Рішення № 36817438, 09.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13352/13 09.01.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакофарбовий завод "Аврора"

до Фізичної особи - підприємця Любімової Євгенії Юріївни

про стягнення 167 503,49 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

Від позивача Чубин Б.М. (дов. б/н від 14.01.2013 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 09.01.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакофарбовий завод "Аврора" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Любімової Євгенії Юріївни (далі за текстом - відповідач) про стягнення 167 503, 49 грн. заборгованості за дилерським договором № 046/11-д від 31.03.2011 року, з яких 122442, 84 грн. основного боргу, 25939, 43 грн. пені, 12244, 28 грн. штрафу, 1714, 21 інфляційних втрат, 5162, 73 грн. 3% річних та покладання судових витрат на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/13352/13, розгляд справи призначено на 13.08.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 17.09.2013 року, у зв'язку з неналежним повідомленням відповідача про час та місце слухання справи.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 17.09.2013 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відпустці, справу № 910/13352/13 передано для розгляду судді Балацу С. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2013 року справу прийнято до провадження судді Балаца С. В., розгляд справи призначено на 05.11.2013 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 року в зв'язку з виходом судді Бондаренко Г. П. з відпустки справу № 910/13352/13 передано для розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 року з зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г. П. у відпустці справу передано для розгляду судді Балацу С. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2013 року суддею Балацом С.В. справу № 910/13352/13 прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 10.12.2013 року.

Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року в зв'язку з виходом судді Бондаренко Г. П. з відпустки, справу № 910/13352/13 передано для розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.

В судове засідання 09.01.2014 року представник позивача з'явився та надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на адресу згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.08.2013р. наявний у матеріалах справи).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач зареєстрований за адресою: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 24-Б, кв. 65.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2011 року між сторонами був укладений дилерський договір № 046/11-Д (далі за текстом - договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти та оплатити лакофарбову продукцію (далі за текстом - товар) для реалізації третім особам винятково в межах регіонів та населених пунктів, вказаних в даному договорі. продукції та оплатити на умовах, визначених цим договором (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору найменування, кількість, асортимент товару й ціна кожної партії визначаються сторонами на підставі прайс-листа товару позивача на день звернення відповідача та вказуються у замовленнях і накладних, які є невід'ємними додатками до договору. З моменту підписання накладних обома сторонами умови накладних вважаються обов'язковими для сторін.

Згідно п. 3.3. договору відповідач зобов'язаний сплачувати товар на протязі 30 днів з моменту відвантаження відповідної партії товару незалежно від реалізації товару третім особам.

Відповідно до п. 5.3. та п. 5.3.5 договору відповідач несе відповідальність за недотримання строків та умов оплати, вказаних в п. 3.3 даного договору, порушення строків оплати, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого в строк товару за кожен день прострочення. В разі зриву строків оплати відповідач виплачує позивачу штраф в розмірі 10% від суми простроченої заборгованості.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2011 року при умові повного виконання обов'язків сторонами (п. 7.2. договору).

Згідно п. 7.3. договору при виконанні сторонами усіх обов'язків, по закінченню термінів, договір продовжується автоматично.

Крім того, судом встановлено, що 19.03.2009 року між позивачем та відповідачем, також було укладено дилерський договір № 5/010/09-д на реалізацію лакофарбової продукції, під час дії якого утворилась заборгованість у відповідача перед позивачем у розмірі 245 463, 34 грн. станом на 31.03.2011 року, що підтверджено матеріалами справи. При цьому, самого договору № 5/010/09-д на реалізацію лакофарбової продукції від 19.03.2009 року матеріали справи не містять.

Із матеріалів справи, вбачається, що між позивачем та відповідачем, також був укладений договір № 14/11-Д від 01.04.2011 року, за яким здійснювались поставки позивачем відповідачу товарів. Матеріали справи договору № 14/11-Д від 01.04.2011 року не містять, і відповідно до пояснень представника позивача такий договір на підприємстві відсутній. Проте, видаткові накладні надані в матеріали справи для обґрунтування заборгованості відповідачем перед позивачем містять посилання та зазначений договір.

Судом із матеріалів справи встановлено, що відповідач має перед позивачем зобов'язання по оплаті 245 463, 34 грн. за договором уступки вимоги від 31.03.2011 року, які витікають із договору № 5/010/09-д від 19.03.2009 року, та що позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 394 123, 94 грн., що підтверджено копіями видаткових накладних, наявних у справі, які містять посилання на договір № 14/11-Д від 01.04.2011 року. На підставі зазначених документів, у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов'язання в розмірі 639 587, 28 грн.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов'язання перед ним виконав частково, оплативши поставлений товар на суму 517 144, 44 грн.

Документів які б свідчили про не поставку товару відповідачу матеріали не містять.

За твердженням позивача, станом на 17.06.2013 року (дата підписання позовної заяви) заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 122 442, 84 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Суд зазначає, що свої позовні вимоги в позовній заяві позивач обґрунтовує договором № 046/11-Д від 31.03.2011 року, проте судом встановлено, що заборгованість у відповідача в розмірі 122 442, 84 грн. виникла в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого товару по договору № 5/010/09-д від 19.03.2009 року та видаткових накладних, копії яких наявні у справі.

Так, матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків від 10.12.2012 року, відповідно до якого сторони погодили заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 122 442, 84 грн. Зазначений акт підписаний обома сторонами без зауважень та містить круглі печатки позивача та відповідача.

