Рішення № 36810865, 23.01.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 січня 2014 р. Справа № 902/1663/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "Ассоль", м.Василівка, Запорізька область

до: Приватного підприємства "Вазіт", м.Вінниця

про стягнення 8 711,28 грн. згідно договору купівлі-продажу від 10.09.2012р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників

позивача: Демешко О.В., довіреність № 5 від 08.01.2014 року, паспорт СА 693559 виданий Василівським РВ УМВС України в Запорізькій області 24.02.1998 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Приватним малим виробничо-комерційним підприємством "Ассоль" подано позов до Приватного підприємства "Вазіт" про стягнення 8 711,28 грн. заборгованості за договором купівлі - продажу №10/09/2012-1 від 10.09.2012 року.

Ухвалою суду від 09.12.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1663/13 та призначено її до розгляду на 19.12.2013 року.

В зв'язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено до 23.01.2014 року.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, документів витребуваних ухвалами суду від 09.12.2013 року та від 19.12.2013 року не надав та не надіслав, причин неявки не повідомив.

При цьому суд констатує, що на день проведення судового засідання в матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання відповідачем ухвали від 09.12.2013 року про порушення провадження у справі та ухвали від 19.12.2013 року про відкладення слухання у справі.

Разом з тим, слід зазначити, що ухвали суду від 09.12.2013 року та від 19.12.2013 року надіслані відповідачу на дві адреси, які відомі суду: вул.Стельмаха, 33, кв. 36, м.Вінниця, 21029 (адреса вказана позивачем в позовній заяві) та вул.Козицького, 38, м.Вінниця, 21050 (адреса отримана з офіційної веб-сторінки Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет).

За вказаними адресами працівниками пошти не було вручено уповноваженим представникам відповідача процесуальних документів з зазначенням на конвертах причин повернення поштової кореспонденції: "за закінченням терміну зберігання", "за відмовою адресата від одержання".

Отже, суд приходить до висновку, що уповноважений представник відповідач умисно не з'являвся до відділення пошти для отримання поштової кореспонденції.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Представником позивача в засіданні суду подано письмові пояснення якими підтвердив, що згідно бухгалтерського обліку підприємства сума боргу відповідача станом на 23.01.2014 року становить 8 711,28 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

10.09.2012 року між Приватним малим виробничо-комерційним підприємством "Ассоль" (Продавець) та Приватним підприємством "Вазіт" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10/09/2012-1, згідно п.1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця запасні частини, вузли та агрегати до тракторної і екскаваторної техніки (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити його вартість на умовах даного Договору (а.с.17, т.1).

Ціна, найменування і кількість Товару на кожну партію визначається у видаткових накладних. Остаточна сума Товару складається з сум, зазначених у видаткових накладних (п.п.2.1, 2.2 Договору).

Розділом 3 Договору сторони встановили умови постачання товару.

Так, термін та умови постачання становлять 10 календарних днів. Датою поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній.

Сторони домовились, що оплата по договору здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий розрахунок на умовах 100% передоплати (п.4.2 Договору).

Як вбачається із матеріалів справи згідно видаткової накладної від 26.11.2012 року № РН-0002881, на умовах договору купівлі-продажу № 10/09/2012-1 від 10.09.2012 року, Продавець передав Покупцю Товар (шестерня подвійна (20-19-24); рекомплектор редуктора бортового Т-130/Т-170; підшипник 2224) на загальну суму 3 215,16 грн., а також згідно видаткової накладної від 20.11.2012 року № РН-0002829 Товар (гільзопоршнева група d = 145 мм; прокладка 700-40-2195; прокладка колектора двиг. 700-40-3880 СП; прокладка голівки блоку /150 мм /РФ 51-02-107СП; прокладка картера (пароніт) 700-40-4947; прокладка регулятора 46170) на загальну суму 5 496,12 грн. (а.с.13,15, т.1).

Свідченням того, що товар передавався відповідачу саме на підставі договору купівлі-продажу № 10/09/2012-1 від 10.09.2012 року є посилання на вказаний договір з перерахуванням переданого Товару безпосередньо в податкових накладних № 215 від 26.11.2012 року та № 160 від 20.11.2012 року (а.с.14,16, т.1).

Також із матеріалів справи слідує, що за отриманий товар відповідач не провів жодних розрахунків, що підтверджується поданим представником позивача в засіданні суду письмовим поясненням від 23.01.2014 року.

Доказів зворотного на момент прийняття судового рішення матеріали справи не містять.

Таким чином, розмір боргу відповідача станом на день розгляду справи в суді становить 8 711,28 грн. (3 215,16 + 5 496,12).

Несплата вартості отриманого на умовах договору купівлі-продажу №10/09/2012-1 від 10.09.2012 року по видатковим накладним Товару спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору купівлі-продажу № 10/09/2012-1 від 10.09.2012 року між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як встановлено в засіданні суду, відповідач розрахунків за отриманий Товар не провів, доказів виникнення якихось форс-мажорних обставин, які стали причиною невиконання ним взятого на себе зобов'язання по оплаті отриманого Товару суду не надав та не надіслав, а тому виходячи з встановлених обставин справи і наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 8 711,28 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду (як вже зазначалось вище) відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

23.01.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вазіт", вул.Козицького, 38, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 36685362) на користь Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "Ассоль", вул.Чекістів, 43, м.Василівка, Запорізька область, 71600 (ідентифікаційний код - 20470908) - 8 711 грн. 28 грн. - боргу, 1 720 грн. 50 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 27 січня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Козицького, 38, м.Вінниця, 21050.