Постанова № 36811427, 16.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5089/13-а (у 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Рибчинка І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" до державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними дії, скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.03.2013 №00001272260; визнання протиправними дій щодо здійснення документальної позапланової виїзної перевірки в частині визнання нікчемними фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" за липень 2012 та в частині застосування наслідків нікчемності правочинів - збільшення податкового зобов'язання з ПДВ та накладення штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 04.03.2013 №00001272260. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - зміні в частині порядку стягнення судових витрат по справі з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" за липень 2012.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №83/22-6/34956906 від 30.01.2013 р., який містить висновки про те, що позивачем порушено п.п. 198.1, 198.4, 198.6 ст. 198 ПК та ст.ст. 203, 215, 216, 228, 626, 629, 655, 656, 658, 662, 664 ЦК, внаслідок чого, було занижено ПДВ за липень 2012 на 114969 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби було винесено податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 №00001272260, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 143711,25 грн. (у т.ч.: основний платіж - 114969 грн., штраф - 28742,25 грн.).

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу та вважаючи протиправними дій щодо здійснення документальної позапланової виїзної перевірки в частині визнання нікчемними фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" за липень 2012, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині оскарження податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

При цьому, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" укладено наступні договори: договір субпідряду №27/01-12 від 27.01.2012, договір підряду №02/03-12 від 02.03.2012, договір №05/04-12 від 05.04.2012 на влаштування цементно-піщаної стяжки житлового будинку Б2 по вул. Ломоносова,73-79 в м. Києві, договір підряду №24/04-12 від 24.04.2012, договір №29/05-12 від 29.05.2012, договір субпідряду №04/06-12 від 04.06.2012.

На підтвердження реальності вказаних договорів позивачем надано наступні первинні та розрахункові документи: податкові накладні, банківські виписки, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних робіт, договірну ціну, локальні кошториси.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також матеріали справи містять копію ліцензії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 17.02.2012 Серія АВ №614401 на провадження ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" господарської діяльності у будівництві, пов'язана зі створенням об'єктів архітектури.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, придбання будівельних робіт у ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" здійснювалося з метою використання їх у власній господарській діяльності для виконання позивачем зобов'язань перед основними Замовниками, такими, як: ТОВ "А.Дельвантеез", ТОВ "Цивільне будівництво", Фірма "Т.М.М." - ТОВ, ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської", ТОВ "Стронг-Центр", на підтвердження чого позивач надав копії договорів, локальних кошторисів, довідок про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних підрядних робіт.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 25.10.2012 №4495/22-4/37956521 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Юридична компанія "35" та ТОВ "Горизонт-Плюс" за липень 2012" , в якому продубльовано зміст актів ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 20.09.2012 №3803/22-9/37144862 та від 20.09.2012 №3804/22-9/37318878 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Юридична компанія "35" та ТОВ "Горизонт-Плюс" за липень 2012.

Згідно вказаних актів, податкові органи дійшли висновку про те, що господарські операції з контрагентами-постачальниками ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що правочини між позивачем та ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" також є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ "Регіон Монтаж Механіка", останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Податковим органом також не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2013 у справі №826/958/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013, частково задоволено позов ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" та визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо складання висновків, зазначених у акті №4495/22-4/37956521 від 25.10.2012, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо визнання нікчемними угод, укладених ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" з суб'єктами господарювання за період липень 2012, які викладені в акті №4495/22-4/37956521 від 25.10.2012 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ "Юридична компанія "35" та ТОВ "Горизонт Плюс" за період липень 2012". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.05.2013 відмовлено ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС у відкритті касаційного провадження у справі №826/958/13-а.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські операції позивача з ТОВ "Регіон Монтаж Механіка" спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції помилково постановлено присудити на користь ТОВ "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" з Державного бюджету України судовий збір у сумі 1437,11 грн. за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби, а тому рішення в цій частині підлягає зміні зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі-Порядок), зокрема, зазначено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Відповідно до п. 19 Порядку безспірне списання коштів з державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Колегія суддів зазначає, що виконання судових рішень в адміністративних справах про стягнення судових витрат з державного або місцевого бюджету повинно здійснюватись органами Державного казначейства шляхом списання коштів з рахунків відповідного бюджету, до якого зараховувались надходження від сплати цих судових витрат, за умови надання особою, на користь якої ухвалене рішення, всіх підтверджуючих документів.

Більш того, чинним законодавством не передбачено відкриття рахунків, які відкриваються за зобов'язаннями ДПІ у Оболонському районі м. Києва за рахунок наданих цьому органу бюджетних асигнувань. Судовий збір повертається за рахунок зарахованої суми коштів до бюджету, внесеної позивачем, з відповідного рахунку, на який такі кошти зараховувались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на користь ТОВ "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1437,11 грн., а тому абз. 4 резолютивної частини оскаржуваного рішення необхідно викласти у такій редакції: «стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1437,11 гривень»

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити в частині порядку стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2013 року - змінити, виклавши її четвертий абзац резолютивної частини наступним чином:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "Партнер" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1437,11 гривень».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Постанову в повному тексті виготовлено 21.01.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.