Ухвала суду № 36810543, 22.01.2014, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів: - Григоренка М.П., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.,

з участю представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Білої Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Явір-2000» на рішення Здолбунівського районного суду від 22 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до приватного підприємства «Явір-2000» про скасування наказу, виплату коштів за несвоєчасну видачу трудової книжки, заборгованості по заробітній платі, оплату невикористаної відпустки, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду від 22 листопада 2013 року вказаний позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ПП «Явір-2000» № 72-К від 31 серпня 2012 року про переведення ОСОБА_5 з посади охоронника на посаду інспектора охорони, з оплатою 1300 гривень.

Стягнуто з ПП «Явір-2000» на користь ОСОБА_5 недоплачену заробітну плату за період з 01.09.2012р. по 13.12.2012р. в сумі 1709 грн. 67 коп., заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 870 грн. 96 коп., заробітну плату за час затримки розрахунку в розмірі 10045 грн. 16 коп., моральну шкоду в розмірі 500 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ПП «Явір-2000» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує на порушення місцевим судом процесуальних норм, оскільки прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог, яка по суті є заявою про їх зміну, після початку розгляду справи по суті. Окрім того, позивачем пропущено передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогою визнати наказ ПП «Явір-2000» № 71-К від 31.08.12р. незаконним та скасувати. Зазначає, що посилання суду в мотивувальній частині оскаржуваного рішення на те, що ПП «Явір-2000» повинне було повідомити позивача за два місяці про зміну умов праці, суперечать обставинам справи, адже таке переведення не є зміною істотних умов оплати праці. Вважає необґрунтованим посилання суду на лист Державної інспекції з питань праці у Полтавській області № 16-Ш1193/01-6 від 16.10.2012р. як підставу для скасування оскаржуваного наказу, оскільки в даному листі не йдеться про переведення працівника на іншу посаду. Доводить, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки задовольнив вимогу про стягнення заробітної плати за період з 01.09.2012 року по 13.12.2012р, тоді як позивач просив стягнути заробіток за період з листопада по грудень 2012 року. Безпідставними вважає задоволення позову в частині стягнення заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки та пояснює, що фізично неможливо було видати позивачу трудову книжку в день звільнення, оскільки він працював у Рівненському регіональному управлінні охорони ПП «Явір-2000», а відділ кадрів знаходиться у головному офісі ПП «Явір-2000» у м. Полтаві. Заперечує проти задоволення вимоги щодо стягнення 10045,16 грн. за час затримки виплати розрахункових, оскільки відомість про виплату заробітної плати____________________

Справа № 562/1512/13-ц Головуючий в суді І інстанції - Шуляк А.С.

Провадження № 22-ц 787/154/2014 Суддя-доповідач - Ковальчук Н.М.

свідчить про те, що належні до вплати позивачу суми заробітної плати за грудень 2012 року та компенсація за невикористані дні відпустки були ним отримані 04.01.2013р., що підтверджується його підписом, а також відсутністю будь-яких заперечень в судовому засіданні щодо достовірності даного документа.Стверджує, що позивач жодним доказом не підтвердив, що з вини підприємства не мав можливості працевлаштуватися на іншу роботу, а також забезпечити себе і свою сім'ю, а відтак заподіяння йому з боку підприємства моральної шкоди є недоведеним.Покликаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що переведення позивача з посади охоронника на посаду інспектора охорони з меншим посадовим окладом відбулося з порушенням трудового законодавства, а відтак, відповідний наказ підлягає до скасування із виплатою позивачу всіх належних сум, які не були йому доплачені у зв'язку з таким порушенням його трудових прав, а також моральної шкоди.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погоджується.

Згідно ч. 1 ст. 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що з 27 лютого 2012 року ОСОБА_5 перебував із ПП «Явір-2000» у трудових відносинах, працюючи на посаді охоронника, згідно наказу № 23-К від 27.02.2014р..

Відповідно до наказу № 72-К від 31.08.2012р. позивача було переведено з посади охоронника на посаду інспектора охорони ПП «Явір-2000» з 01.09.2012 року.

Наказом № 95/1-К від 13.12.2012р. позивач був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ про переведення ОСОБА_5 з роботи потягнув за собою зміну заробітної плати, адже, працюючи на посаді охоронника, позивач отримував заробітну плату в сумі 1800 грн., а після переведення на посаду інспектора - 1300 грн. (а.с. 29, 33).

Статтею 32 КЗпП України встановлено, що до істотних умов праці, зокрема, відносяться: системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інші. Частиною 3 цієї статті визначено, що про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна істотних умов праці без згоди працівника допускається тільки у випадках зміни в організації виробництва і праці. Якщо ж змін в організації виробництва і праці немає, власник не вправі у односторонньому порядку змінювати істотні умови праці.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту зміни істотних умов праці позивача у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, та факту ознайомлення позивача із наказом про переведення на іншу посаду і зменшенням внаслідок цього щомісячної заробітної плати, а відтак, таке переведення є незаконним та порушує трудові права працівника. З наведених підстав доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються.

