Постанова № 3680844, 29.04.2009, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

29.04.09 Справа № 5/9

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Гулик Н.,

з участю представників:

від позивача – не з’явився,

від відповідача - з»явився,

розглянув апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ

на рішення господарського суду Львівської області від 20.01.2009 року, суддя Петрик І.Й., у справі № 5/9

за позовом: Державного комітету України з державного матеріального резерву, м.Київ

до відповідача: відкритого акціонерного товариства «Західенерго», м.Львів

про стягнення відсотків за користування позикою, інфляційних витрат та річних в сумі 45497084,86 грн.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 20.01.2009 року відмовлено в позові Державного комітету України з державного матеріального резерву до відкритого акціонерного товариства «Західенерго»про стягнення відсотків за користування позичкою, інфляційних витрат та річних на загальну суму 45497084,86 грн. згідно укладених між сторонами договорів тимчасової позички № юр-7/89-98, № юр-7/96-98, № 410 природного газу.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не наведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку правових підстав для стягнення відсотків за користування позичкою, оскільки на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 року №2045 „Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву” між сторонами укладено мирові угоди та договір, якими встановлено для відповідача термін сплати відсотків за користування тимчасовою позичкою до 01.01.2023 року. Стягнення з відповідача відсотків за користування тимчасовою позичкою за період з 17.01.2005 р. по 16.01.2008 р. не передбачено ні укладеними між сторонами договорами, ні нормативними актами, які регулюють порядок тимчасової позички матеріальних цінностей з державного резерву.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, в зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що укладеними між сторонами мировими угодами вирішено питання щодо сплати заборгованості, яка виникла на період їх укладення, проте, укладення цих мирових угод не звільнило відповідача від сплати відсотків за користування матеріальними цінностями, оскільки припинення нарахування відсотків можливе лише на підставах, визначених главою 19 ЦК УРСР, зокрема, повернення товару, що в спірному випадку відсутнє.

Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що укладення мирових угод між сторонами припиняє обов»язок відповідача по сплаті відсотків за користування матеріальними цінностями, який передбачено укладеними між сторонами договорами, оскільки плата за користування матеріальними цінностями сплачується з моменту їх відпуску і до моменту їх повернення, а не тільки за період дії договору. Крім цього, розмір плати встановлено договором, а тому він не може бути змінений сторонами.

Скаржник покликається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 року №2045 „Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву” не припинено дію укладених між сторонами договорів, а лише продовжено, а тому відповідно до умов п.2 цих договорів відповідач зобов»язаний сплатити відсотки за фактичне користування тимчасовою позичкою.

Щодо укладення між сторонами договору №юр-7-1/176-2003 від 20.02.2003 року про встановлення порядку погашення заборгованості, що виникла по договору №410, то скаржник також зазначає, що цим договором не передбачено заміну попереднього зобов»язання, а лише розстрочено його дію, а тому зобов»язання відповідача за договором №410 також продовжують діяти до фактичного повернення товару.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що рішеннями по справах №1/537-24/242, №1/536-16/156 та №1/535-24/200, які набрали законної сили, встановлено, що договорами тимчасової позички № юр-7/89-98, № юр-7/96-98, № 410 не передбачено сплати відсотків за тимчасове позичання матеріальних цінностей з державного резерву за інший період, ніж встановлено договорами.

Оскільки ст.35 ГПК України передбачає, що встановлені факти рішеннями господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, позовні вимоги про стягнення відсотків за користування матеріальними цінностями в інший період є безпідставними.

