Рішення № 36807944, 23.01.2014, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/6247/13-ц

Номер провадження 2/676/2328/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2014 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді Вдовичинського А.В.

за участю секретаря Глезової М.Г.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Савлівої Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янець-Подільський справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» про стягнення грошових коштів, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» про стягнення грошових коштів. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що він з 02.03.2010 р. працював технічним директором Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки». Згідно наказу № 207К від 03 червня 2013 р. був звільнений з роботи з 03 червня 2013 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, в зв'язку з виходом на пенсію. Пунктом 2 наказу № 207к від 03.06.2013 р. передбачено проведення з ним остаточного розрахунку з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період з 02.03.2012 р. по день звільнення, а також одноразової матеріальної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку. Всупереч діючому законодавству в день звільнення йому не було виплачено всіх сум, належних йому від підприємства. Після звільнення йому було виплачено відповідачем грошові кошти з 04.06.2013 р. по 12.07.2013 р. в сумі 25 361, 03 грн. В той же час відповідачем не доплачено 7 142, 66 грн. заборгованості. Крім цього відповідачем неправильно визначена сума грошових коштів, що підлягають сплаті в якості компенсації за невикористану відпустку. За підрахунками позивача відповідачем не було нараховано йому компенсацію за 19 днів. Крім цього позивач вважає, що відповідач повинен сплати йому середній заробіток за час затримки проведення розрахунків. Позивач просить суд винести рішення яким стягнути з відповідача на свою користь: 7142,66 грн. 66 коп. заборгованості з проведення Відповідачем розрахунку згідно нарахованих платежів з урахуванням утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів; 4856,02 грн. компенсації 19 днів невикористаної відпустки без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів та 19 801,08 грн. середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Під час розгляду справи в суді позивач неодноразово уточняв і збільшував позовні вимоги, остаточно в заяві про збільшення позовних вимог від 25.12.2013 р.(а.с.158-161) просить суд стягнути з відповідача на його користь: 7408,48 грн. компенсації за невикористану відпустку без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та обов'язкових платежів; 8551,20 грн. матеріальної допомоги в зв'язку з виходом на пенсію визначену без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та обов'язкових платежів; 57840,48 грн. компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.06.2013 року по 25.12.2013 року та в подальшому 401,67 грн. за кожен робочий день затримки до постановлення рішення судом без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та обов'язкових платежів; судові витрати у відповідності до cт.88 ЦПК України покласти на відповідача. В суді позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали, просять їх задоволити.

Представник відповідача в суді позов визнав частково в розмірі середньої заробітної плати за 26 днів затримки із остаточним розрахунком виходячи із розміру середньої заробітної плати визначеної позивачем в розмірі 401,68 грн. в сумі 10443,68 грн. В задоволенні решти позовних вимог просить відмовити за їх безпідставністю. Суду представник відповідача пояснив, що позивач мав право на отримання компенсації у вигляді матеріальної допомоги в зв'язку з виходом на пенсію в 2010 р. коли він вперше звільнявся з підприємства для оформлення пенсії, оскільки він цим правом тоді не скористався а тому пропустив строки позовної давності встановлені ст.233 КЗпП України; вимоги позивача щодо компенсації за невикористану відпустку також є безпідставними з врахуванням роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України в листі № 09-430 від 22.09.2005 р. «Про розгляд листа» відповідно до якого у випадку звільнення грошова компенсація виплачується тільки за невикористану додаткову відпустку працівникам, які мають дітей; наказом № 404-к від 19.08.2013 р. було змінено підставу звільнення позивача оскільки при винесенні наказу про звільнення позивача за власним бажанням від 03 червня 2013 р. не було враховано, що він вже перебував на пенсії.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільськомуц районі як пенсіонер і отримує з 23.01.1991 р. пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання(а.с.168).

Позивач працював на Кам'янець-Подільському науково-технічному комплексі «Завод точної механіки» з 01.11.1996 р. на посаді головного інженера. 01.03.2010 р. був звільнений з роботи з посади директора за власним бажанням, за ст..38 КЗпП України(а.с.7-8, 71).

05.08.2004 р. йому було встановлено другу групу інвалідності загального захворювання довічно(а.с.11).

З 02 березня 2010 р. ОСОБА_1 працював технічним директором Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки» згідно наказу № 38-к від 02.03.2010 р.(а.с.70). З 02.01.2013 р. ОСОБА_1 отримував пенсію за віком згідно заяви від 02.01.2013 р.(а.с.168).