Що стосується посилань апеляційної скарги на те, що суд протиправно прийняв заяву про зміну позовних вимог, то вони колегією суддів до уваги не беруться як такі, що суперечать нормам закону. Так, статтею 31 ЦПК України визначено процесуальні права та обов'язки сторін, зокрема право позивача зменшити або збільшити розмір позовних вимог протягом усього часу розгляду справи.

Оскільки позивачем у заяві від 15.08.2012р. дійсно збільшено позовні вимоги та додано до вимог, визначених позовною заявою, вимогу про визнання незаконним наказу відповідача № 72-К від 31.08.2012р. про переведення на іншу посаду, то в даному випадку не йдеться про зміну предмету і підстав позову, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до переконання,що заява прийнята місцевим судом із дотриманням норм процесуального права.

Позивачем дотримано передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з вимогою визнати наказ ПП «Явір-2000» № 71-К від 31.08.12р. незаконним та скасувати його, адже про зменшення розміру оплати йому стало відомо під час розгляду справи в суді.

Посилання апеляційної скарги на те, що лист Державної інспекції з питань праці у Полтавській області № 16-Ш1193/01-6 від 16.10.2012р. послужив підставою для скасування оскаржуваного наказу, хоча у ньому не йдеться про переведення працівника на іншу посаду, є помилковими та такими, що суперечать матеріалам справи. Зазначений лист містить інформацію про наявність порушення трудового законодавства з боку ПП «Явір-2000», проте сам по собі не є підставою для скасування наказу № 72-К від 31.08.2012р. Визнання незаконним та скасування наказу про переведення ОСОБА_5 зумовлене встановленим у судовому засіданні та підтвердженим беззаперечними доказами фактом порушення відповідачем ст. 32 КЗпП України, а також ст. 103 КЗпП України, яка передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу повідомити працівника про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Доводи відповідача про порушення процесуального закону, допущені судом першої інстанції шляхом виходу за межі позовних вимог, колегія суддів оцінює критично. Дійсно, оскаржуваним рішенням суд задовольнив вимогу позивача про стягнення заробітної плати за період з 01.09.2012 року по 13.12.2012р., тоді як позивач просив стягнути заробіток за період з листопада по грудень 2012 року. Разом з тим, задовольняючи вимогу про скасування наказу, який охоплює період з 01 вересня 2012 року по 13 грудня 2012 року, суд зобов'язаний стягнути виплати за цей період, оскільки вимога про стягнення сум є похідною від вимоги про визнання незаконним наказу про переведення як такого, що порушує його трудові права.

Посилання апеляційної скарги на неможливість видачі позивачу трудової книжки в день звільнення у зв'язку з розміщенням головного офісу підприємства у м. Полтаві колегія суддів до уваги не бере з наступних підстав.

Ч. 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (п. 4.1.)

За ч. 4 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що трудова книжка була видана позивачу 28 грудня 2012 року, що підтверджується поясненнями сторін в судовому засіданні та розпискою позивача на а.с. 36, враховуючи, що обов'язок видати трудову книжку звільнюваному працівнику закон покладає на працедавця, а також відсутність належних та достовірних доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у затримці видачі трудової книжки, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підтримує висновок місцевого суду про їх задоволення.

Колегія суддів критично оцінює заперечення відповідача проти висновку місцевого суду щодо стягнення 10045,16 грн. на користь позивача за час затримки виплати розрахункових та посилання з цього приводу на відомість про виплату заробітної плати за грудень 2012 року та компенсації за невикористані дні відпустки.

Дійсно, розрахунковий листок за грудень 2012 року (а.с. 52) містить нарахування заробітної плати за період з 01 по 13 грудня 2012 року на суму 557,14 грн. та компенсації невикористаної відпустки станом на 01.12.2014р. в кількості 5 днів на суму 278,65 грн., проте ці суми нараховані виходячи з окладу 1300 грн., встановленого для посади інспектора охорони, переведення відповідача на яку і відповідне зменшення окладу за попередньою посадою визнані незаконними. За таких обставин, розрахунок повинен проводитись із окладу 1800 грн., встановленого для посади охоронника, яку обіймав позивач.

Відповідно до абз. 1 п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Що стосується часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь позивача, то колегія суддів приходить до переконання про їх підставність.

Ст. 237-1 КЗпП України передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, а п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, підставою такого відшкодування визначає факт порушення роботодавцем прав працівника у сфері трудових відносин, який достовірно встановлений судом, зокрема незаконне переведення на іншу посаду, несвоєчасну видачу трудової книжки, невиплату належних сум при звільненні.

Розмір стягнутої моральної шкоди в сумі 500 грн. відповідає засадам розумності та справедливості, а також відповідає характеру, обсягу та тривалості моральних страждань позивача, завданих порушенням його трудових прав.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б заслуговували на увагу і спростовували висновки суду особа, яка подала апеляційну скаргу, суду не надала.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Явір-2000» відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 22 листопада 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Ковальчук Н.М.

Судді: Григоренко М.П. Рожин Ю.М.