № 343/503 особлива увага приділялась розвитку метрополітену. Роботи здійснювались згідно з Програмою розвитку Київського метрополітену, яка затверджена розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 920 від 14.06.2000 р.

Замовником на проектування і будівництво об'єктів програми розвитку Київського метрополітену на 2010 рік, визначено Комунальне підприємство «Київський метрополітен».

08.05.2001р. між ВАТ «Більшовик» (виконавець за договором, відповідач у справі) та КП «Київський метрополітен» (замовник за договором, позивач-2 у справі) було укладено Договір № 1/068 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого відповідач зобов'язався виготовити, поставити та передати у власність позивача продукцію - ескалатори тунельні ЕТХ-5,2; Н=5,2 м в кількості 4-х комплектів для виходів № №2, 6 станції «Академмістечко» відповідно до Специфікації, а позивач-2 зобов'язується прийняти їх згідно Специфікації, яка являється частиною договору та оплатити їх на умовах даного Договору.

Згідно пунктів 2.1., 2.2. Договору загальна його сума на момент укладення складала 1 841 000, 00 грн., асортимент та кількість продукції визначається Специфікацією, яка є невід'ємною частиною Договору.

Специфікацією (Додаток № 3 до Договору в редакції відповідно до Додаткової угоди № 2 до Договору) встановлено найменування продукції, асортимент та її вартість. Строк поставки - 1-й квартал 2003 року.

Договором було передбачено, що якість та комплектність продукції, що поставляється, повинна відповідати вимогам технічних умов 101.560 ТУ і Договору, відповідач зобов'язується поставити позивачу продукцію в термін згідно Специфікації до даного Договору (пункти 3.1., 4.1. Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору приймання продукції по кількості та якості здійснюється у відповідності з інструкціями Держарбітражу СРСР П-6 від 15.06.1965, П-7 від 25.04.1968.

Пунктом 4.1 Договору було визначено, що виконавець зобов'язується поставити замовнику продукцію в термін згідно Специфікації до даного договору.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 08.04.2002 р. п. 4.1. Договору сторони узгодили в наступній редакції: виконавець зобов'язується поставити замовнику продукцію в строк, відповідно Додатку № 2 (Специфікація № 2) до Договору. Специфікацією № 2 передбачено строк поставки липень 2002 року.

Додатковою угодою № 2 до Договору № 1/068-УМ від 04.11.2002 р. сторони внесли зміни до п. 1.1. Договору та виклали в наступній редакції: виконавець зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність замовника продукцію відповідно до Специфікації № 3, а замовник зобов'язується прийняти їх згідно Специфікації, яка являється невід'ємною частиною договору та оплатити їх на умовах даного договору.

Пункт 2.1. Договору викладений в редакції: загальна сума даного договору становить 1 826 000, 00 грн. і може уточнюватись узгодженнями обома сторонами

Пункт 2.2. Договору викладений в редакції: асортимент та кількість продукції визначені Специфікацією № 3, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Пункт 2.3. Договору викладений в редакції: замовник оплачує продукцію за цінами, визначеними Специфікацією № 3 до договору.

Пункт 4.1. Договору викладений в редакції: виконавець зобов'язується поставити замовнику продукцію в термін згідно Специфікації № 3 до даного договору. Відповідно до Специфікації № 3 строк поставки - перший квартал 2003 року.

Пунктом 5.2. Договору сторонами визначено, що остаточний рахунок з виконавцем проводиться на протязі 15 діб після підписання актів про введення ескалаторів в експлуатацію.

Прийомка продукції по кількості та якості здійснюється у відповідності з інструкціями ДА СРСР П -6 від 15.06.65, П -7 від 25.04.1968 р. (з відповідними змінами).

Поставка згідно з пунктом 6.1. Договору здійснюється транспортом відповідача в зону монтажу обладнання.

Пунктом 7.2. Договору було передбачено, що у випадку неможливості виконати обов'язки по поставці продукції з власної провини виконавець у 10-денний термін повинен повернути суму передплати з урахуванням виплати пені у двократному розмірі облікової ставки НБУ від загальної суми передплати за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 10.2 Договору даний договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Платіжним дорученням № 398 від 04.02.2003 р. відповідачу було перераховано 547 800,00 грн. в оплату 30% вартості ескалатора тунельного ЕТХ, платіжним дорученням № 67 від 29.04.2003 р. відповідачу перераховано 730 400,00 грн. - часткова оплата за ескалатор тунельний ЕТХ згідно договору № 1/068 від 08.05.2001 р., всього 1 278 200,00 грн.