В судове засідання на проголошення постанови представник скаржника не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін з їх участю на засіданні, які підтримали свою позицію, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 631-р від 03.08.1998 р. між Державним комітетом України по матеріальних резервах, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, та ДАЕК «Західенерго», правонаступником якого є ВАТ „Західенерго”, укладено договір тимчасової позики №юр-7/89-98 від 03.08.1998 р., згідно якого ВАТ „Західенерго” відпущено природний газ в кількості 97759,515 тис.куб.м. на суму 17072213,35 грн., який відповідач зобов‘язався повернути до 01.12.1998 року. Відповідно до умов п.2.2. ст.2 договору №юр-7/89-98 ВАТ «Західенерго»зобов‘язане здійснити оплату на поточний рахунок Держкомрезерву України щомісячно 1,5 % від вартості поставленого газу за користування тимчасовою позичкою.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 812-р від 09.10.1998 р. між Держкомрезервом України та ВАТ «Західенерго»укладено договір тимчасового позичання №юр-7/96-98 від 09.10.1998 р., згідно якого ВАТ „Західенерго” відпущено природний газ в кількості 56, 564 млн.куб.м. на суму 15861133,87 грн., який відповідач зобов‘язався повернути до 01.04.1999 року. Відповідно до умов п.2.2. ст.2 договору №юр-7/96-98, в редакції Додаткового погодження №1 від 03.02.1999 року, ВАТ «Західенерго»зобов»язане здійснювати оплату на поточний рахунок Держкомрезерву України за користування тимчасовою позичкою в розмірах: за жовтень 1998 р. –2 %, за листопад, грудень 1998 р., січень, лютий та березень 1999 р. по 0,5 % від вартості фактично використаного природного газу.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 1138 від 16.10.1997 р. між Держкомрезервом України та ВАТ «Західенерго»укладено договір тимчасового позичання №410 від 24.12.1997 р., згідно якого ВАТ „Західенерго” відпущено природний газ в кількості 285,901 млн.куб.м. на загальну суму 47 446 806,32 грн., який відповідач зобов‘язався повернути до 01.06.1998 року. Відповідно до умов договору №410 п.п.2.3. п.2 ВАТ «Західенерго»зобов»язане здійснити оплату на поточний рахунок Держкомрезерву України щомісячно 1,3 % від вартості поставленого газу за користування тимчасовою позичкою.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 р. N 51/97-ВР позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з подальшим поверненням до державного резерву тієї самої кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням КМУ грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з подальшим спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Оскільки у встановлені договорами №юр-7/89-98, №юр-7/96-98, №410 терміни відповідач природний газ не повернув та відсотків за користування тимчасовою позичкою не сплатив, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 року №2045 „Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву” (п.1. та п.4.) продовжено строк повернення природного газу, відпущеного на підставі рішень КМУ, до 01.01.2023 р. та зобов‘язано підприємства електроенергетики з Держкомрезервом в місячний термін укласти угоди про реструктуризацію заборгованості за відпущене паливо.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищезазначеної постанови для врегулювання заборгованості, що виникла по договору №юр-7/89-98, між сторонами укладено мирову угоду №юр-7-1/175-2003 від 20.02.2003 року, затверджену ухвалою господарського суду Львівської області від 22.04.2003 року у справі №4/293-25/44. Мировою угодою передбачено повернення до державного резерву природного газу в кількості 97 759,515 тис.куб.м. або оплата його вартості в сумі 17 072 213,35 грн. до 01.01.2023 року, а також сплата відсотків за його користування в сумі 6 млн.грн., термін оплати яких встановлено до 01.01.2023 року.

Для врегулювання заборгованості, що виникла по договору №юр-7/96-98, сторонами укладено мирову угоду №юр-7-1/174-2003 від 20.02.2003 року, затверджену ухвалою господарського суду Львівської області від 08.05.2003 р. у справі № 4/3570-30/550, згідно якої ВАТ „Західенерго” зобов‘язане повернути до державного резерву природний газ в обсязі 56 564 тис.куб.м., отриманий згідно договору №юр-7/96-98 від 09.10.1998 року, або оплатити його вартість 15 861 133,87 грн., до 01.01.2023 р., а також сплатити відсотків за користування тимчасовою позичкою в сумі 2 515 122,68 грн., термін оплати яких встановлено до 01.01.2023 року.