Згідно наказу № 207К від 03 червня 2013 року(а.с. 72) він був звільнений з роботи з 03 червня 2013 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, в зв'язку з виходом на пенсію. Підставою для винесення наказу стала заява ОСОБА_1 від 31.05.2013 р. в якій він просив звільнити його з 01.06.2013 р. за власним бажанням в зв'язку із виходом на пенсію(а.с.74). Пунктом 2 наказу № 207к від 03.06.2013 р. передбачено проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку з виплатою компенсації за невикористану відпустку за період з 02.03.2012 р. по день звільнення, а також одноразову матеріальну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.

При звільненні підприємством йому було нараховано 9712,04 грн. компенсації за невикористану відпустку за 38 днів та 8551,20 грн. вихідної допомоги(а.с.12), однак в день звільнення зазначені кошти йому не було виплачено, крім цього підприємство мало перед позивачем заборгованість по заробітній платі та лікарняним листам.

Згідно наданих відповідачем довідок вбачається, що в день звільнення позивачу було виплачено 4688,75 грн. заборгованості по заробітній платі за березень 2013 р. В подальшому після звільнення позивачу підприємством було виплачено згідно наданої відповідачем довідки № 03-773 від 21.10.2013 р.(а.с.67) :

01.07.2013 р. зарплата за квітень 2013 р. - 6942,13 грн. та лікарняні за травень -3647,39 грн.;

12.07.2013 р. - лікарняні за травень 2127,72 грн. та компенсація за невикористану відпустку за 38 календарних дні 7955,43 грн.

Наказом № 404 к від 19.08.2013 р. «Про внесення змін в наказ» відповідачем було змінено підстави звільнення ОСОБА_1, було встановлено, що він звільнений з 03.06.2013 р. за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. Крім цього п.2 зазначено наказу було передбачено внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 зробивши запис наступного змісту: «Звільнення з роботи за власним бажанням, згідно ст..38 КЗпП України»(а.с.73).

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. Як встановлено судом позивач був звільнений з підприємство з 03.06.2013 р. на підставі його заяви від 31.05.2013 р. в зв'язку з виходом на пенсію. Позивач при звільненні з підприємства в 2010 р., будучі вже на той час пенсіонером по інвалідності не скористався своїм правом звільнитися за власним бажанням з формулюванням «в зв'язку із виходом на пенсію», на час видачі наказу № 207К від 03.06.2013 р. по підприємству він вже отримував пенсію по віку(з 02.01.2013 р.), діюче законодавство визнає право працівника просто посилатися на таку причину звільнення, а тому, на думку суду, позивач правомірно скористався своїм правом на звільнення за власним бажанням вказавши підставою звільнення вихід на пенсію, що давало йому право не відробляти два тижні на підприємстві. В зв'язку з цим посилання представника відповідача що звільнення позивача відбулося з порушенням діючого законодавства суд оцінює критично. При цьому суд також враховує, що саме відповідач своїм наказом встановив, що звільнення позивача відбулося за ст.38 КЗпП України саме в зв'язку із виходом на пенсію. Суд вважає неправомірним наказ відповідача від № 404 к від 19.08.2013 р. «Про внесення змін в наказ» яким фактично було змінено підставу звільнення позивача з роботи оскільки діючим законодавством не передбачено право працедавця самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи, крім цього, на час винесення наказу 19.08.2013 р. трудові відносини між сторонами вже не існували. З врахуванням наведеного суд також критично оцінює заперечення відповідача, що позивачем пропущено строк позовної давності встановлений ст.233 КЗпП України.

Відповідно до п.8.1.9 колективного договору державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки»(а.с.90) встановлено, що «при звільненні по виходу на пенсію за власним бажанням(перший раз) виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку працівника.

Як встановлено судом позивачу згідно наказу № 207К від 03 червня 2013 року(а.с. 72) була нарахована матеріальна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, що підтверджується копією розрахункового листка(а.с.12) однак зазначені кошти йому так і не були виплачені при звільненні, а тому, на думку суду, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 8551,20 грн. матеріальної допомоги в зв'язку з виходом на пенсію визначену без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та обов'язкових платежів підлягають до задоволення.

Ч.3 ст. 84 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Як встановлено судом позивач, працюючи на посаді технічного директора відносився до інженерно-технічних працівників та одночасно являвся інвалідом 2 групи загального захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК(а.с.11).

Відповідно до ч.7 cт. 6 Закону України «Про відпустки», п.4 «Положення про надання відпусток», що є додатком №1 до Колективного договору державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки»(а.с.92) встановлено що інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів.

Відповідно до п. 2 cт. 7 Закону України «Про відпустки» за особливий характер праці надається щорічна додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Пунктом 2 Положення про надання відпусток, що є додатком №1 до Колективного договору встановлено, що працівникам з ненормованим робочим днем (ІТП і спеціалістам) встановлюється щорічна додаткова відпустка 6 календарних днів.