Між ВАТ «Більшовик» і КП «Київський метрополітен» складено Акт № 23 звірки станом на 01.11.2004 р., в якому зазначено, що кошти в розмірі 1 278 200,00 грн. сплачені за Договором №1/068 від 08.05.2001 р.

Розпорядженням № 1161 від 27.06.2003 р. Київською міською державною адміністрацією було затверджено Акт від 22.05.2003 р. державної приймальної комісії, створеної згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 825 від 16.05.2003 р. «Про створення державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченого будівництвом 1-го пускового комплексу від станції «Святошин» до станції «Академмістечко» дільниці Святошино-Броварської лінії Київського метрополітену від станції «Святошин» до станції «Новобіличі» із зворотним електродепо «Новобіличі».

В Акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом і пускового комплексу від ст. «Святошин» до ст. «Академмістечко» дільниці Святошино-Броварської лінії Київського метрополітену від ст. «Святошин» до ст. «Новобіличі» із зворотним електродепо «Новобіличі» від 22.05.2003 р. було зазначено про змонтування 4 ескалаторів типу ЕТХ-5,2, недоробки та дефекти, які виявлені робочою комісією підлягають усуненню в терміни, вказані в додатку до акту.

В силу того, що виготовлені відповідачем ескалатори виявились неякісними, прокурор в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Комунального підприємства «Київський метрополітен» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Більшовик» про розірвання договору № 1/068 від 08.05.2001 р., укладеного між КП «Київський метрополітен» та ВАТ «Більшовик» на виготовлення та поставку продукції, стягнення з ВАТ «Більшовик» на користь КП «Київський метрополітен» 1 732 100,79 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. у справі № 36/507-31/69-66/73-2012, було вирішено розірвати Договір №1/068 від 08.05.2001 р. та стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Більшовик» на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 1 278 200,00 грн. попередньої оплати та 453 900,79 грн. пені.

Вказане рішення мотивоване тим, що в порушення умов Договору № 1/068 від 08.05.2001 р. та положень діючого законодавства відповідач виготовив ескалатори, які не відповідають вимогам Технічного завдання, створюють небезпеку для пасажирів та персоналу метрополітену, є непридатними для експлуатації, що підтверджується належними доказами по справі, зокрема, висновком експертизи Державного підприємства "Київський експертно-технічний центр Держгідропромнагляду України" № 611513.11 від 30.06.2011 р. поясненнями сторін та експерта.

Обставини, встановлені у справі № 36/507-31/69-66/73-2012, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 3 % річних, нарахованих на суму 1 278 200, 00 грн. за період з 28.05.2013 р. по 30.09.2013 р., прокурор вказує на те, що разом з прийняттям вищезазначеного рішення суду, у відповідача виникло грошове зобов'язання зі сплати наведеної грошової суми, на яку може бути нараховано 3 % річних за період прострочення його виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Відповідно до статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Відповідно до п. 5.4. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Частиною 3 ст. 105 ГПК України визначено, що постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, з моменту набрання 28.05.2013 р. чинності рішенням господарського суду у справі № 36/507-31/69-66/73-2012 у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем зі сплати 1 278 200, 00 грн.

Відповідно, після набрання законної сили вказаним рішенням суду у позивача-2 виникло право нарахування 3 % річних з простроченої суми.

Розмір 3 % річних, заявлених до стягнення з відповідача, розраховано вірно.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем належними та допустимими доказами доводів позовної заяви не спростовано.

У свою чергу, заявлене клопотання про застосування строків позовної давності судом відхиляється, оскільки право на нарахування 3 % річних виникло у позивача-2 лише з набранням законної сили рішенням господарського суду у справі № 36/507-31/69-66/73-2012, проте як до того часу у відповідачем перед позивачем не існувало грошових зобов'язань в розумінні ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення 2 187 760 (два мільйони сто вісімдесят сім тисяч сімсот шістдесят) грн. 92 коп. інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» (03680, місто Київ, Солом'янський район, проспект Перемоги, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 14308569) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, місто Київ, Солом'янський район, проспект Перемоги, будинок 35; код ЄДРПОУ 03328913) 13 237 (тринадцять тисяч двісті тридцять сім) грн. 25 коп. 3 % річних.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» (03680, місто Київ, Солом'янський район, проспект Перемоги, будинок 49/2; код ЄДРПОУ 14308569) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.01.2014 р.

Суддя В.С. Ломака