Для врегулювання заборгованості, що виникла по договору №410, сторонами укладено договір про встановлення порядку погашення заборгованості №юр-7-1/176-2003 від 20.02.2003 року, згідно якого ВАТ „Західенерго” зобов‘язане повернути до Державного резерву природний газ в обсязі 285,901 млн.куб.м., або оплатити його вартість 47 446 806,32 грн., в термін до 01.01.2023 року. Згідно пункту 2.1.2. договору №юр-7-1/176-2003, в редакції протоколу узгодження розбіжностей, ВАТ „Західенерго” зобов‘язане сплатити відсотки в сумі 2129105,69 грн за користування природним газом до повного його повернення (оплати) в строк до 01.01.2023 року.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача 45497084,86 грн. заборгованості, що складають відсотки за користування тимчасовою позичкою, інфляційні витрати та три відсотки річних по вищезазначених укладених між сторонами договорах тимчасової позички. Зокрема, по договору тимчасового позичання №юр-7/89-98 від 03.08.1998 р. –9218995,2 грн. відсотків, 2589977,31 грн. інфляційних витрат та 426978,09 грн. трьох відсотків річних, по договору тимчасового позичання №юр-7/96-98 від 09.10.1998 р. –2855001,6 грн. відсотків, 802077,02 грн. інфляційних витрат та 132228,69 грн. трьох відсотків річних, по договору тимчасового позичання №410 від 24.12.1997 р. –22205106,72 грн. відсотків, 6238289,73 грн. інфляційних витрат та 1028431,04 грн. трьох відсотків річних. Термін користування природним газом та період, за який нараховано інфляційні витрати та три відсотки річних становить з 17.01.2005 року по 16.01.2008 року.

Згідно з п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.2 п.4 Прикінцевих положень ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Оскільки відповідні права й обов”язки сторін щодо користування позичкою не припинено, то за таких обставин спірні правовідносини мають регулюватися положеннями ЦК України та ГК України.

Відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, якими, зокрема, є постанови КМ України, а згідно ЦК УРСР 1963 року (діючого на час прийняття постанови КМУ №2045, ст.4) також було передбачено, що цивільні права та обов»язки виникають, зокрема, з адміністративних актів.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Ч.1 ст.648 цього кодексу передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Згідно з ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність

Відповідно до абз.3 п.5 ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»якщо відпуск матеріальних цінностей з державного резерву провадиться у порядку позичання, одержувач (позичальник) - підприємство, установа або організація на основі контракту (договору) подає гарантійне зобов'язання про повернення матеріальних цінностей до державного резерву.

Згідно з ч.1 ст.117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до абз.1 п.5 ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.

Згідно з абз.4 п.5 ст.12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»за позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 р. №2045 “Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву” (далі - постанова від 28.12.2002 р. № 2045) продовжено до 1 січня 2023 року строк повернення органічного палива, відпущеного з державного резерву у порядку тимчасового позичання підприємствам електроенергетики, у тому числі і згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.01.1998 р. № 73-2 (пункт 2).

На підставі п.4 постанови від 28.12.2002 р. №2045 Кабінет Міністрів України постановив, що підприємства електроенергетики укладуть (переукладуть) у місячний строк угоди з Державним комітетом України з державного матеріального резерву про реструктуризацію заборгованості за відпущене їм відповідно до пункту 1 цієї постанови органічне паливо та про відпуск палива відповідно до пункту 3 цієї постанови. Зазначені угоди погодити з Міністерством палива та енергетики: енергогенеруючі компанії та теплоелектроцентралі, починаючи з 1 січня 2003 року, щоденно відраховують на реєстраційний рахунок Державного комітету України з державного матеріального резерву кошти в обсязі не менше 1 % сум, отриманих кожним з них, на поточний рахунок згідно з алгоритмом розподілу коштів оптового ринку електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом вище, сторонами укладено мирові угоди та договір про врегулювання заборгованості по спірних договорах, проте, укладення цих угод не може бути підставою для звільнення відповідача від зобов»язань, встановлених спірними договорами, оскільки за умовами договору про врегулювання заборгованості та мирових угод сторони дійшли згоди виключно стосовно порядку погашення заборгованості, що не може свідчити про припинення зобов»язань, які стосуються виконання умов надання та оплати товарної позики.