З врахуванням наведенного, суд вважає правомірними розрахунки позивача та його представника, що позивач працюючи на посаді технічного директора та маючи другу групу інвалідності мав право на 36 календарних днів щорічної відпустки. Враховуючи відпрацьований позивачем час за період з 02.03.2010 р. по 03.06.2013 р., суд погоджується з розрахунками позивача, що він право на 117 календарних днів відпустки(з 02.03.2010 р. по 02.03.2011 р.- 36 днів + з 02.03.2011 р. по 02.03.2012 року - 36 днів + з 02.03.2012 р. по 02.03.2013 р. - 36 днів + з 02.03.2013 р. по 03.06.2013 р. - 9 днів). За вказаний період роботи позивач відбув лише 60 календарних днів відпустки, а тому відповідно до ст..83 КЗпП України йому має бути нарахована компенсація за 57 календарних дні невикористаної ним відпустки, а не за 38 дні як йому помилково було нараховано та виплачено бухгалтерією підприємства.

Оскільки відповідачем було виплачено позивачу компенсацію за 38 календаних деів, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає компенсація за невикористану відпустку за 19 календарних дні(57-38=19).

Відповідно до п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, передбачено, що нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сум сумарного заробітку за остатні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацюваний період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Враховуючи розмір заробітної плати позивача за період з червня 2012 р. по травень 2013 р. в загальній сумі 106628,16 грн.(а.с.162-163), який також підтверджується наданими суду довідками відповідача від 23.01.2014 р., кількість за цей період календарних днів року(за винятком святкових і неробочих днів) - 355 днів, а тому розмір компенсації за невикористану відпустку яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 7408,54 грн.:

106628,16 грн. : 355 дні = 300,36 грн.

300,36 грн. х 57 дні = 17120,52 грн.

17120,52 грн. - 9712,04 грн.(виплаченої відповідачем) = 7408,48 грн.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 7408,48 грн. компенсації за невикористану відпустку без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та обов'язкових платежів підлягають до задоволення в повному обсязі.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Оскільки судом встановлено, що позивачу не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 04.06.2013 р. по день винесення рішення судом.

Обрахування розміру середнього заробітку здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 02 1995 року № 100 (із змінами і доповненнями). Ст. 2 даного Порядку передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців роботи працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Оскільки позивач в травні 2013 р. перебував на лікарняному(а.с.81), а тому середня плата береться за попередні 2 місяці роботи, тобто за квітень, травень 2013 року. Середньоденна заробітна плата позивача визначена за останні два календарні місяці роботи становить - 401,68грн.:

8317, 88 грн.(заробітна плата за березень 2013 р.) + 8552,64 грн.(заробітна плата за квітень 2013 р.) : 42 дні.

Період затримки за період з 04.06.2013 року по 23.01.2014 року складає 161 робочих днів (червень 17; липень 23; серпень 21; вересень 21; жовтень 23, листопад 21, грудень 22, січень 2014 р. - 13(з врахуванням розпорядження Кабінету міністрів України від 21.11.2013 р. № 920-н «Про перенесення робочих днів у 2014 році»), при цьому кількість робочих днів в 2013-2014 роках визначалась судом з врахуванням листів Міністерства соціальної політики України №9050/0/14-12/13 від 21 серпня 2012 р. та № 9884/0/14-13/13 від 04 вересня 2013 р.).

Середній заробіток який підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача з 04.06.2013 р. по 23.01.2014 р. складає 64670,48 грн.: 401,68 грн. х 161 дні = 64670,48 грн.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.06.2013 року по день затримки до постановлення рішення судом підлягають до задоволення в повному обсязі також.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 38, 44, 74-76, 84, 116, 117, 233 КЗпП України, законом України «Про відпустки», «Порядком обчислення середньої заробітної плати» затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 02 1995 року № 100 (із змінами і доповненнями), ст..ст. 11, 60, 61, 88, 213-215, 218 ЦПК України,-

вирішив:

Позов задоволити.

Стягнути з державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки»(код 23831376, вул.Годованця, буд. 28,м.Кам'янець-Подільський) на користь ОСОБА_1: 7408,48 грн. компенсації за невикористану відпустку з яких підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов'язкові платежі; 8551,20 грн. матеріальної допомоги в зв'язку з виходом на пенсію з якої підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов'язкові платежі; компенсацію за затримку при звільненні за період з 04.06.2013 р. по 23.01.2014 р. в сумі 64670,48 грн. з якої підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов'язкові платежі.

Стягнути з державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Завод точної механіки»(код 23831376, вул.Годованця, буд. 28,м.Кам'янець-Подільський) на користь держави 806 грн. 30 коп. судового збору.

На рішення сторонами може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання його копії до апеляційного суду Хмельницької області через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд.

Суддя Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Вдовичинський А.В.