11.06.2013 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію за №869, в порядку ст. 6 ГПК України, у якій позивач просить погасити існуючу заборгованість у розмірі 122 442, 84 грн. Зазначена претензія залишена відповідачем без задоволення. Доказів, які б підтверджували сплату заборгованості відповідачем, матеріали справи не містять.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 25 939, 43 грн., нараховану на суму заборгованості за договором (в період з 22.01.2012 року по 17.06.2013 року), 5 162, 73 грн. 3 % річних (в період з 22.01.2013 року по 17.06.2013 року), 1 714, 21 грн. інфляційних втрат (в період з 22.01.2012 року по 17.06.2013 року) та штраф у розмірі 10 % (12 244, 28 грн.) від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Із наявних в матеріалах справи доказів суд дійшов висновків, що поставка товару позивачем відповідачу по дилерському договору № 046/11-Д від 31.03.2011 р. матеріалами справи не підтверджується, що у відповідача перед позивачем на підставі договору № 5/010/09-д від 19.03.2009 року виникла заборгованість за поставлений товар в розмірі 245 463, 34 грн. та що між сторонами мала місце також внедоговірні поставки товарів, що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи на суму 394 123, 94 грн. (оскільки договір № 14/11-Д від 01.04.2011 року в матеріалах справи відсутній і не може бути наданий позивачем в матеріали справи).

Отже, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Договір № 5/010/09-д від 19.03.2009 року, договір уступки вимоги від 31.03.2011 року, спрощені договори поставки, оформлені сторонами видатковими накладними є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 520 ЦК України встановлено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено судом, у відповідача перед позивачем виникли грошові зобов'язання у відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладених договорів суму 639 587, 28 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що свої зобов'язання відповідач частково виконав, оплативши позивачу 517 144, 44 грн. (доказів іншого матеріали справи не містять, тому при вирішенні справи суд виходить із зазначеного), станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 122 442, 84 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договорів укладених між сторонами виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та їх умов, доказів іншого матеріали справи не містять. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій, щодо невідповідності поставки умовам договорів не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, у своєму обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається, зокрема, на ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

З приводу зазначених норм позивача в обґрунтування своїх заявлених позовних вимог, суд вважає за потрібне зазначити, що невиконання зобов'язання за договором не може розглядатися як реальна шкода, тому сума основного боргу не повинна включатися до складу збитків, а змішувати поняття суми основного боргу із збитками не можна, тому що порядок примусового стягнення суми основного боргу і збитків суттєво відрізняється, і перш за все тим, що основний борг стягується згідно з правилами щодо виконання господарських зобов'язань, а збитки стягуються відповідно до правил про відповідальність. Отже, враховуючи вищевикладене, застосовувати у даному випадку зазначені позивачем норми не можна.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 122 442, 84 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за укладеними сторонами договорами в сумі 122 442, 84 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до ст. 692 ЦК України (спрощені договори між сторонами строку оплати не визначають) та п. 1.2. договору уступки вимоги від 31.03.2011 року є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 122 442, 84 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 25 939, 43 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, відповідно до п. 5.3.5. договору № 046/11-Д за період з 22.01.2012 року (дата початку прострочення платежу) по 17.06.2013 року (дата підписання позовної заяви), суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. При цьому, згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано .

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня за порушення грошових зобов'язань застосовується тільки у випадку, коли нарахування такої санкції погоджено сторонами в договорі.

Оскільки судом встановлено, що поставка товару позивачем відповідачу за договором № 046/11-Д матеріалами справи не підтверджена, що стягнення пені з відповідача позивач договором № 5/010/09-д від 19.03.2009 року не обґрунтовує і матеріали справи не містять зазначеного договору, а по спрощеним договорам по поставці товару між сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по договору неустойкою, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 25 939, 43 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, відповідно до п. 5.3.5. договору № 046/11-Д не доведені, не обґрунтовані, і відповідно задоволенню не підлягають.

У відповідності до зазначено вище, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 12 244, 28 грн. штрафу на підставі п. 5.3.5. договору № 046/11-Д, також задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь за період з 22.01.2012 року по 17.06.2013 року 5 162, 73 грн. 3% річних, нарахованих на суму боргу та інфляційні нарахування в сумі 1 714, 21 грн.

Розрахунок 3% річних нарахованих на суму боргу та розрахунок інфляційних нарахування додані позивачем до позовної заяви.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу та інфляційні нарахування підлягають задоволенню відповідно до наявних в матеріалах справи розрахунках. При перевірці розрахунку 3% річних позивача та розрахунку інфляційних нарахувань, судом встановлено, що сума 3% річних та інфляційні нарахування здійснені вірно.

Таким чином, за перевіреним судом розрахунком позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних в розмірі 5162, 73 грн. та інфляційні нарахування в сумі 1 714, 21 грн. за період з 22.01.2012 року по 17.06.2013 року.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Любімової Євгенії Юріївни (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 24-Б, кв. 65; ідент. номер 3105015706; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакофарбовий завод «Аврора» (18030, м. Черкаси, вул. Будіндустрії, буд. 3; код ЄДРПОУ 32741978) 122 442 (сто двадцять дві тисячі чотириста сорок дві) грн. 84 коп. основної заборгованості, 5 162 (п'ять тисяч сто шістдесят дві) грн. 73 коп. 3 % річних, 1 714 (одну тисячу сімсот чотирнадцять) грн. 21 коп. інфляційних втрат та 2 586 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість) грн. 40 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.01.2014р.

Суддя Г.П. Бондаренко