Погодження договором про врегулювання заборгованості та мировими угодами відповідного строку для повернення позики не обмежує період нарахування відсотків, оскільки відповідно до ст.599 ЦК України зобов»язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, а тому підставою для припинення нарахування відсотків є повернення позики. Порушення відповідачем зобов»язань по своєчасному поверненню товару не може звільнити його від обов»язку сплачувати відсотки за користування чужими матеріальними цінностями.

Крім того, не свідчить про відсутність обов»язку відповідача сплачувати відсотки за заявлений позивачем період і та обставина, що на час розгляду справи в суді строк виконання зобов»язань по укладеному договору про врегулювання заборгованості та мирових угодах не настав, оскільки вказані договори не є новацією в розумінні приписів цивільного законодавства, не припиняють встановлені спірними договорами зобов»язання відповідача по сплаті щомісячно відсотків, оскільки мають інший предмет регулювання, зокрема, змінюють погоджений спірними договорами порядок і строки повернення позички або сплати його вартості.

За таких обставин, зважаючи на те, що спірні договори є чинними, а зобов»язання по них відповідачем за спірний період не виконано, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків за користування тимчасовою позичкою по договорах №юр-7/89-98 від 03.08.1998 р. в сумі 9218995,2 грн., №юр-7/96-98 від 09.10.1998 р. в сумі 2855001,6 грн., №410 від 24.12.1997 р. в сумі 22205106,72 грн., нарахованих за період з 17.01.2005 року по 16.01.2008 року є підставними та підлягають до задоволення, а рішення місцевого суду –скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних по договорах №юр-7/89-98 від 03.08.1998 р. –2589977,31 грн. інфляційних витрат та 426978,09 грн. трьох відсотків річних, №юр-7/96-98 від 09.10.1998 р. –802077,02 грн. інфляційних витрат та 132228,69 грн. трьох відсотків річних, №410 від 24.12.1997 р. –6238289,73 грн. інфляційних витрат та 1028431,04 грн. трьох відсотків річних також підлягають задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню.

Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального (неправильного застосування норм матеріального права) та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача –задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України.

Відповідно до п.40 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. № 7-93 з наступними змінами та доповненнями (далі - Декрет) від сплати державного мита звільняється, зокрема, Державний комітет України з державного матеріального резерву, установи та організації системи державного резерву за позовами щодо виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Згідно з ч.3 ст.49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Ставка державного мита визначається на підставі п.2 ст.3 Декрету в редакції, яка діяла на момент подання позовної заяви –28.01.2008 р., а тому з відповідача в дохід державного бюджету підлягає стягненню державне мито за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 25500 грн., державне мито в розмірі 12750 грн. за апеляційне провадження та 118 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення на користь ДП «Судовий інформаційний центр».

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 20.01.2009 року в справі за номером 5/9 -скасувати, а апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву –задоволити.

Позов Державного комітету України з державного матеріального резерву до відкритого акціонерного товариства «Західенерго»про стягнення 45497084,86 грн. заборгованості - задоволити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Західенерго” (79026, м.Львів, вул.Козельницька, 15; р/р 26002304509 у Львівському обласному управлінні ВАТ “Ощадбанку” м.Львова; МФО 325796; код ЄДРПОУ 23269555) на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, МСП, м.Київ-4, вул.Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ 00034016) 45497084,86 грн. заборгованості.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Західенерго” (79026, м.Львів, вул.Козельницька, 15; р/р 26002304509 у Львівському обласному управлінні ВАТ “Ощадбанку” м.Львова; МФО 325796; код ЄДРПОУ 23269555) в доход державного бюджету 25500 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції та 12750 грн. за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Західенерго” (79026, м.Львів, вул.Козельницька, 15; р/р 26002304509 у Львівському обласному управлінні ВАТ “Ощадбанку” м.Львова; МФО 325796; код ЄДРПОУ 23269555) на користь ДП «Судовий інформаційний центр» 118 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко